Про загибель на війні старшого брата Андріана Денис Тодораш дізнався, перебуваючи у відрядженні за кордоном. Додому на Гайворонщину не їхав – летів. І боявся поділитися страшною звісткою з іншим братом, Геннадієм, військовим. Наважився, зателефонував, але той не відповів. Прибувши додому, Денис знайшов контакти частини, де служив Геннадій. Зателефонував і почув: Геннадій загинув. Денис відмовлявся сприймати це: хіба таке може бути, щоб за три дні війна забрала обох братів? Але сталося саме так. Через кілька днів гайворонці з почестями провели в останню дорогу своїх героїв – братів Андріана Шаркова і Геннадія Горячковського.
Спілкуючись з Денисом Тодорашем, кореспондент «УЦ» насамперед поцікавився, чому в нього і його загиблих братів – три різні прізвища. Відповідь виявилася простою: їхні батьки – різні. Та, за словами Дениса, ця обставина аніскільки не заважала їм любити і підтримувати одне одного.
– 1980 року народився Андріан, 1984-го – Геннадій, 1995-го – я. Вони мене, малого, бавили. Коли мені виповнилося два роки, наша сім’я перебралася з Гайворона на Київщину, батько знайшов там роботу. Андріан – теж, а потім – і Геннадій.
Андріан займався бурінням сверловин, потім – перевезенням вантажів на власному мікроавтобусі, зареєструвався як підприємець. Захоплювався мотоциклами і дуже любив котів (часом підбирав їх на вулиці).
– Андріан купив собі чопера, брав участь у байкерських зльотах. У буса ставив чопера. Зупиняв бус, пересідав на чопер. Куди тільки не їздив! Його й удома складно було застати. То на роботі, то в подорожі. Але коли потрібна допомога – приїде, виручить навіть серед ночі. Геннадій – такий самий. Ми дружно жили.Геннадій попрацювавши в автосервісі, заходився будувати свою автомийку. Старався для дружини Алевтини, для донечки Христини. Коли дружина захворіла, усіляк підтримував її. Почувався щасливим, коли Алевтина почала одужувати. Горнувся до своєї тітки (по батьківській лінії) Ніни і її чоловіка Петра.
– Чудові люди, – каже Денис про Петра й Ніну Кротів, відоме на Гайворонщині подружжя фермерів. – Дядько Петя й тітка Ніна не тільки до Геннадія добре ставилися, а й до мене, і до Андріана.
2010 року Денис з батьками перебрався на Гайворонщину, в Хащувате. 2020-го батьки померли. Того ж року в Хащувате, до Дениса, перебрався Андріан з двома десятками котів.
У червні 2024-го Андріан звернувся у ТЦК з проханням мобілізувати. За словами Дениса, старший брат прийняв це рішення упевнено, адже мав досвід військової служби (у 2015 – 2017 роках служив за контрактом у прикордонниках), захоплювався зброєю. Мобілізували. Спочатку Андріан служив у 17-й окремій танковій Криворізькій бригаді імені Костянтина Пестушка, згодом перейшов до 7-го окремого батальйону УДА «Арей». Псевдо – Єнот.
Через два тижні після мобілізації старшого брата став до війська Геннадій. Пройшов вишкіл у «Десні» на Чернігівщині, звідти перевели на Дніпропетровщину, потім – на Сумщину. Воював у складі 25-го окремого штурмового батальйону 47-ї бригади “Магура”.
Денис згадує, що спілкувався з братами-фронтовиками телефоном, з Андріаном – частіше, ніж з Геннадієм (у того не часто випадала така можливість).
– Другого жовтня Андріану виповнилося 44 роки. Прислав мені відео про те, як відзначив день народження. Винайняли з побратимом квартиру, помилися, випрали одяг, накрили святковий стіл. 19 жовтня ми знову поговорили, довгенько. Андріан сказав, що його побратим загинув. Андріан готувався до завдання. Ніби відчувавав, що не повернеться. Вислав найближчим людям свої відео, фотографії.
20 жовтня 2024 року Андріан Шарков і ще декілька військових, які перебували з ним в евакуаційному автомобілі, загинули внаслідок ворожого удару FPV-дроном. Це сталося у селі Осоївці Сумської області. 23 жовтня в іншій частині Сумщини, поблизу Павлівки, загинув стрілець-розвідник Геннадій Горячковський.
Денис, який працює водієм-дальнобійником, дізнався про загибель найстаршого брата, перебуваючи у відрядженні за кордоном.
– Приїхав у Кишинів, як подзвонили: загинув Андріан. Лечу додому, думаю, як би повідомити середньому братові. Подзвонив, а Геннадій не відповідає. Приїхав додому, знайшов номер частини. Телефоную, чую: загинув Геннадій Горячковський, вже готується офіційне сповіщення. Я – в шоці: такого не може бути! Мені кажуть: на жаль… Дзвоню у військкомат. Прошу почекати з похороном старшого брата. Поховали Андріана й Геннадія в один день в Гайвороні. Вони в Гайвороні у школі навчалися, їх там усі знають. Тепер мої брати лежать поряд. Провідуємо могили. Міська рада поставила пам’ятники.
Денис не сумнівається: Андріан і Геннадій служили і воювали чесно. Але хоче дізнатися, за яких обставин загинули. На жаль, бойові товариші братів не змогли приїхати навіть на похорон, воюють. А багато полягло теж.
Неочевидне, але ймовірне