Два з половиною роки триває судовий процес за звинуваченням контррозвідника Романа Червінського у службовій недбалості, яка нібито призвела до загибелі військових на летовищі «Канатове». Всі учасники дійства прекрасно розуміють його безглуздість, але тим не менше продовжують грати свої ролі. Для тих, хто в темі, результат суду цілком передбачуваний, незрозуміло тільки, скільки ще триватиме цей трагіфарс.
Пам’ятаєте стару байку про те, як ходжа Насреддін побився з шахом об заклад, що навчить віслюка розмовляти? Впевненість ходжі грунтувалася на припущенні, що за десять років, відведених на навчання, або шах помре, або віслюк здохне, або ж він, ходжа, ще щось вигадає. Здається, за такою старою схемою продовжують діяти ті, хто не хоче чи не може закінчити цю ганебну історію.
Про це, але не тільки про це, ми спілкувались з Романом Червінським.
– Пане Романе, що має статися в нашій країні, щоб справу Червінського закрили, перед ним вибачилися і виплатили моральну компенсацію за втрачені роки життя?
– Дякую за запитання. У нашій країні вже відбулося все, що потрібно. Я зараз не у в’язниці, і ми поступово рухаємося до справедливого рішення. Сподіваюсь, що воно буде максимально швидко. Але наша судова система настільки зіпсована, що вона цей процес так затягнула, що йому не видно кінця. Саме підтримка людей і розголос цього процесу, і кінцевий результат – наша перемога в суді, я вважаю, надихне всіх, що за справедливість треба боротися, не схиляти голову перед залякуванням чи тиском з боку системи. Якщо людина невинна, то вона має це доводити в суді, і я вважаю, що це класний показник зрілого суспільства, коли ми зможемо кожен за себе боротися, і кожен буде себе поважати і знати, що в Україні можна довести верховенство права. Те, що є допомога суспільства, людей, які приходили на суди, підтримували, саме це спонукало суд до того, що вони не можуть прийняти рішення всупереч закону, тому якщо гарно працює захист і людина може довести свою невинність, то в принципі просто так засудити в нашій країні вже неможливо. Я вважаю, що частину шляху еволюції ми вже пройшли, і маємо його не залишати, рухатись далі, тому що наступний етап – це вже не революція шляхом Майдана, а революція самосвідомості, щоби всі ми, і навіть судді, розуміли, що суспільство наше не байдуже, і воно не віддасть звичайних військових на розрив системі.
– Всі обставини цієї справи настільки очевидні, що не бачу сенсу вдаватися в подробиці. Хочу лише почути відповідь на одне коротке запитання. Ви знаєте, хто віддав команду «фас» і хто її старанно виконав?
– Так, я розумію, що команду віддавав Єрмак за участі Татарова через свої можливості в Службі безпеки України. Так, той самий Малюк, про якого зараз всі переймаються, що він звільнений з посади, але саме він в свій час виконував всі команди Офісу Президента, навіть незаконні, усвідомлюючи як професіонал, що в цій справі немає жодних перспектив. Тому саме зараз ми маємо довести, що навіть ці люди в правоохоронній системі, вони не є, скажімо так, недоторканними. Вони мають відповісти за ці речі, і саме тоді наше суспільство, я вважаю, зможе дихати вільно, тому що це залишок радянського союзу, ота репресивна система, яка залякує людей. Але українське суспільство народжується, і я вважаю, що ці маленькі перемоги, їх має бути багато і скрізь, вони призвели до того, що люди, які давали команду «фас», вони вже розуміють, що ми до них доберемося. Вже йде цей процес, вже слідчі, найнижчі виконавці, вони це усвідомлюють, вибачаються, передають, типу, що це не ми, ми не винні, нас примусили… Але кожен має відповідати за свої дії, і тому я певен, що в нас народжується така демократія і верховенство права, яке вже існує давно в європейських країнах. Саме це і створює шанс для нас, і відрізняє нас від росії, ми дійсно маємо право як мінімум на свободу слова, і ця свобода слова призводить до справедливості. Тому дякую вам за те, що ви робите, дякую кожному читачу, який це прочитав.
– Пане Романе, важко уявити, що така діяльна людина, як ви, сидить вдома і в сотий раз вивчає обставини власної справи. Чим ви зараз займаєтесь?
– Зараз я повернувся в Збройні сили України…
– Вітаю вас.
– …займаюся роботою, зараз поки що не на повну потужність, але сподіваюся, що з часом все-таки прийдемо до того моменту, коли зможу робити все, що вмію на користь саме Україні – непрості справи, складні, достатньо ефективні і болючі для росії. Тому руки не опускаю, ні на кого не ображаюсь. Я вважаю, кожен зробить висновки з цієї історії, і буде рухатись далі, тому що саме від нашої єдності, від можливості говорити правду один одному залежить майбутнє, саме цим відрізняємося від росіян.
– Без сумніву, ви в курсі всіх нових призначень президента, тим більше, що вони стосуються українських спецслужб. Пересічній людині важко оцінити їх причини і перспективи. Прокоментуйте їх, будь ласка.
– З тих матеріалів, з тих даних, які в мене є, я вважаю, що вплив Єрмака все-таки посилюється, а це вказує на те, що почалася підготовка до виборів у якомусь поки що незрозумілому режимі, можливо, навіть під час війни. І саме для цього, мабуть, посилюється система правоохоронна, скажемо так, система примусу, яка, можливо, буде переслідувати політичних опонентів і приводити до влади тих, хто буде зручний для офісу і для такої людини, як Єрмак, який, на мою думку, представляє інтереси росії на території України. Нас ведуть по грузинському шляху, щоб ми з часом втомилися від війни і допустили до влади тих людей, які, ймовірно, не є на сто відсотків патріотами України і дійсно можуть повернути нас у ореол дії російського впливу.
– Тобто ви не згодні з тою думкою, що з приходом Буданова Єрмак віддалився від влади?
– Буданов – формальний керівник. Я свої висновки роблю на підставі призначень в Службі безпеки України, і тому можу припускати, що ті люди, які призначені в СБУ, не були, на мою думку, погоджені з Будановим, і вони не є тими, які влаштовували Буданова. Можливо, його якимось чином ввели в оману призначенням Євгенія Хмари. Це класний спецпризначинець, гарний співробітник «Альфи», однак Служба безпеки переважно складається з оперативних співробітників. А от курувати оперативні підрозділи призначили все-таки тих людей, які підконтрольні Єрмаку.
– Зрозумів. І ще запитання, яке хвилює кожного українця. Чи можуть оці обміни кабінетів якось вплинути на закінчення війни?
– Я вважаю, що ми маємо переформатувати наш підхід до ведення війни, зосередитися на мобілізації, на організації забезпечення Збройних сил, тому що сьогодні це втрачено, і ми несемо великі втрати, в нас дуже важка ситуація на фронті, тож маємо на цьому зосередитись. Ці перестановки ніяким чином в плюс нам не добавлять, мені здається. Хоча є надія, що Буданов щось там зробить, час покаже. Я бажав би, щоб влада зосередилася на цих питаннях, і можливо вона це зробить. Однак, виходячи з попередніх, скажімо так, історичних моментів, які склалися, я не бачу, щоб влада поставила крапку в цих питаннях. А ще я не бачу, що влада шукає тих людей, які привели війну в Україну, які не готувалися до війни, які в принципі створили всі умови для того, щоб росіяни вільно зайшли майже до Києва і пробили собі коридор з Криму до Маріуполя.
– У нас залишилася одна хвилина відведеного на спілкування часу, і тому наостанок запитання-лайт. Романе, чим ви хотіли б займатися після війни?
– Після війни я можу бути корисним якоюсь мирною справою, новою для себе, тому що вже 30 років віддав службі, і хотів би спробувати чогось іншого. Подумки я бачу себе в адвокатській діяльності, тому що в мене є освіта юридична, і маю досвід застосування знань в правоохоронній системі. Вважав, що це максимально для мене близький напрямок. Але якщо потрібно буде для держави, то я готовий виконувати свої звичні функції, в яких в мене є певні знання і вміння. Та спочатку побачимо, чим все це закінчиться, тому що сьогодні, під час війни, прогнозувати на завтра – невдячна справа.
– Дякую вам.
Тайфун на ім’я Дональд