Таємниці українського парламенту

Зазвичай прості виборці уявляють собі парламент як величезну фабрику-кухню, де за зачиненими дверима кипить робота, зрідка вихлюпуючись назовні у вигляді телетрансляцій (які то дозволяють, то забороняють) або скандальних публікацій, які далеко не завжди виявляються правдою. Таке уявлення про роботу Верховної Ради є хибним, нічого спільного із закритою масонською ложею український парламент не має. Хоча свої секрети, звичайно ж, є. Які саме – з «УЦ» поділилися народні депутати України Олександр Дануца, Максим Бужанський та Олексій Гончаренко.

– Панове, чи є у народних депутатів офіційні секрети від народу? Якого штибу?

О. Д.: – Так, є формальні обмеження. Це так звані доступи до службової інформації та до державної таємниці. Вони регулюються відповідними законодавчими актами, і для отримання такого доступу треба пройти відповідні перевірки. Зокрема мій комітет з питань правоохоронної діяльності іноді проводить закриті засідання в спеціальних режимних приміщеннях без засобів зв’язку і запису. Але на моїй пам’яті за ці роки це стосувалося виключно повномасштабного вторгнення і пов’язаних з ним питань, які не можна розголошувати. Є ще лікарська, адвокатська і банківська таємниці. Що стосується інших секретів, то це вже обмежується бажанням депутатів.

М. Б.: – Офіційних немає, є інформація з грифом, для отримання якої потрібно оформляти доступ.

О. Г.: – У народних депутатів не має бути секретів від людей. Але, як ми бачимо, за роки перебування в парламенті у частини депутатів, зокрема «слуг народу» накопичилось чимало «секретів» корупційного характеру. Ми регулярно бачимо нові скандали, і добре, що ці речі стають публічними. І взагалі, щоб ніяких секретів не було, я завжди виступав за максимальну відкритість роботи парламенту і відновлення трансляції Ради – люди мають бачити, як голосують ті, кого вони обрали.

– А чи є теми та інформація, які апріорі не заведено виносити на широкий загал? Про що йдеться?

О. Д.: – В наш час я навіть не знаю, якою має бути така інформація, окрім державної таємниці.

М. Б.: – Будь-яка інформація, залежно від контексту, може виявитися такою, про яку намагатимуться не говорити публічно.

О. Г.: – Звісно, що є сфери, публічність яких може нашкодити державним інтересам. І ми це розуміємо. Але відкритий і чесний діалог із суспільством має бути завжди.

– Чи бувають секрети всередині фракції? Так би мовити, не для всіх?

 О. Д.: – Звичайно. І як тільки кажуть, що така інформація повинна залишитись всередині фракції, то одразу стається витік. Фракція, в якій понад 200 депутатів, не можна мати секрети. Це як втримати воду в долонях.

М. Б.: – Бувають, звичайно.

О. Г.: – Є внутрішні робочі обговорення, але ключові позиції фракції завжди публічні.

– Дуже часто депутати озвучують інформацію про внутрішні питання, які обговорюються в інших, до яких вони не належать, фракціях. Чого тут більше – витоку чи обміну інформацією?

О. Д.: –У ВР одразу всі дізнаються про те, що обговорюється чи приймається в тих чи інших фракціях чи депутатських групах. Секрет Полішинеля.

М. Б.: – Ні, депутати з інших фракцій розповідають тільки про те, що відбувається всередині «Слуг народу», з інших фракцій витоків немає.

 О. Г.: – Парламент – це теж живе середовище комунікації, тому обмін інформацією тут є абсолютно нормальним явищем.

– Якщо офіс президента бере участь у міжнародних контактах і контролює регіони країни, то логічно припустити, що апарат ВР теж має величезний вплив на роботу парламенту? Чи це так?

О. Д.: – Не так. Апарат ВР виконує свої регламентні функції. Ніколи не помічав політичного впливу апарату ВР.

М. Б.: – Не знаю, що означає фраза «Офіс контролює регіони країни», апарат Ради може на щось впливати тільки в межах своїх повноважень.

О. Г.: – Апарат Верховної Ради впливає на організацію роботи парламенту – порядок денний, процедури, швидкість проходження документів. Політичні рішення ухвалюють депутати, і відповідальність за них лежить саме на них.

– І про Кабмін. Як будуються ваші відносини з виконавчою владою? Чи легко потрапити на прийом до прем’єра або міністра?

О. Д.: – Не складно. Зазвичай, з мого досвіду, з будь-яким міністром нардепу (кажу про себе, не готовий відповідати за інших колег) можу зустрітися протягом найближчих робочих днів. З прем’єром, об’єктивно, може бути трохи довше, але теж це не є проблемою. Крім того кожен пленарний тиждень закінчується днем запитання до уряду, де члени КМ приходять у Раду і відповідають на запитання нардепів. І можна підійти до міністрів і особисто поставити запитання чи передати звернення.

М. Б.: – У різних депутатів по-різному, хтось легко потрапляє в будь-який кабінет або додзвонюється, хтось – зазвичай ті, які морочать голову, – має з цим складнощі.

О. Г.: – По-різному. Є конструктивний діалог. Також є позитивні приклади: питання дитячих виплат я порушував роками, і зрештою ухвалено закон, а з січня Кабмін затвердив порядок виплат – родини почали отримувати по 50 тисяч гривень при народженні дитини. Але є й проблеми. Досить часто міністри ігнорують виклики парламенту й не приходять звітувати. Така практика існує, і так не має бути.