Соціальний захист ветеранів війни нагадує старий міст через бурхливу ріку: ніби є, але кожна дошка скрипить, а подекуди й провалюється під ногами. Люди, які пройшли пекло, часто змушені тримати оборону ще раз – цього разу в кабінетах, чергах і паперових лабіринтах.
Пільги, задумані як щит, нерідко перетворюються на формальність. Безплатний проїзд, яким не можна скористатися у сільській місцевості. Медична допомога, яка на практиці закінчується списком «придбайте самі». Житлові програми, схожі на горизонт: можна побачити, але майже неможливо дійти.
Хочеться, щоб проєкт змін до системи пільг для ветеранів не був спробою латання старого мосту. Треба збудувати новий – міцний і зрозумілий. І у центрі цих змін були не абстрактні «категорії», а жива людина з конкретними потребами. Потрібно нарешті відійти від розпорошених пільг до адресної підтримки: щоб допомога доходила туди, де справді потрібна, а не губилася в статистиці.
Саме на такі зміни у проєкті «Закону про основні засади державної ветеранської політики щодо ветеранів/ветеранок, які брали участь у відсічі збройної агресії російської федерації проти України» чекають учасники бойових дій. Ініційовано цей проєкт головою уряду Юлією Свириденко. Є підстави сподіватися, що його ухвалять.
Але читаймо далі про справжній стан речей.
Проєкт передбачає значну кількість змін попереднього Закону, уточнення деяких формулювань та додавання нових термінів. Тексту багато, і знайти в ньому головне важкувато. Але можливо. Наприклад, привернула увагу стаття 15, де йдеться про пільги: «Установити, що пільги, передбачені цією статтею, надаються з урахуванням потреб і фінансово-майнового стану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».
Таким чином, ця ситуація із соціальним захистом ветеранів схожа на проблему: тим, хто віддав державі найцінніше – здоров’я, роки життя, спокій родин, – держава дедалі частіше пропонує калькулятор замість подяки. Запропоновані зміни до системи пільг не розширюють захист, а стискають його, мов пасок, перевіряючи: «А чи не забагато ти отримуєш, щоб мати право на допомогу?». Адже пільги тепер надаватимуться «з урахуванням потреб і фінансово-майнового стану». Новий підхід ставить пільги у пряму залежність від доходу. Якщо він перевищує якусь уявну мінімальну норму – пільги зникають. Формально – логіка адресності. Фактично ж це схоже на ситуацію, коли ветеранові кажуть: ти вже дійшов до берега, тож рятувальний круг тобі вже не потрібен, не зважаючи на те, що течія ще не відпустила.
Ветеран, який знайшов роботу, відкрив невеликий бізнес або просто отримує трохи вищу зарплату, автоматично ризикує втратити знижки на комунальні послуги, транспорт, медичну підтримку. Пільга перестає бути знаком вдячності за службу і перетворюється на тимчасову милість – доти, доки залишаєшся «достатньо бідним».
Особливо болісно це виглядає у реальності. Доходи на папері не враховують витрат на лікування, реабілітацію, психологічну допомогу, підтримку сім’ї. Мінімальна норма – як середня температура по лікарні: цифра є, а життя – значно складніше. Ветеран може формально «перевищувати норму», але фактично балансувати на межі виснаження – фінансового й емоційного. У кожного різні проблеми та поранення, а значить – різні витрати на лікування та відновлення.
Такі зміни більше схожі не на реформу, а на фільтр: хто не пройшов – той випав із системи. І головне питання тут – не лише економічне, а моральне: чи має вдячність термін придатності й поріг доходу?
Особливо абсурдно виглядає проблема з автострахуванням ветеранів. Спочатку відмінили пільги взагалі, потім зобов’язали страхові компанії взяти на себе половину витрат. Наприкінці минулого року оголосили про повернення коштів через портал «Дія». На початку року він запрацював. Але і тут не все так просто: пільги діють лише за умови, що об’єм двигуна автомобіля не перевищує 2 500 куб. см. Крок за цю цифру – і право на пільгу анулюється. Ніби держава вирішила, що більший двигун автоматично означає розкіш, заможність і відсутність потреб.
Але реальність складніша. Великий об’єм двигуна – не завжди статус чи розкіш. Часто це – старий позашляховик, або, як кажуть, «корч», якого пригнали для участі у бойових діях і який прослужив трохи довше, ніж зазвичай. Його власник (адже не секрет, що часто-густо ці «корчі» купляються за власний рахунок), демобілізований з війська, забере його додому, адже він потрібний, наприклад, у селі з розбитими дорогами. Або це авто – краще пристосоване під фізичні обмеження після поранень. Або це просто єдина машина, яка дісталась у спадок чи куплена ще до війни. Формула ж не бачить ні контексту, ні людини – лише сухе число в техпаспорті.
Говорити про це важливо саме зараз – щоб за цифрами не зникла людина, а за правилами не загубився сенс, тому ми звернулися до генерального представника страхової групи «ТАС» в Кіровоградській області Юрія Дриги з питаннями про цю послугу.
– Юрію Васильовичу, можете сказати, скільки ветеранів користується послугами вашої компанії?
– Цю статистику не ведемо, адже учасники бойових дій отримують однакову пільгу разом із пенсіонерами, інвалідами та ліквідаторами наслідків чорнобильської катастрофи. Для нас це – єдина пільгова категорія, це – приблизно 20% від загальної кількості клієнтів автострахування.
– Яка процедура надання пільги: чи потрібна якась додаткова інформація для її отримання?
– Достатньо мати посвідчення учасника бойових дій, на підставі якого відразу оформлюємо пільгову страховку відповідальності за страховий випадок.
– Можете пояснити обмеження на пільгу в залежності від об’єму двигуна автомобіля?
– Ми, страхові компанії, – не автори законів, ми – виконавці. Страхова компанія у даному випадку не є суб’єктом, якому надано право тлумачити закон. Тому ми його просто виконуємо. Саме по собі таке розмежування можу пояснити рівнями загрози: чим потужніший двигун – тим більшої шкоди може завдати авто у випадку ДТП.
Отже, маємо дивне явище: ветеран може втратити пільги через «неправильний» двигун або «зайву» тисячу гривень доходу. Це вже не соціальний захист, а система умов, схожа на квест, де кожен рівень ускладнює доступ до кінцевої підтримки.
Такі обмеження виглядають як спроба звести вдячність до технічних характеристик і фінансових порогів. Але повага не вимірюється кубічними сантиметрами, а справедливість – не вкладається в таблицю Excel. Соціальна політика, яка ігнорує життєві обставини, ризикує стати холодною й відчуженою, навіть якщо формально залишається «законною». Тому і складається враження, що нас не посилали раніше, зате «посилають» зараз.
З приводу соціального статусу ветеранів існує й альтернативний документ. Називається він складно та не зовсім зрозуміло: «Кодекс України про захист державності, незалежності та статус захисників держави». Судячи з назви, в ньому може бути зібране все що завгодно: від стратегічних планів Генштабу до регіональних пільгових програм. Тож він потребує глибинного дослідження, але з приводу пільг там є одна цікава сентенція: пільги надаються …на період відновлення. Що розуміти під таким відновленням, які саме пільги надаються – важко сказати.
До речі, про регіональні програми. У грудні минулого року рішенням Кропивницької міської ради затверджено «Комплексну програму підтримки ветеранів війни, Захисників та Захисниць України та членів їх сімей на 2026 – 2028 роки». Багато гарних ідей та пропозицій. Але стосуються вони здебільшого діючих військових, інвалідів війни та членів родин загиблих. Ветеранам, звільненим у запас та знятим з військового обліку за віком, пропонується самостійне вирішення проблем та безплатна психологічна допомога. Дякуємо…
Олексій Гора, учасник бойових дій.
Вони чекають на вас!