«Або сам себе знайдеш в армії, або армія тебе знайде»

 Війна повністю змінила життя – і держави, і суспільства, і кожного з нас. Україна вже не буде такою, як раніше. Ще одна велика трансформація відбудеться, коли війна закінчиться. І до неї українському суспільству потрібно готуватися вже тепер. Ветерани, які повернулися з війни, сильно змінять соціально-психологічний ландшафт країни, через їхнє загострене почуття соціальної справедливості неминучі конфлікти. Саме тому «УЦ» розпочинає нову рубрику «На думку військового». Цілком логічно, що її відкриє інтерв’ю з демобілізованим капітаном ЗСУ, керівником Центру підготовки громадян до національного спротиву Ігорем Козубом.

– Пане Ігорю, скільки минуло після вашої демобілізації і чи адаптувалися ви до тилового життя?

– Демобілізувався наприкінці 23 року, вдома – фактично з 1 січня 24-го. Ну як, спочатку не міг адаптуватися, та й досі до багатьох речей не можу звикнути…

– Ви демобілізувалися з твердим наміром організувати підготовку до служби ЗСУ.

– Так, майже одразу створив підрозділ Української добровольчої армії з 20 осіб і готував їх як пілотів БПЛА. Потім ми зайшли в мою рідну 28-му бригаду, де я служив перед цим. І з 12 червня 24-го року до сьогодні цей підрозділ виконує бойові завдання. Нині там мій заступник керує. Я ж по суті був на війні по червень 25-го року, але потім Андрій Павлович Райкович зателефонував мені о дев’ятій вечора і сказав, що є така тема – Центр підготовки громадян до нацспротиву. Потім зустріч з Дроздом Юрієм Васильовичем, він запропонував теж. З того часу виконую завдання, які мені поставлено.

Наша структура – Центр підготовки громадян до нацспротиву – напівмілітарна, ми частково підпорядковані військовим. Штаб розташовується в Одесі.

Півроку працюємо, 316 людей підготували, у нас є 108- й 48-годинні навчальні програми. Також разом з Ігорем Поліщуком готуємо пілотів, військово-облікова спеціальність – пілот БПЛА. Видів БПЛА і НРК нині багато, можна отримати в нас сертифікат пілота FPV, а потім легко освоювати інші види безпілотників – навіть воюючи, в окопі.

– Ваш центр вже стабільно працює. Які нагальні проблеми?

– У нас з кадрами ще є потреби, ми набрали інструкторів, всі – військові, окрім одного. На жаль, троє звільнилося у грудні, з різних причин. Один просто повернувся в армію, він – інвалід другої групи, але його взяли інструктором. Дійсно хороший спеціаліст, але ж зрозуміло, що армія – це пріоритет.

Ще один поїхав за кордон до сім’ї. В нас тепер таких випадків багато: хлопці звільняються, їдуть за кордон до сімей. Тобто не сім’я повертається до чоловіка, який прийшов з війни, а чоловік їде до сім’ї.

– А як з матеріальною базою Центру?

– Працюємо над матеріальною базою. Є підтримка з боку облачсної ради і адміністрації. Нам передали аварійне приміщення в оренду. Ми його своїми силами ремонтуємо. Трошки коштів нам виділяють, але не той обсяг, щоб можна відразу відремонтувати. Поки працюємо в приміщеннях тих, кого навчаємо. Допомагає обласна військова адміністрація, періодично надає приміщення управління цивільного захисту. Сподіваємося, до осені матимемо опалення і зможемо зайти в своє приміщення.

Обладнання частково закупили в минулому році, але ще багато чого потрібно, гроші передбачено бюджетом. Плануємо відкривати філії в районах, розбудовувати роботу. Уже є кандидати в декількох районах – Голованівському й Новоукраїнському. Добре налагоджено співпрацю з Кропивницьким районом. Військова адміністрація Кропивницького району вже пройшла у нас навчання, і ми видали сертифікати. Голова РВА Віталій Анатолійович Пастушенко теж брав участь, на полігоні бігав з автоматом, відповідальна людина. Кропивницький район – передовий в області з підготовки до нацспротиву.

 На жаль, в більшості громад це сприймається негативно, люди не розуміють, що таке нацспротив, кажуть: «Ви нас в армію заберете». Кажемо: «Ми не ТЦК, наше завдання – підготувати цивільних до того, щоб могли вижити в умовах війни».

Нікого не хочу лякати, але я не вірю, що до смерті путіна або розвалу росії закінчиться війна. Просто категорично не вірю. Це стосовно того, чи треба готуватися до війни. Тому я всім кажу: ти або сам себе знайдеш в армії, або армія тебе знайде. І коли армія тебе знайде, тоді не ображайся і не розказуй, що тебе недооцінили. А щоб себе знайти в армії, ти повинен здобути військово-облікову спеціальність. Ми даємо людині можливість безплатно стати пілотом БПЛА. Більш того, допоможемо знайти місце в армії спокійно, без мороки.

– Одна з найгостріших тем в українському суспільстві – мобілізація. З одного боку, всі розуміють її крайню необхідність, з іншого боку – конфлікти, пов’язані із жорсткою бусифікацією, мобілізацією непридатних і багатодітних. Може, потрібно щось змінювати в консерваторії, як радив Жванецький?

– Дивіться, мене призвали в армію в 63 рочки, коли воював у добробаті. Просто якось, коли були на позиціях, до нас приїхав офіцер з 28-ї бригади, Арлєкін його псевдо, він просто на позиції заїхав. Поспілкувалися, зібрали паспорти, воєнники – в кого що було. Ми ні в який ТЦК не ходили. Мене призвав формально Приморський ТЦК міста Одеси. Я його в очі не бачив. Мене ніхто не бусифікував, і мою роту «Південь» Української Добровольчої Армії ніхто не бусифікував. Моя рота просто отак зайшла в ЗСУ. Прийняли рішення, збори провели, що йдемо. Чесно кажучи, я не припускав, що мене в 63 роки затвердять командиром роти. Затвердили, в нас все можливо.

Так от, я до чого. З якого переляку вас бусифікуватимуть?! Піди сам в ТЦК і нормально скажи: прийшов, хочу пройти ВЛК. Просто май гідність, от і все!

Бусифікація – це наслідки, а проблема в тім, що наш законодавець спетляв, схитрував, депутати з нами заграють і думають про вибори. Шановні депутати, не мрійте про це, виборів не буде. Чуєте?! А коли вони будуть, то вас не оберуть, не фантазуйте, а працюйте на країну тепер. Після війни буде інше сприйняття реальності суспільством взагалі. А тепер нам треба, щоб хтось обороняв цю країну. Якщо ми хочемо встояти, треба, щоб хтось Україну обороняв.

Депутати прийняли закон, який можна обійти зліва, справа. І що відбулося? Хто крайній? У нас, згідно з законодавством, громада, поліція мають забезпечити мобілізацію. А що ці дві гілки роблять? А майже нічого не роблять. Крайні – ТЦК!

От проаналізуємо ще таке питання. Ми воюємо за українську землю? Так? Це ж не тільки фігура мовлення чи девіз. Ми воюємо за українську землю. А хто в нас має від ста гектарів і до ста тисяч? Фермери. А скільки в районах призвали синів фермерів, зятів фермерів, кумів фермерів, голів громад, сільських старост? Так, є пара достойних людей, честь їм і хвала. А от тепер скажіть мені, хто в нас воює за свою землю? Трактористи Іван, Петро і Козуб з дочкою…

Якщо фронт рухне, твій бізнес весь обвалиться. Зайдуть русскіє, все відіжмуть, нічого, хлопці, у вас не залишиться.

Ми вже вибрали весь ресурс патріотів, тих, які готові ризикувати своїм життям, за свою землю дійсно воювати і пішли на фронт у 22 -23 роках. А тепер як працювати з тими, хто залишився? Верховна Рада прийняла закон, який би дав можливість їх призивати, в нормальний спосіб? Не прийняла. На кого все звалили? На ТЦК. Це ж не функція ТЦК – ловити людей. Це функція поліції. Громада і дільничний повинні привести людину в ТЦК, а ТЦК має тільки оформити. Все!

Тепер – про ТЦК. От наприклад, у мене, з моєї 14-ї роти, в ТЦК служать два бійці. Один – він за рік на фронті зазнав п’ять поранень різних і у різний час. П’ять! Мужику – 55. Унікальний кадр. Інший – хлопчина молодий. В нього наскрізне поранення, прострелені легені. От вони служать в ТЦК. Люди з ПТСРами. Люди, які воювали. А їм дулі крутять, призовники кидаються на них з кулаками. Воно ж не розуміє, що кидатися не можна. І коли їм там мотають нерви, ну зрозуміло, що виникають різні ситуації. Перегини відбуваються. Як все це упорядкувати? Законодавець повинен упорядкувати.

Тепер – стосовно армії. Армія теж повинна змінитися. Вона вже змінилася, вже зрозуміли, що треба людей берегти. Це теж питання до старших командирів. Дивіться, скільки готували німецького солдата до служби в піхоті? Пів року! Скільки готувала радянська армія, відправляючи в Афганістан? П’ять з половиною місяців перед тим, як відправляти. І в Афгані ще додатково готували. А ми – півтора місяця. Розумію, по-іншому не можна було в перші дні війни, але вже чотири роки воюємо. По-перше, треба збільшити час навчання до пів року. По-друге, навчати має той сержант, який потім піде разом з тобою воювати. Він буде авторитетом для тих, кого навчає. Третє. Ми повинні зламати інформаційну оту повістку, що армія – це смертельно. Ні, армія – це самореалізація. Здобуваєш новий фах, отримуєш нові можливості, тобто не бійся йти в армію. І треба, щоб армія теж працювала в цьому напрямку.

– Не можу обминути ще й цю тему. Хочу почути ваш коментар з приводу черкаського інциденту – загибелі ветерана російсько-української війни і чотирьох поліцейських.

– Це початок громадянської війни.

– Навіть так?

– Так. Повертаємося у 1919 рік, коли батька Махно з кулемета лупив в різні боки. Йдемо до бандитизму. Я готовий до того, що в нас такі інциденти будуть. Це всі повинні розуміти. З війни приходить людина, яка вбивала. Розумієте? Він бачить вирішення питання саме так. Я сам, коли повернувся, дивлюсь, цивільні бухають десь в кафе. І хотілося просто гранату їм під стіл закинути. Чому вони там сидять з такими мордами червоними?! Чому не на фронті? А там хлопці мої пропадають. І це з кожним так. Кажу, з людьми треба працювати.

Я розумію, був глибокий конфлікт між військовим і депутатом. Але тут збіглися дві проблеми. Перша: поліцейські, які йшли на затримання, тому що цей військовий не з’являвся на виклик. Вони просто поводилися безграмотно, бездарно. Друга: я категорично засуджую вбивство в тилу. Хочеш вбивати? У нас є кого вбивати. Їдь на фронт і вбивай. В тебе ще є сили і ти хочеш з автомата стріляти, засідки організовуєш? Їдь туди і там організуй. Там воюй. Не тут. Тут – не місце для застосування зброї.

В тилу іди в суд, піднімай громадськість, щоб твої побратими прийшли тебе підтримати. І доведи, що ти правий. Але брати зброю в руки і просто перестріляти людей, які теж УБД, які сім’ї мають?

Там треба, щоб начальник поліції погони свої з’їв – це однозначно, тому що так організовувати такі заходи – це просто злочин. Це дурість, це бездарність поліції. Воно так не робиться.

А ще мене в цій ситуації обурило і здивувало, що зібралося людей в формі, які пішли в Черкаси, цілий батальйон. Хороший батальйон. Вони розповідають про несправедливість, а я дивлюся і не розумію: пацани, чому ви досі в тилу? Але суть така, що вони підтримують вбивцю, який вбив чотирьох людей, розстріляв грамотно із засідки. Це ж не емоційний вибух, а холоднокровно спланована військова операція.

Якщо ти такий злий, застрель депутата. Чого стріляєш в невинних людей? Депутат, якого ти звинувачував, – живий. Ти – мертвий. Мертві – твої побратими, які з тобою ще вчора були на фронті разом. Ну це просто безмежна дурість і злочин. І я по-іншому це не назву.

– Останнє запитання. Повернемося до вашого Центру підготовки громадян до національного спротиву. Кого запрошуєте в ваші групи?

– Запрошуємо тих, кому виповнилося вісімнадцять. Беремо всіх, крім дітей. Військовим теж беремо і даємо фах, а цивільних готуємо до виживання в умовах війни, розкажемо, що таке тактична медицина, як працювати з боєприпасами, як укриватися, як зберегти своє життя і життя своїх рідних та близьких.

– Дякую.