Золота земля над Юр’ївським родовищем

«Кумо, а у вас як, вродило?» «Та щось сьогодні не дуже, ось накопали трішки для себе. Правда, дрібненьке» – таким може бути діалог між сусідками в селі Тернова Балка Мар’ївської сільської ради Компаніївського району, але якщо ви думаєте, що мова йде про картоплю, то ви помиляєтесь.

Офіційно

Днями деякі інтернетні ЗМІ опублікували повідомлення від прес-служби Генеральної прокуратури України про початок повернення в державну власність земель, розташованих над Юр’ївським родовищем золота в Компаніївському районі Кіровоградської області. В усякому разі повідомлялося, що прокуратура області давно розпочала боротьбу за ці 17 гектарів землі, які рішенням Мар’ївської сільради були «по-братському» розподілені між 68 громадянами, по 0,25 га кожному, для «індивідуального житлового будівництва», і подала позови про визнання недійсними рішення сільради та актів на право власності. Проте суди неохоче ставали на бік держави та приймали рішення про відмову в задоволенні прокурорських позовів. Прокуратура області продовжила боротьбу та в кількох інстанціях оскаржила рішення цих судів про відмову в задоволенні позовів прокурора. Нарешті, Верховний суд розглянув справу в порядку письмового провадження й задовольнив касаційну скаргу прокурора області та скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а також прийняв нове рішення, яким задовольнив позов про повернення чотирьох земельних ділянок загальною площею один гектар.

За допомогою керівника прес-служби обласної прокуратури Наталії Алексеєнко ми отримали детальнішу інформацію про цю справу. З’ясувалося, що ще в 2014 році Прокуратурою Компаніївського району було проведено перевірку додержання вимог Кодексу України «Про надра» та інших норм у сфері гірничих відносин у діяльності Компаніївської райради. Тоді й було виявлено, що Мар’ївська сільська рада в порушення вимог закону прийняла рішення № 316 від 03.09.2009 р. та 18.11.2009 р., яким громадянам було надано дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність «для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських споруд» за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

Крім того, існує стаття 58 Кодексу України «Про надра», яка прямо каже, що «Забудова площ залягання корисних копалин (КК) загальнодержавного значення, а також будівництво споруд, НЕ пов’язаних із будівництвом і видобуванням КК допускається у виняткових випадках, лише за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері використання надр і геологічного вивчення», і уточнює: «при цьому повинні здійснюватися заходи для можливості видобування КК», а самовільна забудова «площ КК припиняється без відшкодування понесених забудовником витрат». Прокуратура вказує, що сільська рада незаконно надала земельні ділянки, оскільки ті знаходяться за межею населеного пункту та перебувають у землях запасу державної власності.

Село, поблизу якого надра виявилися багатими на золото, називається Тернова Балка та входить до Мар’ївської сільради, наразі нараховує менше як півсотні мешканців і має стійку тенденцію до зникнення. Попри це, у 2009 році аж 68 громадян, переважно мешканців Дніпропетровської й Київської областей (!!!), а також кілька місцевих, виявили палке бажання будуватися саме на площі, яка розташована над Юр’ївським родовищем. Зрозуміло, що така територія повинна мати статус державного значення, як кажуть, за визначенням, проте це не зупинило державних мужів з Мар’ївської сільради, а нові власники на підставі рішень сільради дуже швидко, ще в тому ж таки 2009 році, отримали державні акти на свої ділянки.

Боротьба прокуратури за спірні ділянки почала приносити результати аж по п’ятому році, причому якщо прес-служба Генеральної прокуратури каже, що деякими судами приймалися рішення про відмову в задоволенні прокурорських позовів, то прес-служба Прокуратури Кіровоградської області відзначає, що тепер суди підтримують позицію прокуратури. На сьогодні по 10 справах винесено рішення, якими задоволено вимоги прокурора стосовно 13 громадян. По інших справах існують два рішення суду касаційної інстанції, якими прокурору відмовлено в задоволенні позовів стосовно 16 громадян. На даний час не прийняте остаточне рішення ще по шести справах стосовно 39-ти громадян, з яких кілька справ перебуває на розгляді Верховного суду України, решта – зупинені судом першої та апеляційної інстанцій до розгляду вищезазначених справ Верховним судом.

Версія селян

Все це складно для сприйняття на термінологічному рівні, але ще складніше зрозуміти, чому так сміливо сільська рада вирішила розпоряджатися землями над родовищем золота? Самі селяни переконані, що ніяких порушень закону при прийнятті рішень сільська рада не допускала. В усякому разі так каже нинішній сільський голова Мар’ївської сільради Марія Цуран. Вона повідомила, що брала участь у кількох судових засіданнях, де «відстоювала інтереси селян»: «Люди отримали дозволи, хоча прокуратура стверджує, що незаконно, але там були людські городи, можливо, ще батьківські, тому сільська рада своїх повноважень не перевищувала. Власниками ділянок є як громадяни з інших областей, так і мешканці самого села, але наші не робили державних актів. А ті, що виготовили акти, то вони їх виготовляли в Україні, а не в іншій державі, чому ж їх не оскаржили тоді, коли видавали, якщо це було порушенням?»

Про відповідь на питання Марії Цуран можна лише здогадуватися. Як і про те, чому раптом захотілося землі саме там, де розташовані поклади золота, а не в покинутих і зруйнованих колишніх обійстях чи колишніх городах, які чи не найкраще підходять для «будівництва й обслуговування житлових будинків і господарських споруд»? Однак схоже, що сама ідея «роздачі слонів» у вигляді, на перший погляд, цілком безневинних фокусів з землею, мала й має в селі досить сприятливе інформаційне середовище. В усякому разі, Марія Дмитрівна в розмові з журналістом більше переймалася теоретичними проблемами екології на зразок ймовірного зникнення води в результаті будівництва золотодобувної шахти чи знищення гарної природи, а не економічними та соціальними перспективами. Зрозуміло, що за екологію потрібно боротися, але до цих пір щось не видно, щоб гарна природа та чисте довкілля змогли утримати Тернову Балку від вимирання. Люди їдуть на заробітки, про що нам розповіла сама сільський голова, бо роботи в окрузі немає. Тепер почали їздити в Європу, каже пані Марія й таки погоджується, що будівництво потужного підприємства змогло б змінити демографію та соціальні характеристики території. Але в той же час і сумнівається, що місцеві люди на шахті нікому не будуть потрібні. Така ось позиція очільниці території, де, за її ж словами, роботи, окрім як в бюджетній освітній сфері та сільській раді, більше немає.

Ми зв’язалися з першовідкривачем родовища, геологом Володимиром Савицьким, і він розповів, що особисто проводив пошуки за допомогою кількох бурових, і в січні 1989 року при перевірці кернів з Тернової Балки було помічено золото, вміст якого показував від 7 до 20 грамів металу на тонну руди. В 1990 році, коли зону пошуків було розширено, між селами Зелене та Тернова Балка було відкрито родовище золота Східна Юр’ївка. Ми не будемо розповідати про інші дані, але вони були високо оцінені ще союзними службами з Москви, які приїздили на місце й теж шкодували, що гарна природа може зникнути, тобто реальність розробки родовища на той час була дуже високою. Вміст, як і запаси золота в наших родовищах теж свідчать про необхідність негайної розробки, але геополітична ситуація змінилася, настали інші реалії і часи, втім Володимир Савицький чітко пам’ятає, що родовище знаходилося не в межах села, а між двома селами. А ще там був довгий став, що не співпадає з теорією про виділення ділянок над родовищем на «батьківських городах і дворищах», тобто в межах села. Державі весь час було не до золота, що дивує, але Володимир Ілліч згадує, що до нього приїздили «круті» для отримання інформації про родовища.

Що було і що буде?

На жаль, Юр’ївське родовище спіткала доля інших родовищ корисних копалин, до яких руки держави так і не дійшли, зате дійшли руки спритників, які й отримали в приватну власність ділянки землі над перспективними родовищами. Так сталося і над літієвим родовищем поблизу Смоліного, де кілька гектарів землі теж були розподілені між мешканцями інших областей. Невідомо, хто власник земель і над Клинцівським родовищем золота, де вже почали будувати золотодобувну шахту, але покинули. Може виявитися, що й землі над багатими урановими покладами поблизу Кіровограда теж комусь належать, але тільки не державі, як це мало б бути.

З усього видно, що механізм збагачення за рахунок державних земель хоча й простий, але дієвий, оскільки для того, щоб почати видобуток, землі потрібно буде викупити у власників, і скільки це буде коштувати – невідомо. Може бути, що землі скуповують через підставних осіб для організації власного видобутку, тоді держава взагалі залишиться при бубнових інтере­сах, хоча мова йде про стратегічні, особливо цінні копалини, здатні впливати на економіку та банківську систему країни.

Схема, за якою ділки продавали державі державне ж майно, зовсім не нова. Досить згадати Теодора Драйзера та його трилогію про бізнесмена Френка Каупервуда, який на спекуляціях із землями комунальної власності як «горів», так і збагачувався. Але тема так і залишиться нерозкритою, якщо ми не отримаємо зрозумілі відповіді на прості запитання. Наприклад, чи не є хоча б адміністративним порушенням нехтування нормами законів при виділенні стратегічних територій у приватну власність? Або чому все-таки блокується будівництво золотодобувної шахти в Клинцях і чи хтось понесе відповідальність за викинуті на вітер кошти? А ще цікаво, чи будуть колись притягнуті до відповідальності бізнесмени від геології, які отримали від держави кошти на дорозвідку Клинцівського родовища та зникли у невідомому напрямку? І коли, врешті-решт, держава поверне собі контроль над власним золотом?