Олег Рибальченко: «Наша межа – чисельність не ліжок, а медперсоналу»

Якщо директор департаменту охорони здоров’я Кіровоградської ОДА Олег Рибальченко відповість на телефонний дзвінок журналіста, це вважається вдачею. Його зайнятість зрозуміла – область на межі «червоної» зони за ковідом. Але нам пощастило вклинитися в його напружений графік та почути відповіді на запитання.

Приблизно 80 вхідних дзвінків протягом робочого дня. До кінця доби – ще декілька. Плюс повідомлення, чати Кабміну, Мінфіну, МОЗу, НСЗУ… – не поскаржився, а констатував Олег Миколайович. Все розуміємо, не нарікаємо. Поставили лише одне питання, але отримали відповіді на декілька, які планували озвучити.

– Олеже Миколайовичу, в нас все погано?

– Я б так не стверджував. Має місце напруження, але не можна говорити, що все погано. Зрозуміло, що ми стурбовані цифрами: щодня близько двохсот осіб, які захворіли на коронавірус. Але має місце неінформованість людей, в яких вперше виявляється позитивний тест. Вони лякаються, у паніці не розуміють, що з цим робити, і в реальній істериці намагаються потрапити до стаціонару. Тим самим руйнують звичайний маршрут. Тобто людина лікує пневмонію, паралельно здає ПЛР-тест, і коли виявляється, що він позитивний, шукає собі місце в стаціонарі. Наша реакція: це нелогічно. Тому що є певний алгоритм. Тим не менш, ми не відмовляємо людині, вона госпіталізується протягом доби. А потім спостерігаємо та аналізуємо. Протягом тижня людина отримує лікування, почувається добре, кисню не потребує. Тобто таке лікування можна отримувати й вдома.

Госпітальні бази працюють у напруженому режимі. Вони також хотіли б працювати за зрозумілим алгоритмом, коли пацієнт приходить з направленням сімейного лікаря на планову госпіталізацію. Бажано, щоб він мав саме ПЛР-тест, а не швидкий або ІФА. Тільки ПЛР-тест доводить, що людина може створювати загрозу інфікування інших. І саме такі пацієнти знаходяться в госпітальних базах, в «червоній» зоні. А хто має негативний тест, лікуються в стаціонарах за місцем мешкання. Важкість хвороби може бути така ж, можуть бути задіяні і реанімаційні відділення, і ШВЛ, але це інша історія, бо така людина не є джерелом інфікування інших.

Найбільші складнощі виникають з людьми, яких ми називаємо діагностичними. Погіршився стан здоров’я, ще немає тесту, а людина вже хоче в стаціонар. Якщо є підстави, пацієнта госпіталізують. Його утримують в ізольованому приміщенні, він один в палаті. Таким чином ми перенавантажуємо госпітальні бази, в яких є діагностичні відділення. А вони є у всіх госпітальних базах, окрім обласної лікарні, куди потрапляють люди вже з відомим статусом.

Багато в кого коронавірусне захворювання протікає, як звичайна ГРВІ. Лікуються вдома й одужують без будь-яких наслідків. Тому хочу, щоб люди почули: треба з розумінням ставитися до вимог маршрутів, які визначає сімейний лікар. Спочатку тест. Якщо стан дозволяє знаходитися дома, треба залишатися. Якщо є підстави для госпіталізації, ми готові це зробити, узгодивши цей момент з госпітальною базою, яка приймає.

Наразі область має вісім госпітальних баз. Це 1110 ліжок. Два тижні тому в плановому режимі збільшили кількість на 60. Зараз зайнятість не досягає 50-ти відсотків, складає 48. Це межа. Ми розуміємо, що кількість хворих росте. І 50 відсотків – це вже «червона» зона. Якщо ми досягнемо цієї кількості, відкриємо додаткові госпітальні бази. Такі заклади є, вони готові. Це Олександрійська ЦРЛ, Світловодська, Новомиргородська.

Навіть дві тисячі ліжок – це для нашої області звичайне, штатне навантаження. Це реальні ліжка, існуючі відділення, існуючий персонал. Далі може бути гірше. Ми можемо докуповувати кисень, кисневі концентратори, ШВЛ, але в нас катастрофічно не вистачить персоналу. Маю на увазі фаховий персонал: анестезіологів, реаніматологів. Цей ресурс в області обмежений. Тобто наша межа – чисельність не ліжок та лікарень, а медперсоналу.

Якщо говорити не сумарно, а окремо по кожній госпітальній базі, ситуація різниться. У невеличких госпітальних базах – маловисківській, знам’янській, добровеличківській – було по 20 «ковідних» ліжок зі ста загальних. Зараз ми кількість подвоїли. Якщо ще подвоїмо, знову ж таки, терапевтичного персоналу не вистачить. Зараз в цих базах приймають і мешканців сусідніх районів.

Зрозуміло, що в обласному центрі ситуація гірша, бо тут більше накопичення людей, щільніші зв’язки між ними. Тому в Кропивницькому, крім існуючої міської госпітальної бази, відомої як Центральна міська лікарня (вона також поділена на зони: на Валах знаходяться «позитивні» пацієнти, «діагностичні», а в 3-й лікарні «негативні»), є обласна лікарня. Це заклад третього рівня, він бере на себе найважчі випадки. Туди потрапляють пацієнти з усієї області, але не за власним бажанням, а за визначенням лікаря.

Крім того, ми створили резервні заклади, які одночасно можуть лікувати як міських, так і обласних жителів. Це обласний госпіталь та центральна районна лікарня. Там вже є пацієнти. Створені всі умови, підведений кисень. Медперсоналу поки що вистачає.

Усі епідемічні захворювання, на жаль, збільшуються в геометричній прогресії. Якщо населення прислуховується до вимог обмежень, карантину, спостерігається зменшення захворюваності. Це реально працює. Не варто вважати, що когось хвороба омине, бо майже в кожній родині є ті, хто хворів. Соціальний, суспільний момент – не медичний, але не менш важливий в запобіганні інфікуванню. Коли було введено обмеження в спілкуванні, в проведенні масових заходів, цифри були інші, і всі могли їх спостерігати. Це дало нам час підготуватися, навчити персонал, докупити обладнання, забезпечити заклади киснем. Ми намагаємося випереджати хвилі, які нас накривають.

Вже вкотре наголошую: усе залежить від самої людини. Треба або берегтися, дотримуючись всіх заходів захисту (миття рук, маски, санітайзери, уникнення скупчення), або перехворіти з ризиком для життя (на жаль, маємо три відсотки померлих), або вакцинуватися. Усім бажаю здоров’я.