Ми вже писали про дитячий будинок сімейного типу Холодовських, який прихистило польське містечко Свідниця. Тут, у селищі Новому, вони жили по сусідству з такою ж багатодітною родиною. І в Польщі живуть поряд з ними. Мама Анжела Діордіца розповіла «УЦ» про дітей: як адаптувалися, чим займаються, яким був перший день навчального року.
«Відбулася урочиста лінійка, присвячена першокласникам. Директор школи та представник мерії міста розчулили до сліз своїми щирими та чутливими промовами та настановами для учнів. Нехай Господь благословить навчання дітей! Нехай нові знання, нові друзі принесуть новий досвід та стануть однією зі сходинок до успішного, щасливого життя в мирній Україні!» – написала Анжела у соцмережі та продовжила розповідь телефоном:
– Зараз зі мною дев’ятеро дітей. Вік – від шести до шістнадцяти років. Двоє пішли в зеро-клас (нульовий). Катя пішла в перший, Тетянка – у другий. Двоє – в третій. Нікіта – у четвертий, хоча в Україні мав би піти у п’ятий. Тут по-іншому побудована молодша, середня та старша школи. Андрій так само в Україні мав би бути в дев’ятому, а тут пішов у восьмий, який є випускним. Софія має посвідчення про закінчення дев’ятого класу, тому тут пішла навчатися в ліцей.
Я вірила, що ми до 1 вересня повернемося в Україну й діти підуть у свої класи. Лише два тижні тому я змирилася з тим, що підемо у польські школи. Ми найняли вчителя, який займається з дітьми польською мовою.
Діти вирішили, що паралельно будуть навчатися в українській школі, зі своїми класами. Не знаю, як вони встигнуть. Але Софія однозначно буде поєднувати, бо в Україні вона навчається в одинадцятому класі. Онлайн не зможемо навчатися, бо час збігається. Домовилися, що дітям будуть висилати завдання. Тобто навчання буде екстерном. Знаю, що буде важко. А кому зараз легко?
Усі пішли до однієї школи. Тільки «нульовички» в іншому корпусі займаються. Прийняли нас дуже добре, тепло. Діти інакше пристосовуються, легше адаптуються. – Польську мову знаєш? – Знаю! – ствердно відповідають, бо все розуміють, спілкуючись з місцевими. Я більше переживаю, ніж діти. Вони переконані, що все вдасться.
Школа дуже сподобалася, вчителі також. Ми тут трошки засиділися: пів року один і той магазин, щодня один парк. Тому із задоволенням пішли до школи. У мене є бешкетники, то я користуюся ситуацією – кажу, що не підуть у школу, якщо не будуть слухатися. Працює. Прекрасний стимул.
Нікіта сказав, що в нього в класі вісімнадцять дітей, дев’ятеро з них – українці. І таких класів чимало, де половина учнів – з України. В деяких класах будуть додатково викладати польську мову для українських дітей.
Дуже хочемо додому. У думках майже щодня повертаємося. Але розумію, що поки зарано. Безпека дітей – найважливіше. Чоловік вдома займається господарством. Курей завів, щоб нам було що їсти, коли повернемося. Овочі консервував, варення варив. Ягодами, фруктами ділився з сусідами – вішав на паркан повні пакети.
На урочистій лінійці, присвяченій первачкам, усі, хто брав слово, говорили про Україну. Я не все розуміла, але плакала. Меседж був такий: просили дітей ставитися до однолітків привітно, не зважаючи на те, у кого який колір шкіри, хто як одягнений, у кого який рюкзак. Закликали дітей бути добрими, чуйними.
Щоб зібрати дітей до школи, треба чимало грошей – майже 500 злотих на одну дитину. З вдячністю беремо те, що нам дають. Чого не вистачає – купуємо. Тому в деяких наших хлопчиків дівчачі рюкзаки. Ну й нічого страшного, маємо, що маємо. Тут інша проблема виникла: батьківські збори в усіх класах проводитимуться одночасно. Як себе клонувати? Шуткую. Якось розберемося.
У польській школі дуже піклуються про дітей, їхнє здоров’я. Перше, що треба купити до школи, – не підручники, а ланч-бокси. Щоб у кожної дитини був бутерброд і пляшечка з водичкою. Моє завдання – щось покласти дітям із собою. Ну, зробила бутерброди, а хочеться ще щось покласти. Рано прокинулася, а в нас стоїть велика корзина з яблуками та з пів відра слив. Це співробітники закладу, де ми живемо, нас пригощають. Буває, що навіть не знаєш, хто приніс фрукти.
Такі люди тут привітні! За пів року ми нікому не набридли. Про нас турбуються. Дякуємо, прекрасний польський народе!
Благодійний бал краси та грації