Весняне загострення-2

Гірше за дурня тільки дурень з ініціативою. Ще страшніший дурень із можливостями.

Знову за рибу гроші. Вкотре доводиться писати про психологічний феномен «звикання до війни», про дивні спроби «непростих» громадян жити так, ніби її (війни) майже немає. Про неї, щоправда, нагадують часті сирени повітряної тривоги, але й до них багато хто звик. Проте почну здалеку. Ніби-то здалеку.

Журналіст «УЦ» написав статтю про загиблого героя, нашого земляка, вона мала вийти у цьому номері. Але не вийде – батьки попросили не друкувати матеріал про сина. Надто болить серце, надто свіжа рана. Ми розуміємо. Але, як часто буває, нестандартна ситуація дала привід замислитися про те, як сприймають слова та вчинки оточуючіх люди, які тільки-но пережили втрату близьких. Що вони думають і кажуть, спостерігаючи політичні розбірки, корупційні та побутові скандали в середовищі можновладців, їхні спроби удавати активну діяльність і при цьому тупо просувати навіть не другорядні, а зовсім непотрібні проблеми?

Чим би дитина не бавилась, аби не плакала. Можна, наприклад, написати петицію про перейменування росії на московію, а потім взяти участь в обговоренні цієї насущної проблеми. Причому не одному чи із сотнею – другою соратників по боротьбі на дивані, а з президентом та ще десятком чиновників із ОП. Їм же більше робити нефіг під час війни – зобов’язані розглянути згідно із законом, ось нехай разом з нами тролять путіна і компанію. А якщо, не дай Боже, міжнародна обстановка зміниться, то можна надряпати петиції про повернення споконвічних назв Німеччини, Угорщини чи навіть Швейцарії. А що? Аби руки справою були зайняті!

Петиції – вони для простого народу, пару випустити, погаласувати у Фейсбуці, миттєво перемогти віртуального ворога, а от законопроєкти – виключно для обраних. Хоча спонукальні мотиви ті ж, що у «петиторів», – сверблячка всього тіла, включно з головою.

Прикладів тому – сотні! Ось ціла серія законопроєктів за загальним номером № 9009. Усі вони про головне на сьогодні – про свята. Найпрекрасніший – 9009-3 авторства «слуги народу» Третьякової. Перелічу її пропозиції за хронологією. Отже:

– 8 березня – «День весни». І всі тюльпани – особисто весні, а не жінкам.

– 6 червня – «День цвітіння української вишні». Обов’язково перевірю цього року, коли вони зацвітуть, і повідомлю особисто Третьяковій, поки ще не запізно. Бо ухвалять здуру.

– 21 вересня – «День миру». Напевно, вона вже щось знає про мир у вересні. Чи Арестович наспівав?

– 10 листопада – «День поваги до віку». Ну от навіщо цей ейджизм? І так начебто ніхто нас не кривдить, тільки зайвий раз наголосити, що йдемо до фінішу?

І як хабар від законодавця авторка вирішила неодмінно оголосити всі ці дні вихідними. Безпрограшний варіант! З ухваленням цього закону (хто б сумнівався) загальна кількість свят на рік досягне 600, а обов’язкових вихідних – 250!

А ось ще один на диво своєчасний документ – проєкт заяви парламенту, в якому пропонується офіційно називати політичний режим путіна «рашизмом». А нічого, що ми з колегами без жодного парламентського благословення вже більше року користуємося цим терміном? Серед авторів документа – «слуги народу». Поки «господарі» воюють і гинуть, ці горобцям дулі дають. Та без вас уже рашизм назвали рашизмом! Ви б ще законодавчо «путін – х…ло!» закріпили.

Це не звичайні жарти автора, це гіркий сарказм. Я намагаюся дивитися на всю цю безглузду мороку очима батьків, які втратили на війні сина чи дочку і зятя одразу, в одному окопі, і не розумію, як усім цим безтурботним людям можна довірити країну, що воює.

Поганий приклад столичних політиків неминуче відгукується у серцях місцевих депутатів та активістів. Чи замисляться вони, який вигляд матимуть в очах нещасних батьків і молодих вдів, коли починатимуть чергову сварку на сесії Кіровоградської облради? Навряд чи… Швидше, стануть всерйоз обговорювати петицію «Про перенесення столиці України у Кропивницький», яка на сьогодні вже набрала на сайті президента аж 250 голосів із 25 тисяч.