Вигадана історія про те, як чиновники з негодою воювали.
– Штормове попередження! – у кабінет начальника управління ЖКГ невеликого міста в центрі України влетів один із підлеглих. – Штормове попередження!
– Ти чого кричиш? – невдоволено поморщився начальник, відриваючи погляд від сканворду. – Яке попередження?
– Штормове!
– І що?
– Так сніг же на всю ніч передають. Знову на нас городяни “наїжджатимуть”, як торік. Пам’ятаєте?
– Слухай, не спіши. Ми ж усі прекрасно знаємо ці прогнози: кажуть дощ – а світить сонце. Так і зі снігом. Доживемо до завтра – подивимося.
Вранці виявилося, що синоптики, як не дивно, мали рацію. Їздити і ходити по місту стало практично неможливо. У гаражах управління ЖКГ спішно заливалася солярка у снігоприбиральні машини. Двірники знехотя витягували з підсобок лопати.
Прес-служба мерії розіслала у ЗМІ прес-реліз: “Сьогодні вранці в нашому місті випала двотижнева норма опадів у вигляді снігу. Всі управління та департаменти міської ради працюють в авральному режимі. У прибиранні снігу задіяно 27 одиниць техніки, а також 158 одиниць людей”.
Робота кипіла. Вулицями їздили трактори, розгрібаючи снігові замети. Правда, у всьому цьому був один, але досить істотний мінус: паралельно з тротуарами і перед зупинками виростали величезні кучугури. Пішоходи, матюкаючись, мужньо їх долали. Найбільш продумані виходили з дому, попередньо озброївшись альпіністським спорядженням.
Того ж дня мер міста вирішив особисто проінспектувати роботу пасажирського транспорту. Ну і заодно подивитися на розчищення.
У маршрутку він вліз із великими труднощами. Вірніше, не вліз навіть, а вскочив у салон зі снігового бруствера. Мікроавтобус похитнувся і потихеньку рушив з місця.
На кінцевій голова міста виходити не ризикнув. Він напустив на себе діловий вигляд – мовляв, місія ще не закінчена – і поїхав на другий круг, до вже знайомого, майже рідного, замету.
…На вечірній нараді в мерії було жарко. У прямому – будівля завжди непогано опалювалася, і переносному сенсах. Мер не просто розпікав головного комунальника. Він кричав на нього, тупотів ногами, погрожував негайним звільненням і всілякими карами. Той відмовчувався – крити було нічим.
Наступного ранку з’явився ще один офіційний прес-реліз: “Протягом вчорашнього дня розчищено 123 кілометри міських вулиць. Вивезено близько 100 тонн снігу. Роботи зі звільнення міста від снігу тривають. Мер взяв ситуацію на особистий контроль”.
Ближче до обіду на вулиці, крім тракторів, вибралося ще одне диво техніки – автомобіль, що розсипає спеціальну протиожеледну суміш. У заметах з’явилися протоптані городянами стежки. Мер тим часом скликав ще одну нараду.
– Знаєте, у нас з вами може виникнути ще одна проблема, – вкрадливо почав він.
Начальник управління ЖКГ спробував зменшитися в розмірах і сховатися за пляшкою з мінеральною водою.
– Не треба, – лагідно порадив йому мер. – Ваші працівники куди сніг вивозять?
– До річки, – комунальник раптом заговорив фальцетом. Потім відкашлявся, подумки перехрестився і продовжив майже нормальним голосом. – На набережній звалюємо. У нас не так багато пального, щоб кудись далі відвозити.
– А що ближче до весни буде? Правильно, відлига. І де той сніг, що тане, виявиться? В річці. А річка що? Що, я питаю?! – мер різко підвищив тон, і головний із ЖКГ нервово сьорбнув води просто з горлечка. – А те, що річка з берегів може вийти, ясно? І центр затопить.
Після наради у працівників ЖКГ з’явився ще один головний біль. Тепер потрібно було прибрати сніг з набережної.
…Війна зі стихією тривала тиждень. Голова міста репетував і мало не бив підлеглих. Його виборці винаходили все нові епітети для влади. Головний комунальник пив валеріанку і намагався не попадатися меру на очі. Нарешті, морози припинилися, і сніг зник сам по собі. Всі потроху заспокоїлися. До наступного штормового попередження…
Про призначення / поновлення виплати пенсії особам, які виїхали з тимчасово...