«Я щаслива, що в нашій філармонії є така співачка!»

Такими словами народна артистка України Антоніна Червінська завершила концерт солістки академічного театру музики, пісні і танцю «Зоряни» Тетяни Яковенко, що пройшов з аншлагом в обласній філармонії. Чарівний голос співачки повністю виправдав назву концерту «Пісень моїх різноголосся». Аудиторія була у захваті й постійно обдаровувала Тетяну оплесками та квітами. У цьому заслуга і пані Антоніни як художнього керівника, і Сергія Тютюнника як головного диригента, і Геннадія Маяраша як головного балетмейстера.

А перед концертом Тетяна Яковенко люб’язно погодилась дати коротке інтерв’ю.

– Пані Тетяно, з чого починалось захоплення співами у вашому дитинстві?

– У мене є вчитель з вокалу Олександр Сергійович Гусєв. Ніхто не натерпівся від мене більше, ніж він. І я дуже вдячна йому за те, що не тиснув на мене у малому віці, а розумів дитячу психіку і дозволяв різні витівки… Був тоді такий випадок. Йшла репетиція, ми вийшли на сцену, а мені, восьмирічній, чомусь так сумно. Я замоталась у запорошену завісу в кулісах і співаю звідти. А він – жодного зауваження. А ще на заняттях в класі я лягала на кушетку, бо мені було так зручніше, співала, а він мовчки грав на баяні. І ось тепер я думаю, наскільки це було для мене важливо, щоб проявитися, і наскільки він мудрий і тактовний. Дякувати Богу, він ще живий. Я щиро вдячна Олександру Сергійовичу за те, як він мене виховував.

– Окрім вокалу, які інші захоплення були у вас у шкільні роки?

– Грала я у волейбол, ходила на танці. Але все це було як другорядне, все щось не те. Дуже багато часу займав вокал, яким я займалась щодня, по декілька годин. А після занять я йшла до Гусєвих, як до бабусі з дідусем, і вони мене приймали як свою. Валентина Василівна і Олександр Сергійович стали для мене другою сім’єю. Я робила там уроки, а Валентина Василівна читала мені книжки. Вони мене так наповнювали, що навіть і не було бажання чи цікавості до чогось іншого. А коли Олександр Васильович проводжав мене додому, завжди давав якусь цукерку.

– Тобто вже в тому віці ви розуміли, що підете по цій стезі і станете професійною співачкою?

– Так. Пригадую, якось на фестивалі «Калиновий спів» я зайшла на сцену філармонії, а було мені десь дванадцять років, стою і кажу собі: «Ну що, Таня, звикай, ти ж тут будеш працювати. Це твоя буде сцена». Нині думаю, наскільки дитячі бажання можуть бути сильними і цілеспрямованими.

– Ви вже майже тринадцять років у складі «Зорян». За цей час відчули, що тепер це теж ваша сім’я?

– Так. Коли я прийшла сюди на роботу, колектив мене дуже підтримав. Я відчувала себе спокійно і впевнено. Тому що розуміла: тут моя доля. Адже ще в дитинстві мріяла, що буду співати у великому колективі, буду їздити по селах, всі будуть мені аплодувати, а я буду дарувати людям пісні. Так воно і сталося. Ми даємо дуже багато концертів в районах для місцевих громад. Нас завжди приймають з радістю і задоволенням.

– Чи вважаєте ви себе наступницею народної артистки України Антоніни Червінської? Які її риси ви хотіли б наслідувати, а які власні зберегти?

– Певно, так. Я прийшла на її місце солістки, і вона мене прийняла, взяла під своє крило. Якби вона була проти, то, звичайно, я б тут не працювала. Хотілося б мені взяти від неї тої цільності, того стрижня, який у неї є. Які б переживання чи емоції вона не відчувала, коли доходить до діла, коли треба щось зробити, зорганізувати, вона відкидає все і робить те, що потрібно. У вокальному плані мені, звісно, не перевершити Антоніну Миколаївну. Її голосові якості набагато потужніші. Але в мені теж є дещо цікаве, оригінальне.

– Як на мене, ви і за натурою і за репертуаром більш лірична особа.

– Так, тому і вокал більш ліричний, ніжний. Хоча Олександр Сергійович, коли мене готував, казав: «Ти повинна співати все, уміти все!». Тому я вмію співати і романси, і академічні оперні твори, і акапельно, і народним голосом. Я така. Різнопланова.

– Чи маєте якісь найулюбленіші твори?

– Найулюбленіші всі! Я дуже люблю авторські пісні, які написав Олександр Калашник на вірші Наталії Бідненко. Вони чарівні. Я співаю їх із задоволенням. Наприклад, у пісні «Джерельце» є фраза «Яка щаслива я!». Ви не уявляєте, наскільки я була щаслива від того, що нарешті я можу сказати всім, що насправді я щаслива. І через пісню теж.

Інтерв’ю вів Роман Любарський.