ФК «Зірка»: чутки про смерть занадто перебільшені

Бажання підготувати цей матеріал виникло після того, як побачив в одній із соцмереж інформацію про клуби, які зникли з футбольної мапи України та припинили своє існування. Поміж інших там згадувалася й кропивницька«Зірка». Для того, щоб розібратися в ситуації, довелося звернутися до виконавчого директора ФК «Зірка» Андрія Перевозника, розмова з яким вийшла далеко за рамки зазначеної теми.

– Андрію Анатолійовичу, скажи чесно, так згасла«Зірка» чи ні?

– Я розумію ваше хвилювання й також бачив це відео в соцмережах. Скажу так: на жаль, із розвитком інтернету оприлюднюється дуже велика кількість інформації, яка не відповідає дійсності. Виникла така категорія журналістів, які готують свої матеріали заради хайпу, не виходячи з дому й не перевіряючи їхню достовірність. Ось і в цьому випадку хтось відкрив перелік професійних клубів, які зараз існують, і склепав собі відеоматеріал. Але це свідчить лише про те, що ця людина не розбирається в футболі.

Є структура проведення футбольних змагань. І в Україні вони проходять не лише серед професійних клубів. А в нас існує думка, що якщо команда не грає на професійній арені, то вона взагалі ніде не грає. Але ж є ще аматорські, обласні, юнацькі змагання. Так ось я офіційно заявляю, що футбольний клуб «Зірка» виступає в четвертому за рангом дивізіоні українського футболу – аматорському чемпіонаті України. Тож чутки про нашу смерть виявилися занадто перебільшеними.

– ФК «Зірка» реально є найстарішим футбольним клубом України?

– Тут дуже цікава ситуація, і скільки істориків – стільки й точок зору. Але давайте оперувати фактами. Команда «Зірка» в радянські часи представляла завод «Червона зірка». У чемпіонаті ще колективів фізкультури грали кіровоградські «Металіст»,«Сільмаш», «Торпедо» і «Трактор». І вони також представляли завод сільськогосподарських машин. А ще до радянських часів де виник футбольний гурток? Це завод братів Ельворті, який потім став заводом «Червона зірка». Мова тут не про юридичну складову, адже потім клуб мав різні форми власності, а виключно про історичну. Єдине, у чому можна сумніватися, – це дата. Чому я сумніваюся? Тому що впевнений – футбол на заводі Ельворті був і до 1911 року. Але реальних фактів, які б це підтверджували, ми не маємо. Футбольні статистики прийняли рішення датою заснування клубу вважати оприлюднену офіційну інформацію про перший матч команди, коли є анонс та підсумок поєдинку.  І ось газета «Голос юга» написала, що такий матч відбувся 16 (29) жовтня 1911 року. Саме тоді ельвортівці перемогли команду першої місцевої чоловічої гімназії з рахунком 4:1. Дійство відбулося на іподромі єлисаветградського скакового товариства. До речі, там написано «в цьому матчі». А це свідчить про те, що футбольні ігри відбувалися, можливо, і раніше. Просто вони не висвітлювалися в пресі.

– Повернемося до сьогодення. Як і за рахунок чого існує футбольний клуб «Зірка» і які завдання перед собою ставить?

– Головним гарантом існування клубу був і залишається його президент Максим Березкін. Ми також вдячні тим підприємствам, які в цей надзвичайно важкий для України час допомагають нам чим можуть. При цьому вони не намагаються це афішувати. Якщо ж з’являться спонсорські логотипи на футболках, то ми оприлюднимо наших партнерів.  За рахунок цієї допомоги ми підтримуємо в належному стані клубну інфраструктуру.  А це стадіон, готель, інші споруди.  Окрім центрального поля, є поле зі штучним покриттям, є майданчик, який вже давно потребує ремонту. У нас команда грає в аматорській лізі, працює дитячо-юнацька академія, вихованці якої виступають у чемпіонаті дитячо-юнацької ліги України у всіх вікових категоріях. Там об’єднали екстра-лігу та вищу лігу й зібрали за 70 команд. Наші завдання – це перш за все грати й надавати можливість нашим вихованцям спробувати свої сили в дорослому аматорському футболі. Ну й потрібно зазначити, що лише за минулий рік дев’ять вихованців «Зірки»  підписали перші професіональні контракти. Тож ми точно не думаємо про припинення свого існування, а потрохи розвиваємося й намагаємося рухатися вперед.

– Багато було розмов про продаж клубу. Це правда чи знову вигадки?

– Якби були такі пропозиції, то я, напевно, про них би знав. Перехід клубу в іншу власність поки що не обговорювався.

– Якщо говорити про першу команду, то хто там грає й які успіхи?

– Ми виступаємо в другій групі аматорського чемпіонату України, де серед дев’яти команд посідаємо шосте місце після першої частини сезону. В активі «Зірки» три перемоги, а також одна нічия та п’ять поразок. До того ж Вадим Лобода з 7-ма голами очолює список найкращих бомбардирів нашої групи. Звісно, хотілося б кращого. Але потрібно враховувати, що суперники в нас доволі досвідчені. У тому ж «Агротеху» з Тишківки, який також виступає в цій же групі й посідає третє місце, грають футболісти з досвідом виступів навіть в УПЛ. І таких досвідчених виконавців в різних командах чимало. У нас же, під керівництвом Саміра Гасанова, який вже шість сезонів очолює команду, грають виключно місцеві хлопці, більшість із яких роблять свої перші кроки у дорослому футболі. Вони прагнуть класно показати себе й отримати можливості продовжити свою кар’єру на професійному рівні.  І це в них непогано виходить. При цьому, як ви розумієте, наші гравці не мають ніяких контрактів. Аматорський футбол не передбачає професійних відносин із футболістами, а мотивує їхню любов до футболу, прагнення вдосконалювати свою майстерність і велике бажання продемонструвати свої найкращі якості.

– Які команди зацікавилися гравцями «Зірки» й чи отримав наш клуб за це кошти?

– Є дві категорії клубів. Перша – це коли директор клубу, який хоче бачити в своїх лавах наших футболістів, телефонує й каже про це відкрито. Влітку саме так до «Олександрії» U-19 перейшов Жадан, а до луганської «Зорі» – Косівський та Михайленко. Також зараз з олександрійцями  тренуються Зінченко та Нікулін, які в осінній частині грали за нас в аматорському чемпіонаті та в чемпіонаті ДЮФЛ України за «Зірку» U-17. Тут все було зроблено з повагою до нашої роботи і з повним взаєморозумінням. Ви ж розумієте, що гравець на аматорському рівні не пов’язаний з нами ніякими договорами й вільний розпоряджатися власною долею. Компенсація за підготовку футболіста залежить від деяких факторів. Ми можемо на неї претендувати, якщо людина підписала професійний контракт або договір про спортивну підготовку. Коли ж футболіст переходить із однієї команди ДЮФЛ до іншої, то компенсації, на жаль, немає. Ось для прикладу донецький «Шахтар» підписав угоду на підготовку із Віктором Цукановим декілька років тому. Донецький клуб сам вийшов на нас, узгодив суму компенсації та провів виплату.

А є інші клуби. Вони підписують наших футболістів і потім просто не виходять на зв’язок. Є ще платежі солідарності, коли гравець переходить із одного професіонального клубу до іншого. Там платіж солідарності залежить від суми трансферу. Він виплачується за гравця, який готувався з 12 до 23 років. У нас були такі приклади по Артему Фаворову та Бацулі, коли Андрій переходив із «Олександрії» до бельгійського «Кортрейку». І скажу, що в обох випадках за закордонними клубами довелося побігати. Нам навіть прийшлося звертатися до ФІФА, щоб вирішити це питання.

– Підготовка футболістів починається з дитинства. І тут велику роль відіграють умови та якість підготовки й кваліфікація тренерів. Як у цьому плані ситуація в ФК «Зірка»?

– Я вже казав, що наша академія продовжує працювати, незважаючи на всі складнощі. Тренерський склад там, які і персонал футбольного клубу, у нас змінюється вкрай рідко. Наші тренери кваліфіковані й мають ліцензії А та В. Я можу з упевненістю сказати, що саме в нас найбільш кваліфікований тренерський склад фахівців, які пройшли відповідне навчання, які живуть футболом та слідкують за сучасними трендами й вимогами.  У нас уже довгі роки працює керівник програми розвитку дитячо-юнацького та молодіжного футболу Вадим Даренко, який має тренерського стажу 50 років. Саме він підготував Віктора Цуканова, який днями забив вже гол за першу команду «Шахтаря» на зборах. Та й ті футболісти, які нещодавно перейшли до «Олександрії» та «Зорі», – також вихованці Вадима Всеволодовича. Також свій досвід учням передає директор академії Андрій Антонов. З різними віковими групами працюють Олексій Ярюхін, Дмитро Донченко, Антон Антонов, а також Олександр Крикун, який відповідає за підготовку голкіперів, і Сергій Собко, який слідкує за методичною складовою роботи академії. Три наші наставники мають ліцензію А, яка дозволяє працювати помічником головного тренера в УПЛ та головним тренером у Першій лізі. І маємо дві ліцензії В, що дає право  бути помічником у першій лізі й головним – у другій лізі. Зараз, окрім дюфловських від U-14 до U-17, ми набираємо діточок від 2011 до 2014 років народження. Також сформована група 2015 року народження, і тренери вже шукають малюків 2016-18 років народження, у планах також формування груп 2019 та 2020 років народження. Тут мова не про підготовку футболістів, а про зацікавленість дітей футболом.

Що стосується фінансування, то якась частина витрат, безумовно, лежить на батьківських комітетах. Зокрема, коли команди беруть участь у турнірах за власним бажанням.  Але в змаганнях ДЮФЛ України всі витрати бере на себе футбольний клуб. А це виїзди, прийом команд гостей та арбітрів і таке інше.

– Але, якщо раніше ми були серед лідерів у своїх групах ДЮФЛ, то зараз результати погіршилися й ми вже серед аутсайдерів. Чим це можна пояснити?

– Ніхто цього не заперечує.  І добре, що з Вищої ліги ніхто не вилітає. Але ж потрібно подивитися, проти яких суперників ми граємо. Ми граємо проти вихованців шкіл та академій клубів Української прем’єр-ліги. У нас Олександрія, Харків, Черкаси, а Кременчук завжди мав потужні дитячі школи. І в цих клубах інакше формуються академії. У нас тренуються та грають лише місцеві хлопці й вимушені переселенці, і ми намагаємося брати всіх бажаючих.  А в професіональних клубах проводиться відбір з усієї України – тих, хто не підійшов «Шахтарю», «Динамо» чи «Дніпру-1». Раніше й ми залучали дітей з найближчих областей. Але наразі в нас поки немає таких можливостей, щоб діти жили, харчувалися та тренувалися разом. Більше того, у нас ще й забирають дітей.

– Що мається на увазі?

– Я казав, що є дві категорії клубів, а ще є дві категорії батьків та дітей. Одні вдячні та розуміють, що в них вкладено й скільки зусиль витратили тренери для того, щоб вивести їх на певний рівень. Якщо вони хочуть спробувати свої сили в інших командах, то повідомляють керівництво клубу й тренера заздалегідь. А є інші, які начебто «їдуть до бабусі», а потім опиняються в командах з інших міст. Є й такі батьки, які просто присилають СМС-повідомлення про те, що переходять до іншого клубу. І нема ніяких правових підстав завадити цьому процесу. Але, навіть якщо й ми отримуємо незначну компенсацію, то вона нараховується з 12 років. Але зараз тренер працює з вихованцями, починаючи із чотирьох років. І це дуже важкий період, коли потрібно буквально няньчитися зі своїми підопічними. А в дванадцять років найталановитіші хлопці вже, як то кажуть, на замітці в багатих клубів. А ті, що побідніше, входять у чемпіонат ДЮФЛ U-14, втративши декількох найкращих гравців. Я ось думаю: невже в містах-мільйонниках не можна віднайти талановитих дітей? А може, справа в кваліфікації тренерів, які не бажають особливо напружуватися. І якщо цей процес не впорядкувати, то все так і буде продовжуватися.  А перші тренери в кращому випадку отримають грамоту. Ось Кіровоградщина виховала чемпіона світу U-20 Олега Веремієнка.  Він починав свій шлях у Новоукраїнці, а потім три роки тренувався в Андрія Антонова в «Зірці». Але документи, як перші тренери, правильно оформили львів’яни й стали заслуженими тренерами України. А наші тренери залишилися не при справах.

– Як ви витримуєте конкуренцію з приватними дитячо-юнацькими футбольними клубами та школами, яких зараз відкривається доволі багато?

– Тут вже справа в умовах та кваліфікації тренерів. Офіційно ніхто не може заборонити займатися такою діяльністю. Навіть ліцензії тренерської не потрібно. У нас же жоден наставник не працює менше десяти років. І ось ми вимушені доводити, що кращі, ніж інші 12 футбольних шкіл, які працюють у Кропивницькому. Дуже часто батьки віддають своїх дітей до тієї спортивної школи, яка знаходиться поруч, і дуже задоволені, що дитина гарно проводить своє дозвілля. Але потрібно зауважити, що ці школи, окрім кропивницької ДЮСШ-2, вихованці якої також виступають в ДЮФЛ України, опікуються хлопцями до 13 років, окрім одиниць, яких удається влаштувати в клуби інших міст. Далі ці юні футболісти ніде не грають. І що їм робити? Що буде далі – важко сказати. Але якщо зробити атестацію футбольних шкіл згідно певних вимог до інфраструктури та іншого, то можна врегулювати ці процеси. Якщо школа буде юридично зареєстрована, а не працювати лише на бажанні тренерів, тоді легше буде вирішувати питання компенсації за підготовку.

– Чи є в планах повернення «Зірки» на професійну арену?

– Знаєте, це легко сказати: повернутися в другу лігу. Але це означає, що всі гравці та тренери мають підписати професійні контракти й отримувати заробітну плату. Ну й для того, щоб претендувати на гарний результат, потрібно підсилення команди. Як люблять казати тренери: по одному досвідченому гравцю в кожну лінію. Але тут потрібно зважити, яких це коштів потребує. І якщо з атестацією клубу, яку ми неодноразово проходили, проблем не виникне, то бюджет клубу другої ліги, якщо ставити серйозні завдання, важко буде потягнути. Для того, щоб професіональний клуб існував, потрібно, щоб підприємства-партнери працювали в нормальній економічній ситуації, мали гарний прибуток, а сума, що виділяється на футбол, не впливала на життєдіяльність підприємства. Віддавати все те, що заробили, недоцільно й недоречно. Коли існував клуб «Зірка-НІБАС», то працівники фірми тодішнього президента футбольного клубу Василя Ковальського дуже не любили футбол. Тому що, коли команда вигравала, їм або затримували зарплату, або вони залишалися без премії.

А в нинішній ситуації дуже важко віднайти мільйон, два або десять на футбол. Якщо буде інша ситуація, інші економічні умови, то я думаю, що ми повернемося до цього питання. Коли це станеться – зараз дуже важко загадувати. Але я мушу сказати, що навіть місцевими футболістами, які грають в інших командах або які бажають грати за «Зірку», ми на останньому місці в другій лізі не будемо.

– Тепер більш глобальне питання. Чи зміниться український футбол після обрання Андрія Шевченка президентом УАФ?

– Ми всі сподіваємося на краще. Ну а далі час покаже. Я підготував і передав ті питання, на яких потрібно зосередити увагу.  Вважаю, що атестація футбольних шкіл – це важливо, як і детальний аналіз та атестація всіх футбольних стадіонів України. Ми ж розуміємо, яка відбудова арен, які зазнали ушкоджень і були зруйновані під час війни, нас очікує. Якщо ми хочемо дійсно піднімати наш футбол, то стадіон, як у Нідерландах, повинен бути чи не в кожному селі. Тоді буде більше тих, хто хоче грати, і більше зацікавленості. А в нас у Кропивницькому лише два футбольних поля на стадіоні «Зірка», які придатні для проведення футбольних поєдинків. І це велика проблема. Нам потрібна програма розбудови футбольної інфраструктури.

Зараз, після злетів Довбика та Циганкова, Трубіна та Луніна, Забарного та Миколенка, продажі Мудрика й інших українських талантів за кордон, український футбол у всіх на вустах. Але чи мали б вони можливість заграти й отримати довіру, якби ситуація в Україні кардинально не змінилася й не стало менше легіонерів? Ви можете собі уявити, скільки б коштували італійські гравці, якби вони стали чемпіонами світу U-20? А скільки наших чемпіонів світу по-справжньому заграло на високому рівні? І тут перед нами стало питання: яким шляхом нам далі йти? Є хорватський шлях, де національні клуби та чемпіонат на невисокому рівні, але зірок у провідних європейських клубах чимало й збірна досягла фантастичних успіхів. Чи ми будемо прагнути покращувати наш чемпіонат, зміцнювати клуби й повертати свої позиції в Європі, які суттєво погіршилися. Зараз «Шахтар» знову робить ставку на іноземців заради результату. Але це знову призведе до того, що українці перейдуть на другі ролі. Тут важливо зберегти «золоту середину». І думаю, що це також повинно турбувати президента УАФ.

Є багато питань по суддівському корпусу. На мою думку, арбітри не мають бути закритою кастою, а повинні спілкуватися з представниками ЗМІ та пояснювати свої рішення. Я не розумію, чому ми після поєдинку за участі нашої команди не можемо отримати протокол гри.

Я сподіваюся, що нарешті в УАФ буде створений комітет історії та статистики. Це вплине на якість бази даних, де обліковуються футболісти.

Ну й просто нагальне питання – про підвищення статусу тренерів-викладачів, які в Україні навіть педагогами не вважаються. А вони працюють з дітьми з ранку й до вечора, виховують їх і навчають. Їм також потрібно нормально утримувати свої родини, а не шукати іншого приробітку. І всі ці питання можна вирішувати, якщо роботу УАФ вийде вдосконалити з урахуванням пропозицій фахівців, які працюють на місцях.

– Що мотивує тебе продовжувати роботу в ФК «Зірка»?

– По-перше, бажання працювати в футбольному клубі.  Я розпочав свою роботу в клубі ще в 1992 році, коли ми випускали газету, готували програми до футбольних матчів, і це викликало захоплення та задоволення. Матчів «Зірки» я взагалі не пропускав, хіба що якийсь форс-мажор. А з 2013 року, коли президент запропонував стати заступником директора клубу, був пройдений дуже цікавий та хвилюючий шлях. Ми з колегами разом вибудовували структуру клубу, переживаючи злети й падіння. З усіма футбольними організаціями довелося співпрацювати – від Асоціації аматорського футболу і ДЮФЛ до УПЛ. І знаєте, коли «Зірці» в 2019 році довелося грати в чемпіонаті області, я на першому домашньому матчі хвилювався не менше, ніж у Прем’єр-лізі. Адже кожен поєдинок, де б він не проводився, – це новий виклик і нова відповідальність. І до своєї роботи потрібно ставитися професіонально. Ми повинні пропагувати футбол і улюблений клуб. І заради цього готували афіші на чемпіонат області, на матчі якого збиралося вболівальників не менше, ніж на деякі поєдинки УПЛ. А ще я мрію таки створити книгу по історії футболу Кіровоградщини, на яку, на жаль, усе не вистачає часу. У моєму архіві наразі 150 тисяч фото й багато інших цікавих раритетів.  І дуже хочеться, щоб це побачили наші шанувальники футболу. Я вважаю, якщо ми не знаємо історії, то важко рухатися в майбутнє.

Ну й сподіваюся ще разом із «Зіркою» повернутися на професійний рівень.  І маю надію, що ми будемо знову пишатися нашими вихованцями, такими, як П’ятов, Русол, Назаренко, Коноплянка, які знову зіграють у збірній України й прославлять рідний клуб та Кіровоградщину.

– Що хотілося б сказати, підсумовуючи нашу розмову?

– Наостанок хотів би подякувати славетним Збройним силам України, завдяки героїзму яких ми маємо тут можливості займатися улюбленими справами й відчувати себе вільними. Знаєте, у кожного з нас є родич, друг, знайомий, який зараз боронить Україну від рашистської агресії. У нас чотири співробітники зараз в армії, а двоє вже демобілізувалися. При цьому заробітна плата їм виплачується. Це наш обов’язок. На жаль, минулого року загинув наш колишній співробітник  Сергій Нароженко. Віддали свої життя й два колишні наші вихованці – Олександр Давидов та Микола Жидков. І хоча вони не так багато часу в нас займалися, але частинку свого життя тут прожили. І ми завжди будемо про них пам’ятати.

Задля допомоги нашим воїнам ми постійно долучаємося до благодійних футбольних змагань, донатимо власні кошти в різноманітні благодійні фонди. Потрібно пам’ятати про ефект двох гривень, коли мінімальна пожертва призводить до загального великого результату.  І ми обов’язково переможемо й знову будемо спокійно грати в футбол і вболівати в мирній та щасливій Україні.