Цьогорічний турнір Ліги націй на початку виглядав безпроблемним із точки зору здобуття першого місця в групі. Та коли національна футбольна збірна України програла два стартових матчі албанцям та чехам, то здавалося, що в цих змаганнях синьо-жовтим більше вже нічого не «світить». Але суперники почали також поперемінно втрачати очки. І все ж перед останнім туром з однією перемогою команда Сергія Реброва була на межі провалу та вильоту до дивізіону С. Але все добре, що добре закінчується. Не без долі везіння та за допомоги чехів українці таки посіли друге місце й здобули можливість боротися за місце в елітній лізі. Вже відомо – у плей-офф зіграємо з бельгійцями.
Тенденції та закономірності
Здається, що після невдачі на Євро-2024 тренерський штаб та гравці відразу не зробили належних висновків. Спочатку були знайдені виправдання, що ми набрали найбільше очок за попередників і лише збіг обставин не дозволив вийти до плей-офф. Як наслідок – жахливий матч проти Румунії назвали випадковістю, не помічаючи очевидного, що ця команда не може грати стабільно. До цього та й далі в Лізі націй збірна Сергія Реброва не зіграла жодного офіційного матчу впевнено від першої й до останньої хвилини. Ми продовжували чути та читати слова про значення футболу, про важливість результату та відповідальність, але на полі цього, за деякими виключеннями, майже не бачили. У перших матчах з Албанією та Чехією провалювалися та помилялися навіть ті виконавці, які в клубах здавались взірцем надійності, та й ті мегаталанти, які, на думку деяких фахівців, вже переросли Українську прем’єр-лігу.
При цьому Сергій Ребров якось дивовижно міняв своє ставлення до Ліги націй. Коли ми невдало стартували, головний тренер збірної говорив, що ці змагання є підготовчими до відбіркового турніру чемпіонату світу. А потім, вже після шаленої критики, змінив свою думку, заявляючи, що тут результат також надзвичайно важливий. Але після другого туру ми вже були на грані катастрофи та ще й зіткнулися з епідемією травм провідних виконавців. І тренерський штаб вимушений був ризикувати, адже поразку від збірної Грузії вболівальники вже б точно не пробачили. Не факт, що Сергій Ребров був би відправлений у відставку, адже він очолює комітет збірних УАФ і має контракт до завершення чемпіонату світу 2026 року. Але розмови про те, що тренерський штаб не контролює ситуацію й не здатен поставити таку гру, яка призвела би до позитивного результату, лунали все більше.
Тренерський штаб просто вимушений був запросити до збірної дебютантів і випускати їх у складі разом із тими футболістами, які до цього майже не мали серйозної ігрової практики в збірній. Мова йде перш за все про опорного хавбека «Олександрії» Калюжного, а також Гуцуляка й Таловєрова. А ще ми відійшли від попередньої моделі гри з контролем м’яча, а зіграли гранично просто і якомога надійніше. За такого футболу, коли ми швидко забили зусиллями Мудрика, який нарешті проявив свої найкращі якості, і потім більше не давали зіграти конкурентам, Калюжний виявився знахідкою. Іван відразу став улюбленцем вболівальників за свою самовіддачу та бажання битися на футбольному полі. Саме цього хотіли українські шанувальники футболу ще на Євро бачити від усіх гравців. Та все ж, будемо чесними, українцям, які цього разу нормально зіграли лише в першому таймі, вперше по ходу турніру Ліги націй пощастило, коли ми здолали Сакартвело. Адже за грою гості на поразку не заслуговували.
Вдруге фортуна посміхнулася синьо-жовтим вже в наступному матчі в Чехії, де ми завдяки наполегливості Коноплі заробили доволі кумедний пенальті, що дозволило зрівняти рахунок. І більше українці не забили – нічия була цілком закономірною.
Після цього в двох останніх матчах для того, щоб претендувати на перемогу в групі, потрібно було здобувати дві перемоги.
Втрачений та використаний шанс
Цього разу наставник головної команди знову по різних причинах не зміг розраховувати на Циганкова, Луніна, Тимчика й Ваната, який перебував у збірній, але так і не зміг зіграти. А ще тренери відмовилися від ветеранів Ярмоленка та Степаненка. Минулого разу Степаненко навіть не в найкращих кондиціях вийшов у основі проти чехів, та в клубі він все більше перебуває в запасі, а Ярмоленко тільки відновився від травми, але начебто був готовий. Хоча, на мою думку, від футболістів, які ще застали старі часи, коли вплив ветеранів був суттєвий і вони могли налаштувати команду на переможний лад, відмовлятися зарано. Сучасним тікток-футболістам важко доходить значення того, що вони роблять і за що грають, їм потрібні ті, хто може це нагадати, як це зробив Ярмоленко після румунської ганьби на Євро.
А в Батумі, на важкому полі й під шаленою зливою, українці вчергове наступили на власні граблі.
Ми, як і раніше, витримали лише один тайм. Цього разу перший. Господарі поля почали активніше, але українці цей натиск витримали й помилок не припустилися. У нас гарно працювала підстраховка і не було розривів між лініями. Цей баланс у середині поля забезпечували Бражко та Шапаренко. Микола більше відтягувався в захист, виконав великий обсяг роботи, грамотно розганяв контрвипади й суттєво допомагав на правому фланзі Коноплі та Зубкову, який вже на перших хвилинах отримав попередження. А саме з цього флангу виходила найбільша небезпека, адже саме сюди часто зміщувався Кварацхелія та надзвичайно активним був Шенгелія. І тут нам знову пощастило, коли, відбивши стартовий натиск господарів, вдалося організувати швидкий контрвипад. Мудрик після передачі Судакова та звичного швидкісного дриблінгу змусив забити у власні ворота Квірквелію. Хоча там готові були замкнути простріл свого партнера Довбик та Зубков. До речі, після матчу обидва отримали суттєву порцію критики за свої дії. З тим, що Зубков зіграв невдало й непродуктивно, можна погодитися. Очевидно, що Циганков, коли він в порядку, практично не має зараз конкуренції. Та і Ярмоленко за підтримки на фланзі швидкого Тимчика виглядає значно кориснішим, ніж Зубков та Гуцуляк, який не може пристосуватись до інтенсивного футболу, коли йому, як в УПЛ, не дають багато часу на прийняття рішень. А ось Довбик, хоча й залежний нападник, але іноді дуже корисний. Саме Артем, який в поєдинку з грузинами більше працював без м’яча, все ж одного разу в дотик організував вихід на ворота Мудрика. Та й у переможному матчі проти Албанії після свого виходу на заміну саме Довбик своєю активністю та передачами організував гольові моменти для Судакова та Назаренка. Але й тут з’ясувалося, що забивати по чотири «ЛНЗ» та класти хет-трики іншим аутсайдерам значно простіше, ніж вирішити долю матчу збірної. У Судакова так сталося ще на Євро проти бельгійців, та й тут він з вигідних позицій продовжував лупити куди завгодно. Ну а Назаренко не використав три мегашанси в двох матчах поспіль, що говорить не тільки про хвилювання дебютанта, але й про рівень його майстерності не в теплічних, а в нормальних бойових умовах.
І по Мудрику ми побачили, чому він ніяк не може реалізувати свій потенціал в АПЛ. У матчі з грузинами він мав фактично закривати гру ще в першому таймі. Якби Михайло після передачі Довбика та виходу сам на сам із Мамардашвілі під час удару підняв голову й підсік м’яч через ногу голкіперу, то ми б збільшили перевагу. Але хавбек «Челсі» влучив у ногу воротареві суперників. Забий Мудрик, то взагалі цей тайм можна було б назвати наближеним до ідеального. Адже гості зіграли від суперника, не дали розбігтися Кварацхелії, нейтралізували всі загрози та ще й самі забили.
Після цієї гри стало зрозуміло, що Сергій Ребров нарешті зробив висновки й зрозумів, що з цими виконавцями не зіграєш у футбол, який він ставив раніше в клубах. Тут потрібно не контролювати м’яч, а спрощувати гру й діяти на своїх кращих якостях – швидкості, організованості та вмінні пристосуватися до конкурентів.
Але наші футболісти поки що не здатні витримати високу планку гри. Це й підтвердив другий тайм, коли вже Хвіча виглядав просто королем, робив із своїми опікунами що хотів, бив сам і виводив на ударну позицію партнерів. А ще Саньоль переграв Реброва своїми замінами, які дозволили додати в нападі швидкості, креативності та наполегливості. І тому гол в наші ворота був справою часу. В якийсь момент ми стали забагато дозволяти суперникам. М’яч літав по нашій штрафній, і нарешті подача знайшла голову Кочарашвілі. Трубін врятував, але Матвієнко не встиг заблокувати добивання від Мікаутадзе, який якраз з’явився на полі по перерві – 1:1.
У ці хвилини склалося таке враження, що в грузинів залишилося більше сил. Ребров для укріплення балансу випустив Калюжного та Яремчука замість Бражка й Довбика. Але налагодити вихід із оборони та взяти м’яч під свій контроль в українців ніяк не виходило. Більше того, ми все частіше не встигали за своїми візаві та порушували правила. Саме так отримали попередження Миколенко та Мудрик. Грузини тиснули, і за такого розвитку подій вже й нічия здавалася цілком пристойним результатом.
Вже в компенсований час гості провели чи не єдину в другому таймі класну атаку. Назаренко, правда, загнав своєю передачею Яремчука ближче до лінії воріт, звідки самому форварду завершувати було складно. Але Роман вкотре підтвердив свою надзвичайну корисність в збірній, коли зряче переадресував м’яч на Гуцуляка. Ну а про те, чим відрізняється УПЛ навіть від такого матчу, ми вже сказали. Тож оцінити ситуацію та покласти м’яч в кут, а не влупити по центру, – це в даному випадку не про Гуцуляка. Удар із вбивчої позиції парирував Мамардашвілі, а потім голкіпер «Валенсії» відбив ще й добивання від Назаренка. На жаль, найкращі бомбардири УПЛ стати рятівниками збірної не змогли. Але тому вони й грають у «Поліссі». Після фінального свистка, який зафіксував нічию – 1:1, засмучені були гравці обох команд. Хоча будемо об’єктивними, що якби українці виграли, то це було б несправедливо. Команда Саньоля в другому таймі більше заслуговувала на перемогу.
Після цього, коли здавалося, що шанси навіть на друге місце вже втрачені, збірній України допомогли чехи з албанцями, які скатали нудну «суху» нічию в Тірані.
Отже, українці отримали свій черговий «рятівний круг», яким нарешті, хоча й з великими проблемами, але скористалися. Ну ви зрозуміли, що й цього разу, попри те, що ми забили два м’ячі вже до 10-ї хвилини, ця команда не змогла спокійно довести гру до перемоги. Після найкращого, мабуть, за каденції Реброва першого тайму стався валідольний другий, коли гості ледь втримали свою перевагу.
А починалося все просто блискуче. Сергій Ребров абсолютно вгадав зі змінами у складі, особливо з Зінченком та Яремчуком. Це ще два футболісти, які пам’ятають той гарний час, коли ми не вимучували перемоги над Албанією та Грузією, а перемагали діючих чемпіонів Європи – збірну Португалії. І саме їхні дії додали цій команді необхідної впевненості. Ну й тактика, обрана на цей матч, стала сюрпризом для албанців. Ми не пресингували високо, відразу при втраті відкочувалися за лінію м’яча, перекривали зони й змушували суперників помилятися. А ще хлопці Реброва не безцільно катали м’яч упоперек, як раніше, а грали вертикально, намагаючись завершувати кожну свою атаку ударами. А по частині спортивного фарту в цій Лізі націй Сергій Ребров, мабуть, перевершив самого Олега Блохіна. Адже перший гол виник після відскоку на Зінченка від захисника і не дуже вдалого удару самого Олександра з відскоком від газону, що дезорієнтувало голкіпера албанців Стракошу. Другий гол виник після незрозумілої помилки правого захисника господарів, який примудрився програти верхову дуель не дуже високому Коноплі. Хоча передачу Судакова на Юхима, саму скидку нашого правого фулбека на дальню стійку та завершення в падінні головою Яремчука не можна не відзначити. Ось поясніть мені, чому Роман завжди чудово грає за збірну й ніяк не може віднайти себе на клубному рівні, де його взимку хоче позбутися вже «Олімпіакос»?
А проти албанців ми побачили, наскільки різноплановим може бути Яремчук, який і назад відходив, і у вільні зони відкривався, і партнерам підігрував, і сам атаки завершував. А ще ми побачили, що, коли збірна України починає грати в осмислений футбол, Мудрик із такої гри випадає. Коли ми відбиваємося й з’являється простір, то Михайло «на коні», а коли потрібні трохи інші якості, ніж швидкість, хавбек «Челсі» губиться. А Судаков загубився на фоні більш продуктивного та корисного Зінченка, який одного разу в шаленому підкаті врятував у власному штрафному майданчику після «обрізки» того ж Георгія та позиційної помилки Калюжного, який вдруге з’явився в основі. І хоча своєю відвагою та жагою боротьби Іван заслужив схвальні відгуки, але було помітно, що часом він втрачав позицію, опинявся не в тих зонах, де потрібно, і був дуже простим у пасовій роботі.
Якщо ж повернутися до гри, то той удар наприкінці першого тайму був чи не найнебезпечнішим, що вдалося до перерви створити господарям поля. А ось українці мали ще декілька гарних шансів для того, щоб збільшити свою перевагу. Отже, гра давалася нашим хлопцям, і, здавалося, вони відчували її ритм. Та, як і в Батумі, завдяки замінам та пришвидшенню дій суперникам вдалося притиснути гостей до власних воріт. І при цьому сам Сергій Ребров сказав, що такої установки не було. Але ж на полі ми побачили протилежне. Контргра у синьо-жовтих майже зникла, а конкуренти атакували як їм заманеться. Інша справа, що абсолютно найкращий гравець нашої збірної в ході усього турніру Ілля Забарний (ось хто своєю грою, а не словами про його талановитість та геніальність доводить, що готовий грати в будь-якому топовому клубі) настільки надихав товаришів своєю впевненістю та розсудливістю, що всі діяли надійно. При всьому натиску підопічних Сільвіньо важко згадати їх реальні гольові шанси. Та наша команда не була б сама собою, якби не вигадала собі пригоди на власну голову. Тут мова про пенальті, який став наслідком декількох позиційних промахів та останнього фолу Трубіна.
Нагадаю, що албанців для того, щоб не вилетіти, влаштовувала нічия. Тож, скоротивши відставання з 11-метрової позначки, вони побігли відіграватися. Було тривожно, хоча знову в компенсований час ми мали декілька шансів зняти всі питання. Але про майстерність Судакова та Назаренка я вже написав. Тим не менш, збірна України втримала мінімальну перевагу – 1:2 і зробила те, у що вже мало хто вірив. Тут, правда, не обійшлося без допомоги чехів, які з таким же рахунком здолали збірну Грузії.
Неоднозначні підсумки
Збірна Чехії напряму потрапила до групи А. Сакартвело зіграє перехідні матчі за право залишитися в другому дивізіоні, а албанці, які не дуже поступалися збірній України за грою, відправляються до групи С. А нас у березні наступного року чекає плей-офф проти, мабуть, найсильнішого з можливих суперників – збірної Бельгії.
І тут у багатьох виникають питання: а чи потрібна нам та група сильніших, щоб нас, судячи з нинішнього стану, «завантажували» там по повній програмі, чи краще залишитися серед рівних українцям команд в групі В? Кожен нехай відповість на ці питання на власний розсуд. Але прикро, що, посівши друге місце в своїй групі Ліги націй, збірна України втратила шанси поборотися за путівку на наступний чемпіонат світу через втішний плей-офф. Так що це друге місце також можна оцінювати з різних точок зору, як і шанси цієї команди пробитися на світову першість 2026 року. Без стабільності та впевненості вирішити поставлену задачу та посісти у відбірковій групі хоча б друге місце буде неможливо. А інших варіантів зіграти на мундіалі в нас уже не залишилося…
«Роботи вистачить кожному»