Це не перший випадок у нашій журналістській «воєнній» практиці, коли хочеш написати про людину, яка щиро допомагає захисникам, звертаєшся до неї із запитаннями, а у відповідь чуєш: «Я що, герой якийсь? Не треба про мене писати. Просто роблю те, що можу»…
Зазвичай такі люди скромні, не публічні, навіть в соцмережах їх немає. Як ми дізналися про Олега Загоренка? Зі сторінки у Фейсбук гайворонського міського голови Романа Волуйка. З допису стало зрозуміло, що міський голова передав почесну грамоту від командування та усього особового складу 5-ї навчальної батареї навчального зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини А3435 волонтеру Олегу Загоренку.
І далі по тексту: «Він вже не один рік безкорисливо підтримує ЗСУ, вкладаючи свою душу і сили в ремонт техніки, необхідної для наших військових. Просто працює, забезпечуючи надійність автомобілів, що відправляються в найгарячіші точки. І саме завдяки таким людям, такій безмежній підтримці наші військові мають можливість виконувати свою місію».
Телефонний дзвінок Волуйку, прохання поділитися контактами Загоренка, маємо номер телефону, зв’язуємося – у відповідь те, що написано вище: «Просто роблю те, що вмію і маю робити…» Але розговорилися.
Вже наприкінці нашого спілкування виявилося, що Олег був в АТО з 2014 по 2015 рік. Тобто знає, що саме потрібно військовим, яким має бути авто, котрим вони користуються. Олег зі своїм кумом Валерієм Білорусовим ще задовго до початку АТО працювали у гаражі, ремонтували різні машини. Раптом Валєра не прийшов в гараж. День-два немає, Олег занепокоївся, телефонує, той каже: «Я в Кропивницькому. Пішов служити в АТО». Всього два дні вистачило Олегу, щоб підігнати роботу, зібратися і піти захищати країну…
Потім настав 2022-й. На Кіровоградщину – чи транзитом, чи залишитися тут – поїхали родини зі сходу на власних машинах. Гайворонщина приймала родини переселенців. У когось проблеми з машиною – зверталися до Олега, бо його всі всім радили.
– Багато біженців їхали до Гайворона, – згадує Олег. – Навіть з Київщини. І ми їх зустрічали і допомагали. А ще були ті, хто в теробороні. В них машини ламалися, і в ті тяжкі дні ми їх лагодили. Майже щодня працювали. Зима була, машини старенькі, «вилазили» проблеми.
Олег згадав, що на початку повномасштабної війни до нього звернувся знайомий і попросив полагодити «Ниву», яка піде на фронт. Не питання для Загоренка! Зробив, як того хотіли. Військовий приїхав, перевірив, забрав. Тобто поїхав на фронт. Це було перше фронтове авто, яке «лікувалося» в гаражі.
– Хлопці, особливо гайворонські, почали про мене один одному говорити – типу, я можу з «недомашини» зробити «супермашину», – каже Олег. – Але я не чарівник, я можу полагодити стару машину, зробити, щоб вона рухалася і виконувала завдання.
Олег згадує, які були машини біженців зі сходу, в яких їхали родини. Побиті, простріляні, без скла, але якось рухалися. Все перевіряли, налагоджували, замінювали деталі, вузли, щоб можна було їхати далі.
– Привозять ледве дихаюче. Шукаємо запчастини, щоб замінити, щоб ще походило. Машина має їздити! – констатує Олег.
Запитали про кількість «вилікуваних» машин. У відповідь почули:
– А навіщо мені рахувати? Хлопці приганяють і власні авто, і бойові. Я не питаю, роблю, що можу. Це моя вдячність їм. Коли потрібні запчастини, знаходжу, купую. Щоб вона, машина, робила свою справу.
Захисники залишають (дарують) Олегу шеврони, прапори, сувенірні патрони, гільзи, фрагменти розірваної міни, грамоти. Кум, з яким Олег був в АТО в 14-му, зараз є інструктором зенітників. Приїхав додому, загнав машину на ремонт. Повертався на відремонтованому авто, ще й наповненому волонтерською допомогою. Саме його частина надіслала подяку Олегові на адресу міської ради.
Під час спілкування зайшла розмова про дружину Олега. Виявилося, що подружжя Загоренків не може не допомагати тим, хто потребує допомоги. Світлана годує більше двадцяти безпритульних собак. Щодня їздять на кладовище, на пляж, де живуть собаки. І вдома утримують багато тварин.
– Ми бідна сім’я. Заробітку в мене майже немає, ледве виходить сплатити комуналку, – сказав Олег. – Але тримаємося. На фронті захисникам важче. Давайте всі разом їм допомагати.
«Роботи вистачить кожному»