Дмитро Коляденко: «Нехай кожен сприймає по-своєму»

Як ми уже повідомляли, нещодавно в Кіровоградській обласній філармонії FREEDOM BALLET показував танцювальну виставу «Шафа». В образі головного героя виступав відомий український хореограф, шоумен, співак, актор і телеведучий Дмитро Коляденко. Після вистави він люб’язно дав інтерв’ю.

– Дякую за таку захопливу неймовірну виставу, пане Дмитре. Як вам працюється у цьому доволі молодому колективі?

– Виставі «Шафа», здається, років вісім. Її поставила Олена Коляденко, моя дружина. Ми розлучені, але я працюю в її колективі. Хлопці й дівчата тут найкращі. Кожен їх вихід на сцену – це не просто танець, це життя. Цьому колективу вже 25 років, це я працюю в ньому років п’ять, мабуть. Вони грали цю виставу, не знаю скільки, разів з двадцять. А я прийшов – двісті двадцять.

– З яких причин такий контраст?

– Я говорив Олені: «Чому ми не показуємо цю виставу світу, усій Україні?» А вона каже: «А як? У нас же такий шкаф важкий!» Він стоїть у Молодому театрі… Та вона мене почула. Вона придумала вихід. І ми зробили такий шкаф, котрий розкладається в дошки.

І так Бог нам допоміг, що у перший рік війни ми поїхали на фест в Едінбург з виставою «Шафа». Там зіграли двадцять чотири вистави поспіль. Приходили люди, багато українців. Ми збирали кошти на підтримку ЗСУ.

– Звідки ви черпаєте цю енергію? Як можна тримати протягом півтори години такий шалений ритм?

– Енергія йде від них, а я нею заряджаюся. Але я не вампір. Я розумію це так: коли ти серед молоді, ти сучасний, ти потрібний глядачам… Попри війну люди пішли в театр. І де б ми не були, аншлаги повсюди, по всій Україні. І мені здається, що це дуже круто, коли люди забувають хоча б на півтори години, що триває війна. Вони можуть розслабитись і кайфонути душею. Мені здається, це дуже важливо під час війни: не боятися тривог, а працювати на підтримку духу українців.

– Отже, усю сценографію, лібрето, музику, костюми – все це придумала пані Олена?

– Все вона. Вона така майстриня свого діла! І мені так приємно… Вона поставила вже три вистави. «Шафа», потім «Кабаре», яке ми зіграли вже тридцять разів. Ця вистава визнана найкращою у світі по костюмах, по режисурі, по акторській грі. Третя вистава «Фламбе». Ми її теж показуємо в багатьох українських містах.

– Під час вистави ви ніколи не імпровізуєте?

– Ні, як є, то є. Але бувають якісь моменти, та це такі якісь міліметри. Адже все поставлено, все прораховано, все грамотно, все точно. Навіть світло. Все, як у Києві у Молодому театрі, так і на гастролях. Але буває навіть краще. По світлу, по сприйняттю глядачів. Це я бачу по сторіз після вистави.

– Скажіть відверто, чи є такі мистец­твознавці або критики, котрі не сприйняли «Шафу»?

– Не знаю… Зрозумійте головне: зараз не той час. Зараз час Тік-Току, Інстаграму, людяності. Усі люди від неї балдіють. Вони все про неї перепощують, радять іншим. Це люди зробили рекламу нам. І мені дуже приємно, що, коли ми були в Ужгороді, одна театральна критикиня, яку ми запросили на виставу, написала у Фейсбуці дуже позитивну рецензію.

– Зрозуміло. Це добре, що вистава має такий резонанс. Але… Чи можете ви погодитись, що не кожен глядач розбереться у тому, скільки тут і чого закладено, скільки шарів сенсу, емоцій, асоціацій?

– Треба знати лібрето цієї вистави. Олена хотіла написати. Та потім вона дала задачу. І сказала, що ні, не буде лібрето. Нехай кожен сприймає по-своєму. Нехай сам глядач думає.

– Ось я думаю, що тут є перегуки або асоціації з образами Мерилін Монро, Гертруди Валески, Сари Бернар…

– Що хочете думайте. У мене друга думка. У мене думка, що це моє життя… У мене думка, що я не можу зрозуміти, яка ж вистава краща – «Шафа», «Кабаре» чи «Фламбе». Я не можу поставити їм рейтинг. Я в шоці… Як це може бути, що я як актор, котрий працює у трьох виставах, не можу зрозуміти, де мені найкраще. Мені все подобається. Все, що робить балет, все, що робить Олена, наш художник-декоратор, художник по костюмах.

– Тобто ви відчуваєте себе органічно й комфортно в усіх трьох ролях?

– Та я ще й у кіно кайфую. Кілька днів тому я знімався всю ніч на кіностудії Довженка. Це буде фільм на дев’ять хвилин. Це новий такий шлях – і кіно, і сюжет, і відомі актори, і реклама. Але це малий такий формат. Так я зрозумів, що я класний кіноартист. Я сам собі казав після дублів: «Коляденко, ти артист театру та кіно. Бєсподобний!» Бо я бачив, як мене сприймали масовка, відомі актори, оператор, режисер, продюсер.

– Про що ця стрічка?

– Це поки що таємниця. Але скоро вона буде повсюди – в Тік-Тоці, Інстаграмі, у Фейсбуці. Це такий наворот – реклама, кіно, сюжетна лінія. Але я там граю злодія. Я там не дуже злий, але багатогранний. Мені сподобалось його грати, бо я там знайшов різні краски цього персонажа. Він може бути тихим, громким, харизматичним, яскравим, ідіотом, вчиняти погані поступки, але… Я хочу, щоб ви подивились. Це буде у вільному доступі. Не за сто євро.

– Чи не пригадаєте якийсь кумедний випадок зі своєї творчої праці?

– У мене немає кумедних випадків. Я їх не розумію. Я не розумію гумор. Мені не подобається, коли є якісь «зельонкі». Мені подобається, коли все отак, як у «Макдональдс», як у швейцарському годиннику – все чітко, без запізнень, професійно.

– Над чим ви нині працюєте як творча особа?

– Я зараз пишу сценарій. Мені дуже треба поставити виставу в Ужгороді. Я написав трохи і застряв, бо багато гастрольних виїздів. А мені треба бути дома одному, при свічах… Я ж багато ставив. В театрі Франка хореографію, в Сумах – хореографію «Едіт Піаф».

– Тобто вірші ви не пишете?

– Ні, цього я не вмію. Але згадайте мій перший альбом «Діма Коляденко», де я писав тексти до своїх пісень. Це ж хіт, де я придумав і музику, і слова. Там пів альбому було, де я писав текст. Тоді у мене була така криза, ми розлучилися з Ірою Білик. І я зрозумів, що буду співати. Мені подобається співати. Телебачення – це одне, співи – це друге, балет – це третє. Мені подобається, що в творчості є такі різні дороги. Куди б я не пішов, я кайфую.

– Які у вас нині стосунки з пані Іриною?

– Ми зараз не спілкуємося, ми посварилися трошки. Але вона дуже багато працює. Вона зараз в турі по Україні. Ми такі – любимо взяти час на мовчання. І це дуже добре. Я зайнятий, вона зайнята. У неї своє життя, у мене своє. У неї багато праці, у мене багато роботи. Це нормально. Ми друзі, ми помиримось. Це як два пальці об асфальт.

– Щоб ви побажали кропивничанам?

– Від себе я б хотів передати привіт усім знайомим. А ще у мене тут є друзі – Танєчка Крижановська, вона знімалась у мене в кліпі «Тумбала Є», її дитинка – у кліпі «Танці-Шманці». А зараз у мене з’явилась нова подруга. Вона тут дуже крута бізнесвумен. Софія… У неї компанія «Мезонія». Вона передає мені косметику, і я ділюся з балетом. Вже рік, як вона опікується нами. Я дуже вдячний їй та усім кропивничанам, які були на виставі.