А все ж таки було цікаво

Чемпіонат України з футболу 2024-25 років в Українській Прем’єр-лізі, інтрига в якому в боротьбі за чемпіонство, виживання та за останню путівку до Ліги Конференцій жила до останнього туру, офіційно  завершено. Ми вже отримали відповіді майже на всі питання. Майже, тому що залишилося ще зіграти перехідні матчі між 13 та 14 командами еліти та 3 й 4 командами Першої ліги. Але саме ці поєдинки визначать склад учасників УПЛ наступного сезону. А сьогодні  ми стисло відмітимо, чим запам’ятався кожен із учасників цього непередбачуваного та дещо сенсаційного сезону.

«Динамо» (Київ) – 70 очок.

Команда Олександра Шовковського здобула абсолютно заслужене 30-те в клубній історії чемпіонство: 13 – СРСР та 17 – Україна. При цьому кияни залишилися єдиними чемпіонами без поразок в усій Європі. А ще по кількості використаних вихованців власної академії кияни також чи не найкращі в Старому Світі. Перемогло в своєму чемпіонаті й «Динамо» U-19.

У головної команди не було шалених трансферів. Хоча вдалося виграти в «Шахтаря» боротьбу за Олександра Піхальонка, який є вихованцем «гірників», але заявив, що хоче грати саме за «Динамо». І, як з’ясувалося, не прогадав. При цьому талановитий центрбек не став в цьому сезоні основним і більше використовувався як перший гравець ротації в середині поля. А ось повернення до рідного клубу Андрія Ярмоленка стало знаковим. Та про це пізніше.

До свого успіху чемпіони йшли наполегливо й часом прагматично. Гру «Динамо» в більшості матчів не можна назвати видовищною та переконливою. Але вона приносила успіх, і це було головне. Внічию з чемпіонами пощастило зіграти двічі «Шахтарю» та «Колосу», по одному разу – «Олександрії», «Руху»,  «Ворсклі», «Зорі», «Поліссю» та «Чорноморцю».

Президент клубу Ігор Суркіс  зазначив, що чемпіонське золото було головною метою. І він вибачив Олександру Шовковському та футболістам повний провал у Лізі Європи та невдачу в фіналі Кубку України, де в серії післяматчевих 11-метрових переміг «Шахтар».

Головними творцями цього історичного успіху, окрім, звісно, Олександра Шовковського та його асистентів, серед футболістів, на мою думку, стали: безумовно, Андрій Ярмоленко (дійсно був лідером в усіх аспектах, а в другий частині сезону забив три вирішальних голи та став найкращим бомбардиром киян в національних чемпіонатах – 114 голів), Владислав Ванат (у першій частині був не дуже переконливим, але  після трансферу Герреро додав і став найкращим бомбардиром чемпіонату з 17-ма голами), Віталій Буяльський (мозок і капітан чемпіонів, який своїми нестандартними рішеннями часто-густо знищував конкурентів), Микола Шапаренко (рушійна сила атак команди, який виконував шалений обсяг роботи), Володимир Бражко та Микола Михайленко (спочатку Володимир цементував центр поля та суттєво допомагав атакам, а після зимової перерви своєю надійністю та корисністю виділявся в опорній зоні вже Микола), Владислав Кабаєв (стабільний, швидкий, надійний та продуктивний лівий вінгер), Олександр Тимчик та Владислав Дубінчак (невтомні крайні захисники, які встигали підключатися до атак, а Владислав віддав декілька вражаючих асистів), Денис Попов та Тарас Михавко (до гри центрбеків було багато претензій, але саме ця пара стала основною, і те, що команда пропустила найменше за всіх м’ячів (20), їхня велика заслуга), Георгій Бущан і Руслан Нещерет (голкіпери, які виручали тоді, коли це було необхідно), Олександр Караваєв (попри незабитий вирішальний 11-метровий в фіналі Кубку, дуже потрібний виконавець, який завжди був готовий закрити необхідну позицію в захисті та півзахисті).

Тепер потрібно рухатися далі й намагатися вже не бути статистами на європейському рівні. Тим більше, що «Динамо» – наш єдиний представник у Лізі чемпіонів. До групового раунду потрібно пройти три етапи відбору.

ФК «Олександрія» – 67 очок.

Про сенсаційний успіх команди Руслана Ротаня, яка стала першим володарем срібла не з обласного центру, вже багато сказано та написано. Запорука цього прориву – класний підбір виконавців, чітке розуміння тренерських завдань, успішна селекція та вражаюча впевненість у ключових матчах.  Як і чемпіони, олександрійці грали на результат, використовуючи свої сильні сторони, і лише на фініші трохи не вистачило фарту та досвіду, щоб замахнутися на золото. Далі багато буде залежати від того, чи вдасться зберегти провідних виконавців та головне – тренерський штаб на чолі з Русланом Ротанем. До групового етапу Ліги Конференцій потрібно пройти трьох суперників.

«Шахтар» (Донецьк) – 62 очки.

Для «гірників», які вперше за 29 років не потрапили до двійки найкращих, цей сезон у цілому провальний. Після минулого сезону, коли вдалося зробити переможний дубль, Маріно Пушич втратив контроль над командою та грою. Невдачі спіткали «гірників» як у Лізі чемпіонів, так і в УПЛ, де вони відстали від «Олександрії» на цілих 5 балів. Не допомогли й дуже витратні трансфери. А ось продаж Зубкова та Сікана й розставання зі Степаненком, який також перебрався до чемпіонату Туреччини, порушили ігровий баланс.

Єдиної втіхою для вболівальників донецького клубу стала перемога в серії післяматчевих 11-метрових у одному з найгірших за якістю гри фіналі Кубку України. Хоча фінал Ліги Європи, в якому «Тоттенхем» переміг «МЮ» – 1:0, мені здався ще гіршим.  Подальша командна перспектива пов’язується з поверненням до бразильського вектору розвитку. Але поведе команду вже інший тренерський штаб. Відразу після завершення останнього матчу сезону проти «Руху» (1:1) Маріно Пушича було звільнено.

Є інформація, що «гірників» очолить відомий у минулому гравець мадридського «Атлетико» та «Барселони» Арда Туран. У його тренерській кар’єрі лише один клуб «Еюспор», за який грає Тарас Степаненко. І саме він серед інших порадив запросити Турана. Хоча зараз гарантії того, що Арда прийде та лад наведе у розбалансованому механізмі, немає ніякої.

«Полісся» (Житомир) – 48 очок

Найбільш амбітний футбольний проєкт України втратив один сезон. Президент клубу Геннадій Буткевич за порадою численних «фахівців» зробив ставку на недосвідченого юнацького тренера Імада Ашура, якого називали ледь не Гвардіолою.  Але за безліччю слів та яскравих презентацій забули про гру, яка з таким солідним підбором виконавців і з тими затратами на трансфери виглядала млявою. Усе переважно вирішувала індивідуальна майстерність Гуцуляка та Назаренка, до яких у другій частині сезону доєднався єдиний класний новачок, форвард Батіста. Усе інше було хаотично та невиразно. У підсумку за два тури до фінішу сезону після ультиматуму Ашура Геннадій Буткевич не витримав та звільнив увесь тренерський штаб. А ще відсторонили від роботи фахівців, які відповідали за трансфери та, як кажуть, пов’язані з фінансовими махінаціями. Усе це наслідки, за думкою багатьох колег, «роботи» в нашому футболі незрозумілої для багатьох компанії РАSS, яку пов’язують з головним аналітиком національної збірної Глібом Платовим і якій довірився президент ФК «Полісся». Та все ж у двох останніх турах під керівнивцтвом Олександра Максимова житомирська команда здобула чотири очки та виборола путівку до Ліги Конференцій. Так що зміни пішли на користь, і не дуже вдалий сезон вдалося відносно врятувати. Хто далі поведе вперед цей корабель, наразі невідомо. Але від нового коуча точно будуть вимагати групового етапу Ліги Конференцій та боротьби за медалі чемпіонату, якщо не за чемпіонство.

 «Кривбас» (Кривий Ріг) – 47 очок

Для минулорічного бронзового призера це беззаперечна невдача. Протягом усього сезону команда Юрія Вернидуба не демонструвала таку впевненість, яку отримала наприкінці бронзового чемпіонату. І знову, як і колись в «Зорі», Вернидуб втрачав провідних виконавців, шукав їм заміни і намагався вибудовувати власний атлетичний, вольовий та прагматичний футбол. Але терпіння навіть у Юрія Миколайовича виявилося не безмежним. Йому хочеться працювати в умовах стабільності, як у молдовському «Шерифі», з яким він перемагав мадридський «Реал» у Лізі чемпіонів. Вернидуб йде, а «Кривбас» залишається з невизначеністю по тренеру та майбутньому. Адже є інформація, що з фінансами в клубі не все гаразд.

«Карпати» (Львів) – 46 очок.

Львів’яни після того, як команду очолив Владислав Лупашко, асистентом якого є ще один улюбленець кропивницьких шанувальників футболу Сергій Лавриненко, обрали свій шлях розвитку – це видовищний футбол із домінацією на полі та ставкою на атаку. Були проблеми, була критика, були невдачі, але зі свого напрямку «леви» не звернули й майже досягли того, чого мало хто від них очікував. Яскрава друга частина сезону стала основною. Після домашньої перемоги над «Олександрією», яка фактично позбавила команду Ротаня боротьби за чемпіонство, здавалося, що єврокубки від «левів» вже нікуди не втечуть. Але дві доволі сенсаційні поразки від «Колоса» та неймовірно зарядженої «Зорі» в останньому турі показали, що роботи в Лупашка та Лавриненка ще доволі багато. Їх випередили більш досвідчені турнірні бійці.

«Зоря» (Луганськ) – 40 очок.

Якби «Зоря» в усіх матчах грала б так, як в останньому турі з «Карпатами», то Младен Бартулович давно б позбувся статусу в.о. А так молодий наставник  не переконав у своїй спроможності досягнути чогось більшого, ніж статус середняка без особливих шансів на більше. Маючи непоганих виконавців, таких, як Яцик (він повертається з оренди до «Динамо»), Бутківський, Джордан, Башич, Вантух, Горбач, Дришлюк та інших, наставник не зміг побудувати дійсно боєздатний колектив. А ще одного з найкращих хавбеків Антюха через небажання продовжувати контракт відправили до дубля й помилували, коли стало складно. Ну й Супрягу реанімувати не вдалося. Є інформація, що президент «Зорі» Євген Геллер хоче повернути Віктора Скрипника. Так що й тут невизначеність.

«Рух» – 38 очок.

Після того, як в минулому сезоні «рухівці» в останньому турі не потрапили в єврокубки, почалося поступове падіння проєкту Григорія Козловського. У першій частині сезону це ще не так відчувалося. Та після передноворічної інформації про чи не об’єднання з «Карпатами», яке у підсумку не відбулося, але призвело до втрати провідних виконавців «Руху» – Квасниці, Краснопіра, Сича та Федора, стало зрозуміло, що за високі місця команда Віталія Пономарьова боротися не буде. Та, до честі наставника, йому вдалося налаштувати гравців на серйозну боротьбу, і до аутсайдерів львів’яни не скотилися. Але й яскравої, запальної, результативної гри більше не демонстрували. Ми отримали вже зовсім амбітного середняка, який утримався на минулому багажі. А от що буде далі – це питання.

«Верес» (Рівне) – 36 очок.

Дійсно тренерська команда, успіхи якої пов’язані з продуктивною роботою Олега Шандрука. Це яскравий представник нової тренерської генерації. Але він не планшетний теоретик, а людина, яка сама грала в футбол на солідному рівні й чудово розуміє гру. І знає, за рахунок якого балансу можна досягати позитивного результату. Не дарма Шандрук також розглядається як один із кандидатів на пост наставника «Полісся». Але в Рівному він ще не досягнув того, чого можливо. Та все ж після виконання завдання по збереженню прописки в еліті «Верес» просто припинив грати з повною самовіддачею. І це свідчить про проблеми. Є в клубу й певні фінансові негаразди. Так що про стабільність у «Вересі» говорити передчасно. Як і про визначеність долі Шандрука.

«Колос» (Ковалівка) – 36 очок.

Справжня гроза авторитетів. Пошук найкращого тренера, коли Ярослава Вишняка змінив Олександр Поздєєв, призвів до того, що ковалівці опинилися на межі вильоту. І тут президент клубу Андрій Засуха повернув тренера, з яким починав будувати проєкт ще з аматорів. І саме Руслан Костишин не тільки підняв «Колос» в турнірній таблиці, але й разом із футболістами вплинув на розподіл місць нагорі турнірної таблиці. Ковалівці переграли «Шахтар», «Кривбас», «Карпати» і зіграли внічию з «Поліссям» (тут суперечливо не зарахували гол «Колоса»  на останній хвилині)  та з «Динамо» вже в статусі чемпіона. Важко навіть уявити, яке місце могли б посісти ковалівці, якби Костишин прийшов раніше. Але гра, яку демонструвала команда, додає оптимізму її вболівальникам перед наступним чемпіонатом.

«Оболонь» (Київ) – 32 очки.

Мабуть, серед усіх команд, які до останнього боролися за прописку в еліті, саме команда Сергія Шищенка, який не знадобився в «Поліссі», демонструвала найбільш привабливий та якісний футбол. Цікаво, що розкривалися в позитивному плані кияни в протиборствах із лідерами. А з рівними собі чомусь не дуже виходило.  І саме відсутність стабільності, коли гарні матчі йшли поруч із поганими, і стала причиною боротьби «пивоварів» за виживання. Не вистачало якості виконавців та довжини лави запасних. Але своє місце під футбольним сонцем хлопці Сергія Щищенка відстояли заслужено.

«ЛНЗ» (Черкаси) – 31 очко.

Тут було більше очікувань, які не виправдалися. Спочатку запрошення іспанця Андреса Карраско та великої кількості легіонерів, коли українців ледве знаходили для ліміту, здавалося позитивним. Але гарний старт залишився в минулому, а черкащани поринули в прірву невдач, коли зникла гра та результат. І запрошення в міжсезоння досвідченого Романа Григорчука ситуацію не виправило. Григорчук так і не зміг досягнути прогресу, що пов’язали із невдалою трансферною політикою. Це призвело до звільнення двох керівників клубу, які відповідали за цей напрямок. Із великими проблемами вдалося уникнути перехідних матчів. Але на цьому фоні з’явилися розмови, що Григорчука може змінити Вернидуб. Така зміна неможлива через дуже гарні стосунки між цими тренерами. Так що Григорчук свій ще один шанс, скоріш за все, отримає.

«Ворскла» (Полтава) – 27 очок.

Юрію Максимову шалено не щастить. Він майже всю кар’єру виступає в ролі «рятівника». А коли здобував путівку до єврокубків, то СК «Дніпро-1» просто припинив існування. Повернення до «Ворскли» після звільнення Сергія Долганського вийшло не дуже вдалим. Тут ще й проблеми у власника клубу Костянтина Живаго додалися. Мотивувати футболістів, які по пів року не отримували грошей, виявилося дуже важко. Та все ж у заключному турі Максимов таки здобув необхідну нічию з «Інгульцем». Це дозволило зіграти в перехідних матчах із «Кудрівкою». Чесно кажучи, дивлячись, як билися за результат у останньому матчі Пердута, Скляр, Бацула, Кулач та легіонер Кане та як вони раділи своєму локальному успіху, не думаю, що ці досвідчені виконавці разом із молодими партнерами поступляться не такій досвідченій «Кудрівці».

«Лівий Берег» – 26 очок.

ФК  «Лівий Берег» з його інфраструктурою, планом розвитку та шаленою любов’ю президента клубу Миколи Лавренка до футболу для УПЛ втрачати буде прикро. Часом, по ходу сезону, здавалося, що «лелеки» вже віднайшли свою гру й зможуть встояти. Але в команди Віталія Первака стався спад ближче до завершення чемпіонату. Сил і досвіду Шастала та інших більш досвідчених футболістів вистачило, щоб не потрапити до зони прямого вильоту.

Тепер доведеться зіграти із головним невдахою групи лідерів Першої ліги – «Металістом 1925», який звільнив Патріка ван Леувена. З фінансової точки зору, рівень суперників неможливо порівняти. Та й склад у харків’ян здається більш потужним.  Але гра все розставить по своїх місцях.

«Інгулець» – 24 очки, «Чорноморець» – 23 очки.

Тут все логічно. Дві найгірші команди еліти відправилися до Першої ліги. «Чорноморець» поступово йшов до такого фіналу й просто виявився, за винятком уболівальників, не потрібним в Одесі. Меценатів та спонсорів не знайшлося. І це вже не вперше. Врятувати ситуацію в таких умовах не здатні були ні Олександр Бабіч, ні Олександр Кучер із Ярославом Ракицьким, ніхто інший. Прикро, що таке потужне місто з величезними футбольними традиціями залишилося без великого футболу.

«Інгулець» же більше запам’ятався скандалами, пов’язаними з президентом клубу Олександром Поворознюком, його  стадіоном, побудованим чи невдало, чи не в тому місці, завдяки чому команда весь чемпіонат грала на виїзді, його конфліктами з гравцями, яких нібито він намагався мобілізувати до війська, звинуваченнями на адресу керівництва УАФ та сексистськими заявами про жіночий футбол. Ще коли клуб залишив Влад Лупашко, стало зрозуміло, що нічого гарного очікувати не варто. А ще всіх розвеселила ситуація з запрошенням із «Минаю» і миттєвою відмовою Желько Любеновича.

Василь Кобін, який ризикнув піти в «Інгулець», спочатку розбазарив велику кількість очок, не знайшовши розуміння з кістяком команди свого попередника. А потім вже з ноунеймами коуч намагався героїчно врятувати ситуацію. І в цих хлопців, які билися за своє майбутнє, ледь не вийшло. І деякі з них звернули на себе увагу та зможуть продовжити кар’єри в УПЛ. Але в цілому клуб тримається на амбіціях однієї людини, яка не розуміє законів нормального футбольного існування.

Наразі ж в УПЛ пробилися «Епіцентр» та ФК «Полтава», які поки що не мають сертифікованих стадіонів для того, щоб грати в УПЛ. І це величезна проблема, яка в даний час існує. Та зараз головне, що, попри продовження жахливої війни, український футбол вистояв і продовжує розвиватися.