Як не дивно, Миколу Гейка у нас практично не знають. А він, безумовно, дуже талановитий: він знявся в таких фільмах, як «Здравия желаю! или Бешеный дембель» (1990), «Солдатская сказка» (1990), «Письма к Эльзе» (2002), навіть в оскароносному чеському фільмі «Коля» (1996). А був ще режисером, сценаристом, вважався одним з найкращих у Європі фахівцем по роботі з акторами-дітьми.
Микола Гейко народився 22 травня 1960 р. в місті Помічна. І все життя любив Помічну. Свій найголовніший фільм – «Моменто Море» – від зняв саме тут. І як зняв! Фільм вийшов у 1991 році, і на той період це, безперечно, був шедевр. Відповідно заповіту Миколи Гейка, тут же, у Помічній, на цвинтарі «Жовтневе», його і поховали.
Після школи він поступив на відділення «Актор лялькового театру» Дніпропетровського театрального училища, одночасно з навчанням працював у театрі ляльок, чудово співав. За рекомендацією викладачів вступив на режисерське відділення Ленінградського інституту театру, музики і кінематографії. З 1987 по 1989 рік навчався на вищих кінорежисерських курсах при Держкіно СРСР (майстерня Ролана Бикова).
Микола Гейко вже готувався зняти свій найголовніший фільм – «Моменто Море». Сюжет простий: четверо підлітків, один років шістнадцяти Вітька Дикий, та інші, молодші (може, десь років 11-13) Мішаня, Дімка та Сеня – б’ють байдики на літніх канікулах, катаються на дахах поїздів (я яскраво уявляю, як юний Микола робив у Помічній те саме) і розставляють пастки на птахів. Якось під час зливи, яка застала їх на даху поїзда, Дикий зникає. Через день хлопці знаходять його: він впав з даху вагона і помер. Батьки їм забороняли кататися на дахах поїздів (що природньо), тож підлітки ховають його самотужки… Сценарій для фільму Микола Гейко теж написав сам. Діалоги, написані суржиком упереміш з російською та українською – приголомшливо точні! І ніякої штучності… Як це йому вдалося, не уявляю. В Ютубі можна подивитися «Моменто Море».
– Я сама не помічнянська, – каже Вікторія Яценко, начальниця відділу культури, туризму, молоді та спорту виконавчого комітету Помічнянської міської ради. – Тож самих зйомок не пам’ятаю. Ми іноді передивляємося цей фільм: там друга школа, знайома кожна вулиця, кожен будинок, там навіть мій дім видно. Я пам’ятаю, як Миколу Гейка привезли ховати. Він помер в хоспісі, від раку… Я тоді працювала у помічнянському Будинку культури. Планувалося, що його виставлять у Будинку культури, дуже багато людей хотіли попрощатися. Його мама була на той час жива, і вона сказала, що у заповіті, крім того, що його поховають у Помічній, була вказівка, що тільки близькі люди мають його ховати. Тож все відбувалося дуже скромно, ховали його з квартири… Приїхали Євген Миронов і Олексій Дюжев – тільки його найближчі друзі…
Ховали його у травні 2009-го. Мама пережила його десь на років п’ять-шість. Він досі залишається героєм Помічної – у пішохідну та велосипедну екскурсії по місту включено будинок, де він колись жив…
Мене здивувало, що ніхто з малолітніх героїв «Моменто Море» не став професійним актором – так органічно вони виглядали на сценічному майданчику. Саме тоді Микола Гейко і набув свого призначення: він вважався найкращим у Європі фахівцем по роботі з акторами-дітьми. Його запрошували на такі фільми, як чеський оскароносний фільм «Коля» («Колі» – Андрію Халімону – на той момент було п’ять років, зіграв він чудово), «Знає лише бог» (Венесуела – Італія, 1997), «Злодійський король» (Німеччина – Чехія, 2003), «Темно-синій світ» (Чехія, 2000), «Велика вода» (Македонія, 2002), «Ілюзія» (Македонія, 2003).
З кінця 1990-х Микола Гейко жив у Чехії. Він – режисер повнометражних документальних фільмів для чеського телебачення «Німці за Уралом» (1996), «Астероїд 2374 – Володимир Висоцький» (2000), «Мільйони людських очей – Юрій Гагарін» (2001), «Невидимі люди – українці в Європі» (2005).
Ольга Степанова, науковиця літературно-меморіального музею
І. Карпенка-Карого.
Про особливості виплати пенсій для окремих категорій громадян