– Пішов з життя Андрій Бондар, дуже непоганий чоловік. За що доля таких забирає, я не знаю. Ми з ним багато чого пережили. Галю, дружино, сум. Я на війні, на похорон не попаду. Андрюха не був у війську, не всім бути. Андрій мене трохи вчив англійської. Ми певний час жили геть недалеко, років тридцять тому. Андрій, без тебе буде сумно.
Геннадій Рибченков.
– Він був дуже правильною людиною. Такий, як позитивні герої дитячих книжок, – щирий, відвертий, безкомпромісний… Іноді здавалося, що аж занадто до всього небайдужий. Він і на сцені грав так (і в театрі, і в КВН) – яскраво та однозначно. Навіть на гітарі… він наче вирубував ті акорди, бездоганні до останньої ноти… неначе фізично не міг собі дозволити сфальшувати. Таких дуже мало… Тепер ще менше… а, може, вже й нема.
Вадим Мурований.
– Андрій назавжди залишив свою родину, друзів, а ще учнів і глядачів. Учнів – тому що був викладачем англійської, глядачів – тому що грав у молодіжному театрі «Резонанс» імені Валерія Дейнекіна. У 2018 році після прем’єри вистави в коментарі «УЦ» він сказав: «Я повернувся. Була велика перерва – я виходив на сцену в 91-му році. “Резонанс” – це родина, тому я тут».
Останні дні Андрій був дуже активним у соцмережах. Важка хвороба не дозволяла спілкуватися в реальному житті, тому він компенсував це у Фейсбуці. Слідкував за новинами, коментував, аналізував. Шуткував і живо реагував на влучні дописи друзів. Щойно поголив голову, виставив прикольне фото, а через день його не стало.
Він був красивим юнаком і чоловіком. Імпозантним. Говорив охоче і на будь-яку тему. Була в ньому якась дитяча наївність, яка не дратувала, а додавала шарму.
Андрюш, ти писав, як тобі боляче, яких страждань завдає хвороба. Вірив у одужання, і ми на це сподівалися. Зараз тобі не болить, болить всім, хто тебе знав. Спочивай. З нами – пам’ять.
Олена Нікітіна.
Про особливості виплати пенсій для окремих категорій громадян