Футбол за великі гроші

Клубний Кубок світу, який минулої неділі завершився в США, при всьому бажанні  керівництва ФІФА не зміг навіть наблизитися до тієї популярності та значення в футбольному світі, яке має Кубок світу серед національних збірних. Цей турнір виглядав комерційним виставковим дійством, де на перший план вийшли лише великі призові, які були запропоновані учасникам змагань.

Призовий фонд турніру, який склав 1 млрд дол., вдалося зібрати завдяки співпраці стрімінгової платформи DAZN, яка забезпечила безкоштовні трансляції по всьому світу, та саудівському інвестиційному фонду PIF, який профінансував проєкт (після цього саме Саудівська Аравія отримала право на проведення чемпіонату світу-2034), – став чи не головною мотивацією для учасників.  Для маленьких клубів це взагалі було щось неймовірне. Новозеландський «Окленд» за перемогу в Лізі чемпіонів Океанії заробив 66 тис. євро, а за участь у ККС – аж 4,6 млн євро.

Із загальної суми лише за участь серед команд розподілили 575 млн дол. Оскільки Європа – найпривабливіший ринок для спонсорів і транслятора, більшу частину отримали європейські клуби. Фіксовані виплати залежали від популярності бренду. «Реал» лише за участь заробив 37,5 млн дол., а мадридський «Атлетико» – 21,5 млн дол.

Кожна перемога на груповому етапі – ще 2 млн дол., нічия – 1 млн дол. Вихід у плей-офф – ще 7,5 млн дол., 1/4 фіналу – плюс 13,125 млн дол., півфінал – 21 млн дол. Фіналіст заробив додаткові 30 млн дол., а переможець – 40 млн дол. Гроші безумовно шалені.  Але чи дало це бажаний ефект?

На мою думку, за багатьма показниками турнір вийшов більш провальним, ніж став справжнім святом футболу. Знаєте, коли мінусів значно більше, ніж позитивних моментів, то ніякі бравурні заяви президента ФІФА Джанні Інфантіно позитиву не додадуть. Коли система відбору виглядала дивною, а рівень деяких команд непорівнянний, коли футболісти приїхали на турнір перенавантаженими, не відпочивши після національних та континентальних турнірів, і, відповідно, були фізично й морально виснаженими, коли матчі гралися у шалену спеку й переривалися на три години через зливи та блискавки, коли трибуни були напівпорожніми, а волонтери та фанати пересаджувалися на центральні трибуни для кращої телекартинки, ціни на квитки постійно знижувалися (на півфінал вони мінімально коштували 14 доларів), то все це свідчить про якість дійства. Ну й головне – майже не було цікавої гри.

Хоча поєдинків було забагато, відразу можна виділити лише один чвертьфінальний матч між «ПСЖ» та «Баварією». Тут була інтенсивність, швидкість, бажання та інтрига. Все інше виглядало нудним видовищем, коли суперники більше відбували номер та відпрацьовували шалені гроші.

Це пов’язане з абсолютною різницею в класі між європейськими та іншими учасниками. Окремо тут стоїть аматорський новозеландський  «Окленд Сіті», який отримав 0:10 від «Баварії», потім – 0:6 від «Бенфіки», але зіграв унічию (1:1) з аргентинським «Бока Хуніорс», що свідчить про нинішній рівень легендарного аргентинського клубу. Були сподівання на бразильців, але всі їхні найкращі виконавці грають у Європі, і тому їхня гра зараз не має нічого близького до яскравої, атакуючої, запальної самби. Але достатньо сказати, що лідерами «Флуміненсе», який єдиний із неєвропейських клубів пробився до півфіналу, де майже без боротьби поступився «Челсі» – 0:2, є 44-річний голкіпер Фабіо, 40-річний центрбек Тьягу  Сілва та 35-річний нападник Кено. Звісно, є у «Флу» перспективна молодь, але вона лише мріє піти шляхом вихованця клубу Жоана Педро, який своїми двома голами в першому матчі в основі за «Челсі» вирішив долю зустрічі. Бразильські команди грали переважно від захисту, відбиваючись й вичікуючи помилки конкурентів. Саме так діяли також представники Азії та Африки.

Так, були сенсації, зокрема виліт «Манчестер Сіті» від саудівського «Аль Хіляля», який ще й з «Реалом» унічию в групі зіграв. Команда Хосепа Гвардіоли просто недооцінила своїх конкурентів, відкривши їм простір і дозволяючи вибігати в контрвипади. Але, як тільки представники Саудівської Аравії вимушені були діяти першим номером проти «Флуміненсе», то нічого показати не змогли.

Були ще поразка «Порту» на груповому етапі від маямського «Інтера» та невихід із групи «Атлетико» та «Зальцбурга». Португальські та австрійські команди взагалі за нинішніми результатами виглядали зайвими серед європейців, але це вже проблеми відбору учасників.

Річ у тім, що клуби-учасники відбирали на основі рейтингу, який враховує результати в національних чемпіонатах і головних континентальних змаганнях за останні п’ять сезонів. У підсумку з 32 клубів, які представляли 20 держав, лише вісім є чинними чемпіонами своїх країн. При цьому «Барси», «Ліверпуля», , «Наполі», «Арсеналу», «Байєра» на клубному Кубку світу ми не побачили.

Проте зіграла в США дортмундська «Боруссія», яка у 2021-2024 роках не виграла жодного національного чи континентального титулу. «Ювентус» востаннє перемагав у серії А ще в 2021 році та з того часу перебуває в глибокій кризі.  Прогнозовано невдало зіграв на Кубку світу австрійський «Ред Булл» із Зальцбурга, який має непоганий європейський рейтинг, але потрапив на турнір тому, що було обмеження двома командами від країни, окрім тих, хто виграв континентальні змагання. Тому бразильських команд було аж чотири. Ну а «Інтер» із Маямі долучили лише через фактор присутності в команді Мессі. Адже за спортивним принципом переможець регулярного чемпіонату МЛС ну ніяк на Кубок світу не відбирався.  І якщо з групи клуб Девіда Бекхєма ще якось вийшов, то вже в 1/8 фіналу взагалі не бачив м’яча проти «ПСЖ» – 0:4, виглядаючи безпорадно.

«Реал» Шабі Алонсо, що перебуває  на стадії великих змін, у півфіналі також потрапив під «паризький каток», який зараз зупинити ніхто не здатний, хоча до цього мадридці виглядали непогано. І базових налаштувань цьому новому механізму вистачило для того, щоб спокійно пройти в плей-офф «Ювентус» і майже весь матч диктувати свої умови дортмундській «Боруссії». Кінцівка ж цієї зустрічі показала проблеми «вершкових», і втрата двох новачків – центрбека Діна Гейсена та латераля Трента Александра-Арнольда – зламала ті налаштування, які зробив в системі гри Шабі Алонсо. Проти «ПСЖ» діяти без граничної концентрації, компактності між лініями, злагодженої підстраховки та припускаючись помилок зараз практично неможливо. Це вдавалося майже весь матч «Баварії», яка виглядала гідно, створила чимало, але припустилася помилки в захисті, яка визначила долю зустрічі. А мадридці дві дитячі помилки від Асенсіо (це було прогнозовано) та Рюдігера ( це дуже здивувало) зробили вже до 8-ї хвилини, і долю зустрічі було вирішено. Далі добити суперника в стані гроггі для атакувального урагану Луїса Енріке не склало труднощів – 4:0.

Не став прикрасою турніру й фінал. Але саме він подарував, мабуть, найбільшу сенсацію всього турніру. Неможливо було уявити, що команда Луїса Енріке, яка до цього виглядала непереможною, за 45 хвилин буде просто знищена гравцями «Челсі». Парижани не встигали за суперниками, не пресингували, не перекривали зони, не зустрічаючи гравців, які завдають удари, і не страхували партнерів. Такий «ПСЖ» важко пригадати. Чи то чемпіони повністю не відновилися, чи елементарно недооцінили суперників, але на фінал вони вийшли абсолютно розібраними. І ще до перерви беззаперечні фаворити пропустили тричі – дубль оформив Коул Пармер і ще один гол на свій рахунок записав Жоао Педро.

«Челсі» вийшов на матч максимально зібраним, максимально зарядженим, максимально налаштованим і доволі легко покарав конкурентів за зверхнє ставлення до себе. Другий тайм наочно продемонстрував, що цей «ПСЖ» не всесильний. Нічого суттєвого в нападі підопічні Луїса Енріке не запропонували. Скоріше «Челсі» міг ще збільшити перевагу, ніж чемпіони Європи відіграти хоча б один м’яч.

«Челсі» ж залишається лише привітати. Вони у цей вечір були просто сильнішими. Однак ця, здавалося б, алогічна перемога команди Енцо Марески стала логічним завершенням цього дуже сумнівного за необхідністю проведення та відверто малоцікавого за якістю футболу турніру.