Лілія Фоміна: вісімнадцять років до цілі

Завжди приємно розповідати про спортивні успіхи наших земляків. Хоча майстрів спорту України міжнародного класу на Кіровоградщині не так багато, як би нам того хотілося. Саме такого успіху в своїй спортивній кар’єрі нещодавно досягла в кульовій стрільбі вже доволі досвідчена кропивницька спортсменка та молода тренерка Лілія Фоміна. В ексклюзивному інтерв’ю для «УЦ» Лілія розповіла про свій спортивний шлях, сьогодення та плани на майбутнє.

– Вітаємо вас, Ліліє. І для початку – декілька слів про ваш успіх.

– Дякую за вітання й за те, що цікавитеся нашим видом спорту й приділяєте йому увагу. Норматив майстра спорту України міжнародного класу я виконала нещодавно, на літньому чемпіонаті України, який проходив у місті Вінниця. Це була вправа МП-5 зі стрільби з малокаліберного пістолету з 25 метрів. Там дається по 30 пострілів по нерухомій мішені та по мішені, що з’являється. Стрільба ведеться серіями по 5 пострілів в одну мішень. У першій частині кожна серія виконується за 6 хвилин, у другій – мішень з’являється 5 разів на 3 секунди з паузами в 7 секунд. Сума в мене вийшла 580 очків, це на 2 очки вище, ніж необхідний міжнародний норматив.

– А які взагалі ваші улюблені вправи ?

– Я дуже полюбляю вправу ПП-3 – це стрільба 60 пострілів на дистанції 10 метрів. У принципі, була готова на норматив саме в цій вправі. Але там сталася прикра ситуація. Ми під кожен пістолет підбираємо партію кульок. Відстрілюємо на станку на кучність, на влучність, на швидкість пістолету. Але вийшла стріляти на залік, і відкрила запаковану партію своїх відстріляних кульок, і виявилося, що там був дефект. Тобто кульки були, скажімо, не в кондиції. А замінити їх уже не можна. Отже, зрозуміла, що на «десятку» працювати практично нереально.

– Якими були ваші відчуття та подальші дії?

– Звісно, розчарувалась, оскільки була готова викластися в цій вправі. Я готувалася до цього. Але не втратила надію. Розуміла, що окрім особистого, окрім нормативу, у мене є ще команда. Отже маю відпрацювати на команду. І якщо збірна Кіровоградщини, за яку також у цій вправі чудово відстріляли Ольга Лепська (індивідуальне золото) та Юлія Ісаченко (індивідуальна бронза), посіла друге місце, то свій внесок в цю нагороду внесла. До речі, у вправі МП-5, в якій вдалося виконати норматив МСУМК, ми разом із Сабіною Табачук та Юлією Ісаченко також вибороли срібні медалі, а мені вдалося посісти друге місце в особистому заліку. Так що цей чемпіонат України для збірної Кіровоградської області став доволі успішним.

– А які ваші шанси потрапити до основного складу збірної України?

– У нас там є ще зовсім юна Юля Ісаченко та Оля Лепська. А я в кандидатах чи в резерві. Але я, мабуть, втратила свої шанси раніше. Зараз у мене вже більше тренерські пріоритети.

– Коли ви почали займатися кульовою стрільбою й чому обрали саме цей вид спорту?

– 1 вересня 2025-го буде вже 18 років, як почала займатися стрільбою. Я в десять років прийшла до стрілецького тиру. Точніше не сама прийшла, а мої батьки добре знали тренера Ілгама Ібрагимова і привели мене саме до нього. Ілгам Маїсович, як зараз пам’ятаю, подивився на мене, дав пістолет в руки, який я потримала. А потім тренер вийшов і сказав мамі: дивіться, дівчинка маленька по конституції, по віку, я вам нічого не обіцяю, але можна спробувати. Ну отак ми пробуємо впродовж 18 років.

– Вам самій цікаво було чи довелося трохи підштовхувати та мотивувати?

– Звичайно, підштовхували. Як почала займатися з 10 років і до того, як стала кандидатом у майстри спорту вже в 13 років, було дуже цікаво. А потім, як у кожних спортсменів підліткового віку, виникають складнощі та проблеми. Воно вже десь набридає, вже десь пропадає інтерес. Після того, як у 13 років стала бронзовою призеркою чемпіонату України, потім чемпіонкою та призеркою на юнацькому та юніорському рівнях, почався перехідний період і пішов певний спад у результатах. Саме в той час у мене зникло бажання. Та, дякуючи мамі, яка завжди мене направляла, дякуючи тренеру, який витримав мій характер, ми прийшли до того, що на сьогодні маємо. Був навіть певний промі­жок часу, може, рік – півтора, коли я припинила стріляти. Але Ілгам Маїсович запропонував попрацювати на команду. Спробували на команду – і вийшло в нас непогано. Збірна області займала перше – трете місця на чемпіонаті України. Я ж ще особисто зайняла, здається, друге місце серед дорослих. Ну й потихеньку наставник почав мені підвищувати задачі. Ілгам Маїсович завжди казав: Ліля, будь ласка, виконай норматив майстра спорту міжнародного класу й можеш закінчувати свою спортивну кар’єру, ти розумієш, це ж треба. Це, напевно, моя стеля, той результат, який я могла отримати, віддавши стільки років саме стрільбі.

– Яку роль у вашому житті зіграв тренер Ілгам Ібрагімов?

– Величезну. Він же як батько, який все витримає, підкаже, направить і дасть корисну пораду. Ілгам Маїсович має такий характер і такий педагогічний талант, що йому вдається віднайти взаєморозуміння з кожним. Він чудовий психолог і завжди вміє погасити конфліктні моменти й уникнути їх, якщо це можливо. Але й відстоювати власну точку зору він вміє чудово. Наш тренер – це гарний приклад для всіх наставників, він вміє витискати максимум при мінімумі можливостей. Я можу ще багато компліментів на його адресу віднайти. Хочеться йому щиро подякувати за все, що він зробив.

– Що вам дає стрільба? Чому вона вас навчила?

– Напевно, максимальній концентрації, врівноваженості та самоаналізу. Перш, ніж зробити постріл, ще до того, як заряджаєш зброю, ти добре аналізуєш і концентруєшся на кожному пострілі, максимально збираєш всі думки в купу і вже працюєш.

– Коли ми спілкувалися з вашим тренером, він казав, що пістолетчики проходять особий відбір, адже їм складніше, ніж гвинтівочникам. У чому, на вашу думку, ця складність?

– Потрібно мати більшу витримку, ніж у тих, хто стріляє з гвинтівки. У нас є тільки ти, тобто спортсмен, і зброя. Ніяких додаткових допоміжних засобів немає. У той час, наприклад, як у гвинтівочників є екіпірування, тобто костюм. І в них є упор, якого в нас немає. Але тут мають бути, напевно, як вам сказати, більше фізіологічні здібності. Потрібна фізична та психологічна стійкість. Коли дитинка приходить на стрільбу, спочатку ми їй даємо пістолет. І під його вагою дивимося, як вона тримає корпус, перевіряємо, як руки тримають, як стійкість. Якщо з пістолетом не дуже виходить, то пропонуємо спробувати свої сили зі стрільби з гвинтівки.

– Зараз ви вже розповідаєте як тренер. Який ваш тренерський стаж?

– Вже сім років, просто я поєдную. Більше для того, щоб допомогти команді, щоб був командний результат.

– Зараз діти йдуть на стрільбу із задоволенням?

– Дуже важко. Хоча в період війни це доволі популярний вид спорту. Можна працювати, дівчата є, а от із хлопцями дуже складно. Діти самі не йдуть. Отже, доводиться шукати вихованців через знайомих, ходити по школах. Але нічого. Головне, що мені цікаво й це подобається. А при бажанні таланти знайдуться й чемпіонів України ми ще обов’язково виховаємо.

– Стрільбою можна займатися скільки по віку?

– У кульовій стрільбі немає обмеження віку. Є лише обмеження по здоров’ю. Якщо немає проблем зі спиною, якщо спортсмен має добрий зір, психологічну стійкість, то вік не впливає. Можна і в 40-50 років змагатися, якщо здоров’я дозволяє та вистачає мотивації. Ось олімпійська чемпіонка Олена Костевич вже скільки років стріляє і ще буде стріляти.

– Не можу не спитати про вашу спортивну родину. Ваш чоловік Сергій Фомін – видатний спортсмен-дефлімпієць, чемпіон світу та Європи – продовжує свою кар’єру. Ви даєте йому якісь поради?

– Від себе скажу, що саме стрільба нас поєднала, а я для нього особистий психолог і тренер. Сергій завжди радиться, прислухається. Часом мені здається, що я більше в нього вірю, ніж він сам у себе.

– Бажаю Сергію виграти ще не одну Дефлімпіаду, а вам – підготувати як мінімум медаліста чемпіонату світу, а як максимум – призера чи чемпіона Олімпійських ігор.

– Дуже вам дякую за побажання. Наостанок хотілося б подякувати нашим захисникам і захисницям за їхній героїзм, який дозволяє нам вільно жити й займатися улюбленою справою. Віримо в нашу Перемогу.