100 років українському волейболу

У жовтні 2025 року волейбол в Україні відзначає своє сторіччя. Про основні віхи його становлення та розвитку в нашій країні ми поговорили із ветераном волейболу Кіровоградщини, заслуженим працівником освіти України, професором КПУ ім. Винниченка Костянтином Мартишевським.
– Костянтине Костянтиновичу, на початку декілька слів про те, як виник ваш улюблений вид спорту, його першоджерела?
– Все розпочалося одного спекотного дня 1895 року. Тоді вчитель фізичної культури коледжу містечка Голіок (штат Масачусетс, США) Вільям Морган проводив заняття з бізнесменами на тенісному корті. Він помітив, що його підопічні втомилися. Морган також зауважив, що поруч із кортом місцеві хлопчаки руками перебивають бичачий міхур один одному і роблять це з неабияким захопленням. У Моргана з’явилася ідея запропонувати його гравцям зробити те ж саме в межах тенісного корту з метою активного відпочинку. Він підвісив сітку на висоту 2 метри від землі і запропонував перекидати через неї баскетбольну камеру. Спочатку деякі скептично поставилися до сітки-завіси та надутої камери. Але потім так захопилися грою і з таким азартом перекидали камеру, що Морган зрозумів – народилася нова гра.
Морган і дав своїй вигадці першу назву – «мінтонет», що в перекладі з англійської означає «гра м’чем через сітку». У 1896 році «мінтонет» вперше був представлений на широкий загал в місті Спрінгфілд в рамках заходів релігійної конференції. Після перегляду гри американський професор Альфред Хальстед запропонував перейменувати гру на волейбол, що в перекладі означає «м’яч, що літає», а в дослівному перекладі – «повітряний м’яч» чи «м’яч у повітрі». Цю назву гра носить ось уже 130 років у всьому світі.
До речі, після закінчення ДЮСШ я зрозумів, що про волейбол знаю лише те, що довкола мене, і маю досить обмежені відомості. З того часу став досліджувати історію класичного волейболу і написав монографію «Історія класичного волейболу ХІХ – ХХ століть» (2005 р). Ця дослідницька робота була визнана кращою науковою роботою року в КНУ та відзначена грамотою та премією.

– А коли з’явилися перші офіційні правила гри та як вони змінювалися?
– У в 1897 році, через два роки після появи гри, в США були опубліковані перші правила доктора А.Хольстеда. Складалися вони лише з 10 параграфів. У ХХ столітті була створена Міжнародна федерація волейболу (ФІВБ) і національна федерація волейболу. Правила систематично удосконалюються, і об’єм останніх українських (міжнародних) правил складає 80 сторінок. До речі, що стосується основного атрибуту гри – м’яча, то його параметри визначив ще Морган. Спеціальний волейбольний м’яч повинен бути в діаметрі не більше 65 см і вагою не більше 350 грамів. Варто зазначити, що ще в 1900 році американська фірма «Сполдинг» виготовила перші волейбольні м’ячі.
Що стосується правил, то вони змінювалися на користь видовищності. В 1922-му році були дозволені три дотики для повернення м’яча на сторону суперника. У 30-ті роки з’явилося підстрахування в захисті після блоку. У 1951-му – запровадили обертання гравців за годинниковою стрілкою при переході подачі. А в 1998-му відбулися, в певній мірі, революційні зміни, коли очки стали зараховуватися після кожного розіграшу. Сети стали грати до 25 очок, а вирішальний 5-й – до 15 очок. У 1998-му році з’явилася позиція ліберо, який грає виключно в захисті й не має права атакувати чи подавати. У 2000-х роках минулого століття було дозволено торкання м’яча сітки на подачі, якщо він перелітає на сторону суперника. У 2010-х ввели систему челенджів (2 на сет) у міжнародних турнірах, коли можна скористатися відеоповторами в суперечливих ситуаціях. І нарешті в 2020-х з’явилися уточнення правил щодо торкання сітки, часу заміни та поведінки тренерів у технічній зоні. Ось в такому вигляді ми й бачимо сучасний волейбол.
– А коли волейбол з’явився в Україні?
– Далекого 1925-го року гра з’явилася в тодішній столиці України – Харкові. У 70-ті роки мені випала нагода поспілкуватися з людиною, яка була причетною до популяризації цієї гри в нашій державі. Мені довірили представляти чоловічу волейбольну команду на першості України в місті Миколаєві. В одному номері готелю проживали представники різних областей. Серед них був і Георгій Шелекетін – перший тренер з волейболу в Харкові. Вечорами він із захопленням розповідав багато цікавого про зародження та становлення волейболу в Харкові, про Всеукраїнські курси в клубі Л.Балабанова.
Григорій Шелекетін розповів, що в один із робочих днів курсів в невеликий гімнастичний зал зайшов добре знайомий всім спортсмен, професор В. Блях. Він заявив, що приїхав із Москви і привіз нову гру, яка там дуже популярна. Вийняв з авоськи волейбольну сітку, а з портфеля – спущений м’яч і запропонував: «Зіграймо. Я знаю деякі правила». Сітку прив’язали до віконних грат, накачали м’яч – і розпочали гру, яка всім дуже сподобалася. В листопаді 1925 року вже була створена секція волейболу, а Георгій Шелекетін став її першим тренером.
Уже наприкінці 1926 року відбулися перші волейбольні матчі між студентськими командами Харкова та Москви, які проходили в Харкові. Тренером чоловічої та жіночої команд Харкова був Георгій Шелекетін. І волейбол почав дуже стрімко розвиватися в Україні. Уже в липні 1928 року в Харкові відбулася дебютна першість України з волейболу. І дуже приємно, що саме чоловіча українська збірна стала першим переможцем Всесоюзної Спартакіади 1928 року. Українці, серед яких потрібно відзначити Є.Єлисєєва, С.Карського та капітана команди І.Музиканського, виграли в команди Москви з рахунком 2:0. Жіноча команда України, лідерками якої були Н.Капустіна (капітан), М.Воробйова та Л.Власова, на цих змаганнях посіла друге місце.
– Хто започаткував волейбол у Кропивницькому й основні етапи його розвитку?
– У 1928 році на Всеукраїнських курсах фізичної культури в Харкові підвищував кваліфікацію представник Зінов’євська (саме так тоді називалося наше місто) Василь Лаврентійович Звержховський. Він працював викладачем фізкультури на вчительських курсах (зараз будівля педуніверситету ім. В.Винниченка). Мені, особливо в молоді роки, довелося досить довго спілкуватися з Василем Лаврентійовичем за різних умов і ситуацій. Спочатку він був у нас тимчасовим тренером, потім представляв волейбольні команди області на першостях України. Після приїзду з Харкова Василь Лаврентійович зібрав ентузіастів-фізкультурників та, пояснивши їм основні правила гри, запропонував зіграти. Попередньо він закріпив волейбольну сітку, привезену з Харкова, та дістав кирзовий м’яч з надувною камерою. Надалі волейболісти самостійно плели сітки та шили форму. Уперше волейбольні товариські зустрічі відбулися в листопаді 1928 року в маленькому спортзалі (наразі аудиторія в педуніверситеті). Згодом Василь Лаврентійович організував секцію волейболу. До неї записалося багато юнаків та дівчат. Команди були змішаними. Лише в 30-му році були створені окремі команди за гендерним принципом.
У травні 1929 року під керівництвом Василя Звержховського були споруджені два волейбольні майданчики біля навчального корпусу. Згодом такі ж майданчики побудували рабфак (нині машинобудівний технікум) та інші організації.
Волейбольні команди в Зінов’євську на початку 30-х років з’являлися як гриби після дощу. Облаштовувалися волейбольні майданчики в навчальних закладах, в робітничих колективах, у військових частинах. Гравці тоді могли безкарно «захопити» м’яч при передачі, штовхатися та кидати при перекиданні на сторону суперника.
А в 1929 році до Зінов’євська приїхала чоловіча волейбольна команда з Одеси. Одесити здійснювали турне містами України з метою популяризації волейболу. За три дні досвідчені гості провели 9 ігор (із 3 партій до 15) і всі виграли. Ніхто з місцевих команд не зміг їм кинути виклик і стати гідним суперником. Але зінов’євці багато чому в них навчилися. Навчилися «гасити» м’яч через сітку і виконувати «рибку» в захисті (прийом м’яча в падінні на руки та груди) та багатьом іншим прийомам гри.
Уперше першість Зінов’євська була проведена в листопаді 1930 року. Грали в маленьких залах по всьому місту. Волейбол в Зінов’євську пройшов перший етап «зародження» і перейшов до періоду «становлення». Але тут розпочалася ІІ Світова війна. Другий період розвитку продовжився вже після війни і тривав приблизно до 1956 року, після чого плавно перейшов в третій період – «утвердження» гри як виду спорту.
У всіх навчальних закладах, на великих підприємствах, у військових частинах функціонували чоловічі команди. Менше було жіночих колективів. На початку 60-х років, у зв’язку з включенням волейболу до програми Олімпійських ігор (Токіо, 1964 р.), всі команди України перейшли на «шлях до майстерності». Так розпочався четвертий період розвитку.
На волейбольні майданчики виходили достатньо підготовлені чоловічі команди факультету фізвиховання Кіровоградського педініституту та ще трьох вузів міста, три команди технікумів, чотири команди спортивних товариств, дитячих спортивних шкіл, військової частини ПДВ, а також команди Олександрії, Світловодська, Олександрівки. Майже всі колективи очолювали дипломовані тренери. Детальніше всі ці процеси я описав у своїй книзі «Волейбол на Кіровоградщині», яку видав у 2019 році. До речі, такі дослідження, за даними Федерації волейболу України, є лише в декількох регіонах.
– Кого ще з піонерів кропивницького волейболу та відомих фахівців нашого краю ви згадуєте в своїй книзі?
– Це в цілому організатори гри у волейбол та тренери, які водночас були й гравцями. Разом із Василем Звержховським особливо відзначений тренер жіночої команди 30-х років Анатолій Черняк. Його команда ДСО «Динамо» неодноразово перемагала в міських турнірах. Значних успіхів досягала також жіноча команда Кіровоградського авіагарнізону під керівництвом тренера Павла Копеляна. У книзі особливу увагу приділено іменам, які назавжди вписані в історію розвитку волейболу на Кіровоградщині: Олексію Петренку, Григорію Юрченку, Петру Лахману. Відзначена також плеяда волейболістів-тренерів передвоєнних 30-х років. Це мій шкільний вчитель фізкультури Півень Олексій Лукич і тимчасовий тренер в студентські роки Микола Матвійович Красновський. Вони були прекрасними волейболістами до ІІ Світової війни та продовжили волейбольну практику в 50-і роки. У післявоєнний час влились у волейбольні команди такі зірки: нападаючи Віктор Твердоступ (с/к «Зірка») та Микола Дементьєв (ДСО «Динамо») та віртуоз у захисті Тимофій Балануца. Наприкінці 50-х років блискучою грою та перемогами радувала вболівальників чоловіча волейбольна команда «Іскра». В її складі були лідери: нападаючий Олександр Дебенко та гравець захисного плану Геннадій Медвідь.
У 60-і роки вагомий внесок в розвиток кіровоградського волейболу зробив ветеран спорту Рафаїл Романович Любарський. Він був ініціатором спортивного руху серед людей з особливими фізичними потребами. У 1993 році очолив створений обласний цент інвалідного спорту «Інваспорт» і був його головою перші 5 років. Особливу увагу він приділяв волейболу та настільному тенісу. Волейбольні команди тренера Рафаїла Любарського були багаторазовими призерами та чемпіонами України.

– Так чим же так приваблює ця гра людей?
– Гра у волейбол підвладна усім. Зазвичай усе починається з перегляду змагань. А волейбольні змагання – це захопливе дійство. Сьогодні глядач – а завтра сам виходить на лісову галявину чи майданчик один «спробувати власні сили», переконавшись у її доступності, інший – просто «розім’ятися». Саме це робить волейбол справді чи не наймасовішим видом спорту в світі.
А ще волейбол сприяє розвитку певних фізичних якостей, таких, як швидкість руху, вправність, швидкість реакції, уміння оцінювати ігрову ситуацію, окомір, орієнтування в просторі та інше.
У волейбол грали та грають люди різного віку. Грають у різний волейбол, залежно від умов та континенту. У зв’язку з цим Міжнародна федерація волейболу (ФІВБ) розробила і затвердила правила «пляжного волейболу» і «парк-волей». Це різновиди класичного – основного зразкового волейболу.
На мою думку, немає людини на Землі, яка хоча б одного разу не відбивала руками волейбольний м’яч на пляжі, у парку, на галявині в лісі, а можливо, і на майданчику через сітку. Таким чином – демократичність та невибагливість, але велика користь – ось чим волейбол приваблює мільйони людей.
– Костянтине Костянтиновичу, що для вас особисто значить волейбол?
– Я вважаю волейбол не просто розважальним суспільним явищем, а глибокою філософією, в основі якої лежать методологічні принципи таких наук, як педагогіка, біомеханіка, анатомія, фізіологія та психологія. Мало хто знає, що волейбол належить до групи ігор «із відбиванням м’яча», коли в соті долі секунди треба прийняти декілька рішень: оцінити ігрову ситуацію, миттєво обрахувати дистанцію, обрати правильне рішення подальшого спрямування м’яча. У зарубіжних джерелах є свідчення про те, що новобранців у розвідшколах після співбесіди запрошують до спортзалу і після гри у волейбол чи теніс визначають ступінь придатності їх до розвідувальної діяльності. Для мене волейбол – це ефективний та продуктивний засіб виховання молоді як фізично, так і духовно.
– Яким ви бачите волейбол в нашому регіоні в майбутньому і взагалі сам волейбол майбутнього?
– Упевнений, що після завершення війни волейбол повернеться до повноцінного життя, як і інші види спорту. Відновиться секційна робота в навчальних закладах та на підприємствах. Замайорять волейбольні сітки на обладнаних майданчиках у школах, парках та скверах.
Змагання в містах і районах знову набудуть святкового характеру і будуть якісно організовані. Виникне дефіцит кваліфікованих тренерів та якісного інвентаря.
Що стосується волейболу майбутнього, то мені здається, що до 40-х років ХХІ сторіччя особливих змін у форматі та правилах гри не буде. Згодом, на мій погляд, волейболісти відмовляться насамперед від ритуалу привітання суперника рукостисканням и будуть вітати голосом. Це має вигляд більш оптимістичний та цивілізований.
Суддівська колегія, передбачаю, відмовиться від присутності суддів на майданчику. Людина здатна помилятися. Цю роботу виконуватиме комп’ютерне обладнання за волейбольними сітками. Останні будуть встановлюватися автоматично із розсувної підлоги. Підсвітка підлоги буде вказувати розмітку і зони ігрового поля. Будуть побудовані місткі спортивні зали для багатофункціонального використання. Антени на сітці зникнуть. Короткочасність атак над сіткою вичерпає себе. Волейбольний майданчик збільшиться в розмірах, збільшиться й кількість гравців на майданчику. Стануть складнішими комбінації команд в атаці. Функції чистих захисників виконуватимуть двоє гравців.
На змаганнях збільшиться кількість глядачів і на відокремлених трибунах. Функціонуватимуть на трибунах «заохочувальні судді», що нагороджуватимуть вболівальників за підтримку тієї чи іншої команди. Змагання, як форум масового виховання, будуть фінансуватися повною мірою державою. З’явиться велика кількість професійних чоловічих та жіночих команд.

– І наостанок питання особистого характеру. Нещодавно волейбольна спільнота вітала вас із 87-річчям. Чи не поділитесь ви еліксиром вашого здоров’я? Чим ви займаєтесь?
– У 2018 році, після блискучого бронзового дебюту на першості України ІІ Ліги, команда ФФВКГПУ розпалася. У мене виникла необхідність змінити свій спосіб життя та режим дня. Ніяких секретів немає і подвигів не здійснюю. Веду здоровий спосіб життя, дотримуюся визначеного режиму дня. Живу в повній гармонії в колі своїх дітей, внуків та правнуків.
Уранці – обов’язкова зарядка в дендропарку, добре, що він через дорогу. Виконую комплекс вправ з резиновим амортизатором, швидка ходьба. Увечері – комплекс вправ з гантелями. Удень займаюся творчою роботою. Написав повний родовід і закінчую роботу над «Історією маловідомих історичних фактів». Вдома виконую рутинну побутову роботу, допомагаю правнукам пізнавати прекрасний світ, що їх оточує. Погоджуюся, для цього потрібна сила волі, бажання та оптимізм.

Щиро дякуємо вам за цю розмову, ваш оптимізм та неймовірне натхнення. Здоров’я вам і миру нашій Україні.