Дивні ми люди – українці. Нас щодня обстрілюють дронами і ракетами, гинуть військові та мирні жителі, добивають нашу енергетику й іншу комуналку, а ми примудряємося переживати не тільки за всіх, хто залишився в країні, а й за тих, хто виїхав за кордон, якнайдалі від війни. Для нас вони все ще наші, незважаючи на те, що повернутися в Україну планує тільки кожен п’ятий.
Вочевидь, за кордоном українці-біженці стають легкою мішенню для різних покидьків. Воно й зрозуміло: більшість із них – жінки та діти, не готові до раптової агресії і не навчені захищатися. Повідомлення зарубіжних ЗМІ про насильство над українцями – такі самі жахливі, як зведення з Харкова, Констахи чи Києва.
Червень 2025 року. Берлін (парк Юнгфернхайде). 51-річний чоловік вигулював собаку і давав йому команди українською мовою. Двоє невідомих запитали його про національність. Почувши «українець», один із незнайомців вдарив його ножем у живіт.
Серпень 2025 року. Шарлотт, Північна Кароліна. 23-річну біженку Ірину Заруцьку смертельно поранено ножем у вагоні метро. Підозрюваного афроамериканця затримали на місці.
Вересень 2025 року. Варшава (район Бялоленка). Група поляків словесно принижувала трьох молодих українців через їхню національність, а потім жорстоко побила. Поліція і прокуратура затримали нападників.
Жовтень 2025 року. Дублін. 17-річний громадянин України Вадим Давиденко зазнав смертельних ножових поранень. Він прибув до Ірландії всього за кілька днів до трагедії. Поліція арештувала 17-річного підлітка із Сомалі.
Знаєте, за що вбито Вадима? За те, що на кухні (діло було в притулку для мігрантів) смажив собі яєчню з беконом. Бекон, тобто свинина, настільки обурив сомалійця, що той буквально пошматував хлопця ножем. Без рідної людини залишилися в Україні батько, мати і старший брат.
У попередньому номері «УЦ» писала про не менш резонансний інцидент у швейцарському поїзді. Ну там хоча б обійшлося без різанини, та й агресивний хам, який погрожував україномовній сім’ї, отримав гідну відсіч від глави родини та влади Швейцарії і Латвії. А якби Олена Дудник і її дитина опинилися віч-на-віч із покидьком-українофобом? І скільки разів до цього він уже чинив такі нападки?
Гадаю, не помилюся, якщо скажу, що подібних випадків агресії та злочинів проти українців за останніх три з половиною роки сталося кілька тисяч. І далеко не всі з них відображено в поліцейських протоколах. Не будемо детально розбиратися, чому так відбувається, – ми з вами добре розуміємо психологію наших земляків: вони просто бояться мати справу з поліцією або криміналітетом у чужій країні. Але ж є спеціально навчені люди, які живуть далеко від війни і на наші з вами податки, вони й зобов’язані допомагати землякам-біженцям, ба більше, активно запобігати таким злочинам.
Скільки потрібно ще таких інцидентів, щоб заворушилися ті, хто відповідає за роботу українських посольств за кордоном? Пошукав приклади реакцій нашої влади та її повноважних представників щодо перелічених у цій колонці випадків, але, здається, вона зводиться до висловлення заклопотаності та співчуття. Давно пора створювати на волонтерських засадах центри безпеки та захисту прав українських біженців. Щоб у кожного українця-емігранта були номери телефонів земляків, які прямо на місці швидко й ефективно допоможуть, вислухають, захистять.
Довгі роки служба в дипустановах за кордоном була синекурою, великою удачею лише для обраних, але часи змінилися, і наших послів та послиць час розворушити. Скажімо, настійливо запросити провести заслужену відпустку в Одесі, Харкові чи Сумах. Або на курси підвищення кваліфікації в Київ чи Херсон.
І ще один важливий момент. 2025 року в багатьох країнах, які приймають українських біженців, істотно погіршилися правила підтримки іммігрантів. Планується поступове скорочення соціальних виплат. Такі дії неминуче призведуть до зниження рівня життя біженців. Вони будуть змушені ділити некомфортні гуртожитки з маргіналами, які ніколи не жили в цивілізованому суспільстві, що призведе до різкого погіршення безпеки проживання наших земляків.
Звісно, було б непогано проконсультуватися з фахівцями-філологами, але чомусь мені здається, що відоме прислів’я «кошка бросила котят, пусть …, как хотят» – не українське.
Нардеп Олена Шуляк: Ціни на електроенергію для населення залишаються незмінними цієї...