Фестивалі, фестивалі…

18:39
0
570
views

«Часу на розкачку не залишилося! Потрібно освоювати кошти! За роботу, товариші»! – приблизно так звучали коментарі одразу після того, як у Кіровограді побував міністр культури Євген Ніщук і разом з народним депутатом України Олександром Горбуновим повідомив громадськості про виділення на проведення восени мистецького фестивалю в Кіровоградській області семи (!) мільйонів гривень.

Однак хвиля ейфорії швидко відкотилася, залишивши на піску рештки фестивальних мурів, зведених нашвидкуруч. Відповідно, розпочалася серйозна розмова про те, що ж ми, власне, хочемо започаткувати у вигляді всеукраїнського (а то і міжнародного) фестивалю, який має показати принади мистецької Кіровоградщини і позитивно вплинути на розвиток інфраструктури області у вигляді доріг і готелів. Так казав Заратустра, тобто міністр…

Читайте також: Каким будет фестиваль искусств?

Для початку потрібно розставити крапки над «і». Скажемо чесно, що ініціатива народного депутата Олександра Горбунова зробити з Кіровограда культурну столицю і започаткувати відповідний фестиваль з’явилася під час нав’язування місту назви «Кропивницький». Відповідно, виділення коштів і проведення будь-якого фестивалю в місті під такою назвою повинно канонізувати цю назву в свідомості українців. Та при найближчому розгляді виявилось, що всі ніші, які підходять під визначення «театральної або мистецької столиці», вже зайняті «Вересневими самоцвітами», «Калиновим співом» і «Травневими зустрічами». Більше того, привласнення місту статусу «мистецької столиці» взагалі, м’яко кажучи, є дещо невмотивованим з огляду на наявність Києва, Львова чи тієї ж Полтави з Котляревським, Гоголем, Шевченком та іншими класиками української і світової літератури. Але – партія (Верховна Рада) сказала: «Треба!», комсомол (громадськість і місцева влада) відповіли: «Єсть!» Почалися гарячкові пошуки тематики вже практично «освяченого і проплаченого» дійства.

І тут з’ясувалося, що все, що є цінного в мистецькому, історичному, театральному та історичному плані, належить лише Єлисаветграду і Кіровограду, практично нічого – Зінов’євську, і зовсім нічого – Кропивницькому (мається на увазі історичний і культурний виміри). Все, що було створено, народжено, написано, збудовано, – було саме створено, народжено, написано, збудовано в місті з назвами Єлисаветград і Кіровоград.

Звідси витікає логічна пропозиція: а чи не організувати нам «Єлисавет-фест», який уже своїм топонімічним змістом задає характер майбутнього культурно-мистецького фестивалю? Достатньо лише розробити ідеологію тематичних секцій з історії, літератури, музики, архітектури, театру, військової справи тощо, щоб мати основу для розробки сценарію, прив’язки до місцевості, запрошення гостей і відпрацювання робочих моментів.

Але! Вже на зустрічі нашої культурної еліти (до речі, здається, що туди чомусь не втрапив жоден прихильник топоніму «Єлисаветград»), коли з’ясувалося, що чіткого бачення майбутнього фестивалю немає навіть серед апологетів «Кропивницького», прозвучала доволі дивна сентенція, що фестивалю бути, але за наявності справжньої, української влади.

Виходячи з цього, уявляю, та вже бачив у соціальних мережах, якою буде реакція «кропивничан» та інших «прочан», які не хочуть визнавати за Єлисаветградом права на існування. Інколи здається, що під заборону потрапило і саме слово «Єлисаветград», якщо історик, вимовивши його, тричі не плюне через ліве плече і не розтопче в пилюці…

Ну, то таке, не варте уваги, адже фестиваль організовувати все одно треба. Не претендуючи на авторство ідеї, зазначу, що востаннє в Кіровограді потужна іноземна, дійсно міжнародна делегація побувала у 2012 році, коли тут проходило засідання уранової групи МАГАТЕ – Міжнародної агенції з ядерної енергетики. Мені довелося супроводжувати делегатів, тому знаю, з якими потугами вдалося розмістити в Кіровограді у пристойних номерах лише три десятки закордонних гостей. З тими ж гостями довелося взяти участь у культурній програмі, під час якої з’ясувалося, що для іноземців – порожній звук навіть наш театр. Тому при відвідуванні музею корифеїв доводилося пояснювати своєю «вишуканою» англійською: «Юкрейнен Шейкспіа», після чого вони починали схвально кивати головами і проявляти хоч якусь зацікавленість. Як і при згадці про Троцького, між іншим. Все інше для іноземців у нас – терра інкогніта. Окрім ядерної енергетики.

Звідси висновок: потрібно щось на зразок «Ядерний чи Енерго-фест», з екологічною, історичною, промисловою, енергозберігаючою та іншою тематикою. Адже при наявності уранових шахт, зруйнованого Олександрійського буровугільного комплексу (одна екскурсія на зруйновані шахти, розрізи та електростанції чого варта!), Кременчуцької ГЕС, можливостей альтернативної і зберігаючої енергетики буде логічною участь міністрів, промисловців, політиків, бізнесменів, лікарів, екологів, іноземних гостей (!), як це має місце на вже традиційній і успішній сільськогосподарській виставці, яка відбувається у нас, на майданчику «Агро-Експо». І теж, між іншим, восени.

Одна проблема: кошти виділені по культурному відомству, але це вже питання до якості прийняття рішень нашою рідною Верховною Радою.

Сергій Полулях, спеціально для «УЦ»

Сергій Полулях

Сергій Полулях

Начальник відділу ЗГ та ЗМІ Інгульської шахти, журналіст.