Економіка впливу

15:00
591
views
Креативний простір KOWO

Біля десяти років тому ми з колегами шукали у Кропивницькому офіс – такий, щоб була велика кімната, де можна було б і робочі столи під стінами поставити, і місце для проведення заходів посередині залишити. Тоді один підприємець сказав мені, що це безперспективно – здавати в оренду такі простори, бо зараз всі хочуть мати маленькі окремі кімнати.

Ми таки знайшли потрібний офіс і багато років успішно там працювали, а до того – в іншому такому ж приміщенні, бо, як показує європейський та український досвід, саме відкриті простори дають можливість створювати нову додану вартість до звичайного життя «офісного планктону». Термін «додана вартість» означає, що від того, скільки зусиль і розуму докладає людина до сировини, залежить вартість кінцевої продукції. З іншого боку, мені завжди здавалося неможливим оцінити спільну працю колективу, який разом впливає на результат роботи. Тут присутній не обчислюваний ефект творчої атмосфери. Це стосується всіх професій, де людина проявляє свій розум, але соціального підприємництва – особливо.

 

Пристрасть VS Прибуток

Соціальне підприємництво – один із найпотужніших світових трендів. Немає універсального визначення цього терміна, але спільне розуміння ґрунтується на тому, що це діяльність, яка забезпечує розв’язання соціальних, культурних чи екологічних проблем бізнесовими методами. Це може бути трудова інтеграція соціально уразливих груп чи розвиток депресивних регіонів. Головне – на використанні нових технологій для розв’язання застарілих проблем.

Наприклад, є кафе у Делі (Індія), де працюють слабочуючі люди. В його основі лежало відразу кілька соціальних місій: забезпечити цих людей роботою, адаптувати їх до життя й підвищити їхню гідність, а також формувати в суспільстві спокійне та приязне ставлення до інакшості. Ясно, що засновники цього підприємства мали перед собою цілу низку перспектив. Вони могли піти шляхом створення підприємства із виробництва сувенірів (я бачила таке у Камбоджі) або підприємства, котре займається меблями, як «Українське товариство глухих» у Кропивницькому. Але вони обрали кафе. Мабуть, із різних причин, але пристрасть там точно була. Наприкінці року чи кварталу, коли є певний прибуток, у соціальному підприємстві він не ділиться між власниками чи засновниками, а інвестується в більш ефективне досягнення тих місій, які стоять перед ним. Такою метою може бути і розвиток сільської території на Кіровоградщині, наприклад.

Тільки для міста чи й для села?

Кіровоградщина – одна з кількох областей в Україні, яка покладається переважно на вироблення сировини. У нас тисячі гектарів засаджені пшеницею, а найбагатші люди – це фермери, які вирощують і продають зерно. Кілограм пшениці коштує приблизно 6 гривень. Якщо пшеницю перемолоти в борошно, то її вартість зросте до 10-15 гривень. Якщо з борошна зробити макарони – вийде ще дорожче. Чим складніший продукт, тим вища його додана вартість. Втім, на КіровоградщинІ досі вважають за краще найпростіший шлях – продавати необроблену сировину.

Тим часом кожна друга сільська громада, створюючи перспективні плани, бачить розвиток своїх територій у розвитку туризму. Тобто не сировина, а послуги, додана вартість до «садка вишневого» і «хрущів над вишнями». При цьому мешканці невеликих населених пунктів, думаючи про створення «зелених садиб» чи місцевих фестивалів, не враховують віддаленість села від міста, де й живе більшість їхніх потенційних туристів. А іноді не враховують ще й маркетинг. Наприклад, на фестиваль з нагоди міста Новоукраїнка, де завжди багато цікавого, могли б приїхати чимало мешканців Кропивницького, особливо, якщо зробити в обласному центрі рекламу й нагадати, що до Новоукраїнки та назад зручно ходить електричка. Але День міста Новоукраїнка відзначається в один і той же день… з Днем Кропивницького. Звісно, ніхто не поїде з обласного центру в районний, скоріше навпаки. І щоб залучити до Новоукраїнки кілька тисяч туристів на свято, можна було б просто про це подумати й поміняти дату проведення свята.

Простір для підприємництва

Повертаючись до міста, хочу навести ще один приклад соціального підприємництва. Це спільні простори, або коворкінги. Слово «коворкінг» означає місце для спільної («ко») роботи («воркінг»). У таких просторах людина може заплатити за годину, день чи місяць перебування та мати певні переваги: доступ до Інтернету, кавоварки, принтери, інші бонуси. Яка ж тут соціальна місія? По-перше, люди, які працюють на себе, але не можуть орендувати окремий офіс, отримують робоче місце за невеликою ціною. Десятки родин можуть економити свої бюджети й не купувати таке дороге обладнання, як ксерокс. По-друге, через живе спілкування й нові контакти виникають спільні проекти. Та й місцева громада отримує місце для проведення різноманітних заходів, оскільки зазвичай коворкінг працює у форматі open space (англ. «відкритий простір», без стін чи перегородок).

– Ефективно працювати вдома можна тільки кілька днів або, максимум, тижнів. Але якщо є сім’я й немає окремого свого кабінету, то взагалі дуже складно домогтися ефективності, – переконаний кропивничанин Юрій Вовкотруб. Він погоджується, що, з одного боку, будучи вдома, ти встигаєш зробити дрібні справи та сформувати більш гнучкий робочий графік. Але більше одного-двох місяців так працювати не варто.

Моя ефективність через пару років роботи вдома падала до 1-2 ефективних годин в день, а коли я перейшов в коворкінг – зросла до 4-6 ефективних годин в день, – розповідає Юрій. За його словами, коли поруч з тобою працюють інші люди, це не дає розслабитися. Та й хочеться показати себе працьовитим і успішним, тому змушуєш себе не відволікатися. Плюс виникають нові знайомства та нові можливості. Тим більше, у коворкінзі люди іноді змінюються, відповідно, і знайомства відбуваються все нові й нові. Втім, є тут і мінуси, зокрема, у Юрія немає свого чіткого робочого місця, іноді доводиться підлаштовуватися під заходи, які відбуваються у приміщенні спільного простору, під спільні правила, є складнощі із використанням переговорної кімнати. «У мене бувало таке, що розмовляю з клієнтом, а той питає: «Чому я чую крики й теніс? Ти в тенісному клубі сидиш?» – посміхається Юрій.

У різних містах України й у Кропивницькому вже працюють коворкінги. І хоча вони розвиваються не так швидко, як в Європі, можна говорити про успішні історії. Одна з них – творчий простір KOWO на набережній річки Інгул. Кожен бажаючий може сплатити 50 доларів на місяць та отримати нефіксоване робоче місце у вільному доступі з 9.00 до 21.00 по буднях і з 10.00 до 18.00 по вихідних, а також безкоштовні чай-каву-печиво та доступ до переговорної кімнати. Іноді за потреби центр може надати своїм резидентам додаткове технічне обладнання. Наразі це єдиний коворкінг у нашому місті.

Спільнота творців

Одна з причин, чому я пишу про коворкінги та чому поїхала на два місяці в Португалію, – це створити курсову роботу для навчання в Економіко-технологічному інституті ім. Роберта Ельворті. Перший з коворкінгів, куди я зайшла, це Con Gusto – типове поєднання кав’ярні та офісу. У схожому стилі створено і центр LACS, чия будівля колись слугувала за місце для перевдягання місцевим рибалкам і майже 25 років стояла покинута. Наразі у LACS працює 500 постійних членів.

«Це досить нова ідея та тенденція для Лісабону та Португалії, я спостерігаю справжній бум коворкінгів протягом останніх двох-трьох років. У нас є чимало підприємців, які починали у коворкінгу, а нині орендують студії на 5-15 працівників», – розповідає співробітниця центру Міріам Ана Мендонса. Вона провела екскурсію та показала мені кафетерій, який відкритий для публіки, а також зручний спільний простір для роботи. Резиденти коворкінгу можуть використовувати два режими роботи – гнучкий та фіксований. Відповідно до першого, людина не має свого столу, відповідно до другого – за вами залишається конкретний стіл, де можна лишити речі. Крім того, у центрі розташовані арт-крамнички та студії, які винаймають перукарі, художники, музиканти. Вартість оренди студії біля 240 доларів на місяць. За словами Міріам, це середня ціна по Лісабону й результат кількох сотень років розвитку соціального підприємництва та творчих індустрій.

Лотерея, Святий Дім і бізнес

Під час візиту в Лісабон мені пощастило потрапити до Casa do Impacto (дослівно «Будинок впливу») і взяти інтерв’ю у його директорки, Ініс Жардім Секвуейри. Центр було створено на базі найбільшої в Португалії та однієї із найстаріших громадських організацій у Європі – Лісабонського Святого Дому Милосердя, заснованого у 1498 році королевою. Незважаючи на свої історичні зв’язки з католицькою церквою, сьогодні Лісабонський Святий Дім Милосердя є світською юридичною особою, яка керує національною лотереєю. Таким чином центр Casa do Impacto, заснований для підтримки соціального підприємництва, має достатньо коштів.

«На даний момент у нас працює 200 соціальних підприємців, діє бізнес-інкубатор та програма оцінки соціального впливу», – розповідає Ініс Жардім Секвуейра. За її словами, мета роботи центру – підтримувати якомога більше підприємців, котрі прагнуть позитивно впливати на суспільство, створювати їм можливості для росту, надати фінансування й менторську підтримку.

«Центр виступає соціальним інвестором, зокрема, розподіляючи кошти уряду в рамках фонду, створеного за рахунок Європейського Союзу», – ділиться Ініс Жардім Секвуейра. Директорка пояснює, що при центрі створено журі, яке й приймає рішення, кого підтримувати. Головний критерій – чи впливають результати роботи соціального підприємства на життя людей, чи змінюють вони його на краще. Зараз на базі Casa do Impacto працює три десятки соціальних бізнесів, один з яких – «Школа програмування», котра вчить безробітних. За їх даними, 97% з випускників отримують добре оплачувану роботу із середньою зарплатою біля 1000 доларів на місяць. До 2030 року Casa do Impacto планує впровадити в життя португальців більшість цілей тисячоліття, визначених ООН. І, зважаючи на їхній прогрес, ця мета не здається космічною.

Натхнення ховається в минулому

«Всього десять років тому Лісабон був зовсім іншим. Було багато бідних людей, багато зруйнованих будівель, населення постраждало від економічної кризи 2008-го рокутаі їхало із країни, шукаючи кращих можливостей за кордоном», – згадує Ричард Капел, експерт центру Impact Hub. Але завдяки підтримці Євросоюзу та розумним рішенням, які приймало керівництво міста, щоб залучити інвесторів, їм вдалося врятувати більшість будівель і відновити цілі районі.

Зокрема, приміщення Impact Hub знаходиться на території тролейбусного депо, котре вже понад 100 років використовується для потреб найбільшої місцевої транспортної компанії. Якби стіни цього приміщення могли говорити, вони б розповіли неймовірні історії, і у членів спільноти виникає певне відчуття безпеки та сталості, коли вони розуміють, що на цьому самому місці люди працювали десятки років.

«Люди отримують натхнення, працюючи у приміщеннях, які несуть відбиток історії, коли відчувають, що ця будівля жила, змінювалася й розвивалася, не зважаючи на труднощі чи перепони», – переконаний Ричард Капел. На його думку, коли людина створює щось нове у мистецтві чи технологіях, то сподівається, що воно проіснує довгі роки, буде слугувати людству або просто привертатиме увагу так довго, як тільки можна.

«Мені здається, є певна насолода, яку ми відчуваємо, коли бачимо старі речі, старовинні будівлі, особливо коли вони отримують нове життя», – розповів Ричард під час інтерв’ю. Він зауважив, що люди мають дві характерні риси – ми хочемо почуватися безпечно, але ми також дуже допитливі. Ось чому відновлені будівлі, старовинні локації, які живуть новим життям, мають таку привабливість. Вони існують давно, а значить, зрозумілі та безпечні. Але, з іншого боку, вони використовуються по-новому, інтригують і будять бажання зайти, роздивитися, спробувати щось нове.

Спробувати нове

Використання спільних просторів по всьому світові викликане тим, що компанії наймають все більше людей, які працюють у різних містах та країнах. І як росте цей сектор економіки, так зростає й потреба в робочих місцях.

«Мені здається, що в Лісабоні коворкінги ростуть і розвиваються так само швидко, як і сфера будівництва житла загалом. За останні роки суттєво збільшилась кількість місць, де можна працювати, орендуючи стіл чи куточок», – пояснює Ричард Капел. За його словами, це розумна ідея – створювати простори не тільки для окремих підприємців, але й для маленьких бізнесів, адже вони можуть надавати послуги одне одному, працюючи пліч-о-пліч, ділитися ресурсами, експертизою, контактами. Коворкінги – це прогресивний простір для роботи, незважаючи на те, що вони представляють лише малу частку робочого середовища. Це дещо нове, і воно буде користуватися популярністю серед людей, які люблять все незвичне. Вони багато подорожують, започатковують власний бізнес або використовують цифрові технології у незвичний спосіб. І перед тим, як будь-який товар чи послуга виходять на масовий ринок, саме ці люди випробовують їх на собі.

«Якби я відкривав коворкінг у Кропивницькому, то буквально пішов би по університетах, до студентів та аспірантів, я б звернувся до тих, хто планує відкрити свій бізнес, я б шукав айтішників, незалежних фрілансерів, тих, хто переїхав у місто на певний час, які працюють на замовників в інших містах і країнах», – радить Ричард Капел. Це насправді вузька ніша, тобто мала група людей буде зацікавлена у використанні коворкінгу, але вона варта уваги. Головний результат у тому, що люди будуть створювати одне для одного додану цінність. Так і працюють соціальне підприємництво т а економіка впливу.

Вікторія Талашкевич.