День радио. Вспомним, как все начиналось

14:30
1304
views
Виктор Аджамский

13 февраля – праздник для миллионов: Всемирный день радио. В советское время, по большому счету, у нас было одно местное радио, проводное. По нему выходили новости Кировоградщины и всякие забавные программы типа «Пятиминутка качества» и «Профсоюзная волна». Дикторы радио были популярны не меньше, чем телезвезды, хотя многие даже не знали, как они выглядят. Голоса Николая Левандовского и Марии Лебидь знали все. А потом наступила эпоха FM-радио. О нем мы и поговорим.

Сколько в Кропивницком сейчас можно услышать разных радиостанций? Считайте сами. Перечисляем вместе с частотами, на которых они выходят.

91,2 UA:Українське Радіо Кропивницький («Скифия-Центр»)

91,8 UA:Радіо «Культура»

98.9    Мелодія FM

99.3    NRJ

100.5  Країна FM

101.5  Ретро FM

101.9  Радіо РОКС Україна

102.6  Авторадіо-Україна

103.4  Kiss FM

103.8  Русское Радио Україна

104.2  Максимум FM

104.6  Радіо «НВ»

105.3  ХІТFM Україна

105.8  Relax FM

106.2  Стильне Радіо «Перець FM»

106.7  Шансон

107.2  Люкс FM

107.9  Наше Радіо

Почти два десятка! Но всё это сетевые радиостанции, собственный контент выходит разве что на радио «Скифия-Центр» и на региональных FM-станциях, которые у нас есть в Александрии, Долинской и Петрово. Но, по нашему субъективному мнению, золотой век кировоградского радио – в прошлом. Эпоха расцвета – девяностые, потом все понемногу пошло на спад. Первым в Кировограде было TTV-радио. Потом почти сразу появилось АБ-Радио. И уже только после них появился «Новый день».

Какие люди работали на местных радиостанциях! Андрей Богданович, Вадим Мурованый, Дмитрий Баркар, Антон Лирник, Гарик Бирча, Андрей Мишура, а еще ребята и девчата, более известные как Мерфи, Леон, Шарп, Бул, Трактор, Ред Хэт… Мы поговорили с некоторыми из них, как все начиналось и развивалось.

Вот как вспоминает эпоху становления радио Виктор Аджамский, Ди-джей Ветер (сейчас он живет в Николаеве, работает фотографом):

– История FM-радио в Кировограде началась еще в 1994 году. Один из тогдашних бизнесменов, звали его Юра, пришел ко мне с идеей делать музыкальную передачу на обычном «проводном» радио. Мы, как молодые оболтусы, идею восприняли на ура и начали «офф-лайн» подготовку. Кроме меня, в зарождении первого кировоградского FM-радио активное участие принимал мой близкий друг и музыкант Станислав Швец, а на роль диктора мы выбрали известного в городе ведущего дискотек Славика Голобокова.

И этим небольшим коллективом мы начали учиться делать радио. Придумывали концепции передач, искали информацию из скудных источников, я писал тексты, Стас делал всякие музыкальные заставки, а Слава имитировал прямые эфиры. От предыдущей музыкальной деятельности у нас оставалась некая аппаратура – микшерный пульт, микрофоны, усилители всякие, мы подключали несколько магнитофонов и делали монтаж небольших тестовых программ практически вживую!

Это длилось несколько месяцев. Наш идейный вдохновитель так и не добился разрешения на выпуск передачи на облрадио, все его наполеоновские планы остались просто на словах. Но нас эта идея уже захватила целиком. В ходе поисков другого места выхода своего продукта мы пришли к Виктору Токареву, генеральному директору эфирно-кабельного канала TTV. Оказалось, что Токарев на тот момент уже подал заявку на получение лицензии на вещание в FM-диапазоне, но ни команды, ни техники, ни тем более эфирного контента у него не было. Так получилось, что совпали желание и возможности!

Ровно через 9 месяцев после того, как мы начали репетировать свои домашние заготовки, в июне 1995-го, радио TTV вышло в эфир на частоте 104,2 FM. Наш коллектив к тому времени значительно расширился, а ведущие радиопрограмм, по непонятной тогда моде, взяли себе псевдонимы – Слава Голобоков стал DJ Sharp, Анна Жижа (ныне известная как шеф-редактор программы «Ревизор») – DJ Red Hat, я называл себя DJ Ветер. Были с нами у истоков Евгений Самойленко, Наталья Шульженко, Любовь Захарова (Базив) и много других талантливых ребят, которые так или иначе оставили свой след в кировоградском FM-радио. Я, правда, боюсь кого-то не упомянуть и в датах могу ошибиться (но не критично).

Был такой еще момент: лицензию тогда дали одну на две радиостанции – на TTV и на АБ-радио, и выходили они по очереди – через сутки. Но на АБ-радио вещание было никакое – микрофон караочный, бытовой музыкальный центр, и просто чел сидел на стуле перед ним, в недостроенном здании на типографии, и от балды «вещал». Попеременно – то голос, то через щелчок песня.

И в день начала эфиров АБ были первыми. Мы слушали их целые сутки, а потом в 12 дня вышли сами – с заставками, напевками, программами, кучей ведущих… К вечеру нам позвонили с АБ-радио и говорят: «Ребята, вы крутые!»

В 1997 году появилось еще одно местное радио – «Новый день». 3 ноября был первый эфир. 17 марта 2011-го – последний эфир. Радио перешло в Интернет, существует и сейчас, только с другим названием – радио БамблБи, его адрес 1019.kr.ua.

А с 1 сентября в Кировограде на волне 107,9 FM начало ретрансляцию «Наше радио». На нем также были местные ведущие, свои, кировоградские программы. Тогдашний директор кировоградского представительства «Нашего» Елена Франтасова вела программы, запомнилась Ярослава Котович, а еще – как в прямом эфире радио была легендарная Ада Роговцева.

Из всех, кто вышел с кировоградских радиостанций, по сути, только Дмитрий Баркар остался в профессии. Сегодня работает на радио «Свобода», в украинской редакции. Вот как он вспоминает свой радийный опыт:

– Насправді з усіх спогадів про роботу на АБ-радіо важко виділити якийсь один, найважливіший чи найяскравіший. Для мене весь цей досвід був і важливим, і яскравим, і, власне, неповторним. Це були мої перші самостійні кроки в радіоефірі. До цього, якщо говорити саме про радійну роботу, я пропрацював лише рік на обласному радіо. Там застосовувалися нехай і не найновітніші технології, були певні питання до об’єктивності, утім основам та інструментарію радіожурналіста там було в кого повчитися. А на АБ-радіо я був єдиним журналістом у колективі, тому не було в кого питати, як саме скласти текст чи яку цитату дати у синхрон.

 Там я побачив свій перший міні-дисковий диктофон, дізнався про монтаж звуку на комп’ютері, вперше вийшов у прямий ефір, провів свої перші інтерв’ю, знову-таки, у прямому ефірі, але водночас уся відповідальність за подачу інформації (яку саме та як давати в ефір) повністю лежала на мені. Спочатку було страшно, весело стало пізніше. Надприємно було, коли після ефірів мені з погрозами телефонували одного разу заступник мера, іншого разу – один з керівників тодішнього обласного підрозділу МНС. Я відчував гордість, що вдалося зачепити чиновників. Погрози, слід відзначити, виявилися пустими.

Неперевершеним досвідом стали репортажі з Майдану 2004 року. Керівництво АБ-радіо погодилося на мою відсутність у студії протягом двох тижнів. Я поїхав до Києва, і протягом двох тижнів замість звичайного випуску новин ми видавали мої прямі включення з Майдану. Я розповідав про все, що побачив протягом дня, ці розповіді звучали на фоні Майдану, усіх його шумів, вигуків, музики. Це було, я би сказав, дуже живо, правдиво й реалістично. Це приносило задоволення: бути присутнім у центрі найважливіших історичних подій і водночас лишатися на зв’язку з тоді ще кіровоградською аудиторією. Самостійність, яку я мав на АБ-радіо, робота в прямому ефірі, спілкування з гостями студії, здебільшого великими й не дуже місцевими чиновниками протягом 5 років зробили з мене впевненого у своїх спроможностях і радійника, і журналіста загалом.

Ці роки, крім того, дуже вплинули й на моє особисте життя. Саме в стінах радіостанції я зустрів свою теперішню дружину, яка згодом, коли мені захотілося йти далі, надихнула мене на переїзд у столицю. Я про переїзд не жалкую, але завжди з приємністю згадую роки на АБ-радіо, ми були значно молодшими, більш жвавими та веселими. Постійно знаходився привід збиратися всім колективом, влаштовувати застілля прямо в офісі ледве не на кожне свято, а іноді й без свята. Колектив був невеликим, трохи більше десятка людей. Ми добре знали один одного, мали близькі та приязні відносини, і все життя було попереду, все було можливим. Я провів гарні й корисні роки на одній з кіровоградських FM-радіостанцій.

Андрей Мишура сейчас живет в Киеве, работает в фирме по производству террариумов для всяких гекконов, игуан и черепах. А когда-то был всем известен как Ди-джей Андрей. До сих пор многие помнят, как он заканчивал свои программы – «Услышимся!». Андрей поделился воспоминаниями о своей работе на кировоградском радио:

Андрей Мишура (слева вверху).

– Весело працювалося. Особливо найпершим складом радіо TTV. Усі мали потужний творчій потенціал, були цікаві та натхненні. Пам‘ятаю, як вигадав неофіційний слоган «нас не видно, зато слышно». Пам’ятаю, як мене майже ультимативно – «люди падають, нема кому працювати» – запхали в перший мій ефір. Перший поставлений трек – «Хеллоу, Доллі» Армстронга. Першу фразу: «Ох і спека, може, хто поділиться мороженкой?» Пам‘ятаю свою програму «Нічний патруль», де говорили на відірвані від музики теми та де я міг крутити «тяжеляк» за своїми смаками. Саме в ній дав вперше в кіровоградській ефір «Найн інч нейлз», «Феар фекторі», «Ді краппс», «Продіджі» й дуже багато іншого. Слухачі дзвонили й питали: чи буде та чи інша група сьогодні вночі звучати? Питаю: «Навіщо вам?», а у відповідь: «Ми записуємо». Тепер я навіть знаю, хто були ті люди.

Кожен ефір починався з «Поєхалі» і закінчувався «Услышимся». Пам’ятаю нерадійних друзів-сподвижників, що допомагали якось те все просувати. Наприклад, Андрій Беспалов допомагав з макетами та друком простеньких постерів. У мене навіть щось збереглося.

На той час це було щось неймовірне. Пам’ятаю, як самостійно освоював міксування, шукав матеріали з молодіжної контркультури й намагався нести її в маси (у Києві тоді активно розвивався рейв-рух, і ді-джеї клубні поєднували цю роботу з роботою на радіо. Для мене це стало прикладом роботи справжнього ді-джея).

Я працював після Кіріка на двох радіостанціях і телеканалі. Отримав освіту звукорежисера радіо-кіно-ТБ. Зараз займаюся геть іншим. Пропонували кілька радійних проектів. Два з них – з нуля. У Києві, в Інтернеті, у живому ефірі. Усім подякував, усім сказав «ні». Принаймні зараз така ситуація.

Мене багато тоді в клубах фоткали, я тоді вирваний був – помаранчева толстовка, волосся «в крапинку».

І з іншого є що згадати. Наприклад, як одному «таваріщу» ремонт офіса власними силами безплатно зробили «під радіо». Це ж 90-ті були – усі всіх кидали . Нас теж розвели тоді красиво.

А починалося все завдяки Віктору Аджамському в 1994-му. Вітьок перед тим у черговий раз у Миколаїв з‘їздив, на студію, привіз звідти першу пісню Мєладзе («Сера») та ідею радіо.

Він зробив пару спроб у пошуках матеріальної бази плюс щось робили тіпа демок у нього дома. Аж поки вийшли на Віктора Токарєва.

І на момент зустрічі з ним точно були Вітя – мозок всього, я – музичний редактор, Шарп – ді-джей. Це так ми між собою розписали. Чому й кажу, що в перший ефір мене майже силою запхали. Бо для себе я тієї діяльності не бачив і не планував.

Так или иначе, сегодня городу и области не хватает того разнообразия, той новизны, свежести, некоторой даже наглости, которая была в эфирах девяностых. Да, наше областное радио профессионально работает, есть достойные программы. Но того драйва, «зажига», как мы тогда говорили, сегодня нет. Так, вести с полей, платежи за коммуналку, грипп и т.д. Но это никак не «Продиджи» в ночи.

Всех причастных – со Всемирным днем радио!