Історичне досягнення

14:28
906
views

6-го лютого в обласній бібліотеці ім. Чижевського відбулася презентація 15-го тому «Історичного календаря Кіровоградщини 2020», який у багатьох сенсах став особливим. Після виходу попереднього тому «УЦ» опублікувала інтерв’ю автора з назвою «Історичний календар іде в історію», де висловлювалося припущення, що наступна книжка стане останньою. Але історія продовжується…

Про це сказав на презентації сам Володимир Босько, автор-упорядник унікального не лише для області, але й для всієї регіональної України видання. У всякому разі він міркує над зміною формату довготривалого проєкту, біля витоків якого стояв незмінний редактор усіх попередніх томів Станіслав Янчуков. Про його участь і роль у народженні проєкту та роботі над ним згадували директор Державного архіву Кіровоградської області Олег Бабенко й радник голови облдержадміністрації Микола Сухомлин, якому, до речі, теж присвячена одна зі статей нової книжки. Станіслав Миколайович був не лише редактором, але й незмінним ведучим усіх попередніх презентацій. Саме йому автор і присвятив книгу: «Цей номер особливий, тому я й погодився на презентацію. Ця книга найбільша за обсягом – 300 сторінок, бо попередні доводилося значно скорочувати. Я присвятив його Станіславу Янчукову. Він був палким захисником і прихильником проєкту, бо були й противники. Він вичитував усі попередні випуски й під час роботи над останнім, 14-м, запитував, а чи буде 15-й? А далі що?» Володимир Босько каже, що, можливо, книги будуть оформлені інакше, ніж у нинішньому вигляді. Одна частина буде присвячена ювілеям, а інша – аналітиці та дослідженням, які в попередніх випусках ставилися в кінці кожного місяця.

Потрібно відзначити, що автор завжди неохоче розповідав про своє життя, але нарешті зробив виняток і опублікував свої спогади про участь у маловідомій операції «Кавказ», тобто акті військової допомоги СРСР Єгипту, який рівно 50 років тому зійшовся у військовому конфлікті з Ізраїлем. Ні, ми, звичайно, знали про Асуан, військових радників і таке інше, але як воно було насправді, як виглядало зсередини, можна дізнатися лише від очевидців чи істориків. Власне, у цьому й полягає ідея «Історичного календаря» – знаходити невідоме та розповідати про це, шукати нові імена й повертати їх з небуття, бо людина живе доти, доки пам’ятають про неї чи про її справу.

Навіть просто гортати всі 300 сторінок книги, побіжно переглядаючи біографічні статті, і важко, і довго, що вже казати про роботу, яку проводить автор, коли збирає матеріал і готує його до друку? Сказати про титанічну працю – мало, для цього потрібно мати й відповідну підготовку, і талант, і бажання, і жертовність, якщо хочете. Лише в цьому альманасі близько 500 імен, а всього через календар пройшло близько 5-ти тисяч осіб, і більшість з них абсолютно невідома широкому загалу. Звичайно, кожна постать з’являється на сторінках не просто так. Це люди, які залишили неабиякий слід в різних галузях чи сферах життя – художники, літератори, композитори й виконавці, журналісти, вчені, партійні та державні діячі, військові, керівники величезних підприємств, лікарі, вчителі, політики, бунтівники, архітектори, юристи, спортсмени, герої АТО, але всіх їх об’єднує причетність до Кіровоградщини, в які б часи вони не народилися чи працювали на території нинішньої області. З огляду на кількість і якість матеріалу, «Історичний календар Кіровоградщини» недарма називають енциклопедією області, і, можливо, саме в такому статусі варто продовжити проєкт, відкрити державну підтримку, фінансування та відповідні технічні можливості для плідної авторської діяльності.

Цінність роботи Володимира Боська не лише в зануренні в історію. Кажуть, що історія вчить тому, що нічому не вчить, але історія «від Боська» вчить толерантності, у тому числі й у мові. Вчить поваги до минулого, до сприйняття історичних фактів у всіх їхніх неймовірних проявах і обставинах. Тому на сторінках знаходяться поряд діячі з абсолютно протилежних політичних поглядів і військових угрупувань. Проєкт вкотре підкреслює нерозривність історичного процесу та навіть його спадковість. Велика кількість новел – це окремий сюжет, часто трагічний, і не лише в прямому розумінні, тобто в світлі подій, які випали на долю людини. Трагічність полягає й у нашому забутті, і хто б знав чи згадав більшість героїв календарно-історичних розвідок, якби не робота автора?

Завдяки йому ми бачимо, як історичні події та біографії переплітаються й переливаються, можливо, згідно якогось ще невідомого закону сполучених історичних посудин. Постійно виникають несподівані комбінації імен, біографій і фактів. Наприклад, хто знав, що муза Сальвадора Далі – Гала – може мати єлисаветградське коріння? А що подумати, коли дізнаєшся, що на Кавалерійському плацу Єлисаветграда була розстріляна й похована одна з претенденток на звання отаманші Марусі, коли там зараз є лише одна могила, але розстріляним борцям за «краще життя»? А як пояснити той факт, що Україну однаково любили і корифеї театру, які 140 років тому підписали лист за скасування Емського указу, і чилійський митець нашого походження Ходоровський? І насправді в цих історичних календарях є безліч свідчень того, що любов до України не залежить ні від віросповідання, ні від національності, ні від епохи. Такі відкриття чекають читача практично на кожній сторінці, але скільки ж там заховано сценаріїв для гостросюжетних творів, важко навіть уявити!

Як важко уявити, що цього проєкту, виданого в рамках обласної програми книговидання та розповсюдження, не було б взагалі. До речі, програма розрахована лише по 2020-й рік, а далі буде? Один Босько знає…