Війна та люди

10:51
780
views

Куди ж ви, ідіоти, стріляєте? Тут же люди!

Швейк.

 

Як швидко змінює нас війна. Перебудовує, перекроює, витягує назовні у когось найкраще, а у когось – найгірше, що у кого є. Одним війна дає привід задуматися про вічне, іншим геть відключає розум, замінює його чужими думками із соцмереж або суцільним потоком новин з телевізора.

Ми навіть жити стали за іншим календарем: не десяте березня, а п’ятнадцятий день війни. У цьому новому літочисленні живе надія, що все обійдеться малими числами. Моторошно уявити собі 96-й день війни. Або 365-й…

Кілька днів тому несподівано для себе задумався: як цьогоріч відзначатиму головний день усього свого життя – 9 Травня? А потім зрозумів, що це вже не важливо. Насправді для мене та моїх друзів це завжди був день пам’яті та скорботи за загиблими в тій війні. І тим більше мені начхати, на що перетворили його в Росії, яка вже 15-й день знищує мою Батьківщину. Ніколи не буде у нас спільного Дня Перемоги. Як, у принципі, не може бути двох Днів Перемоги. Буде лише один – наш!

Виявляється, до війни звикаєш. Вона вже стала нашим життям, навіть роботою. Одні стріляють, інші охороняють, годують, возять, лікують, гріють. І не скажеш, що в який момент важливіше.

Звикають до війни навіть ті, чиїм сенсом життя ще недавно були скандали у Фейсбуці. Спочатку вони заткнулися, але, побачивши, що комп працює, світло та Інтернет є, знову взялися за старе – пошуки ворогів серед своїх. Геть забувши, як самі поливали лайном Зеленського, вони продовжують «дружній» вогонь із лайнометів. Приводи ті ж самі: не те й не так сказав, не тією мовою, слабко прокляв і погано похвалив. Одне тішить: ці пафосні барабани різко перестали бути «повелителями душ» та «володарями думок». Як казали колись у мирний час, «нехай клевещуть».

Багато українців, включаючи Президента та постійних читачів «УЦ», регулярно звертаються до жителів Росії та Білорусі, намагаючись «відкрити їм очі» на те, що відбувається. Киньте це безглузде заняття! По-перше, вас не чують, а по-друге, до них не доходить. Так, там є адекватні люди, які все знають та розуміють, – їм пояснювати нічого не потрібно. А іншим… з ними говорити нема про що. До них доходить лише через «похоронку», та й то не до всіх. І тим більш безглуздо звертатися до «кадировців» з білбордів. Їм що слова бравого солдата Швейка, що ваші – не має значення.

Так само безглуздо писати «колективні листи» Байдену або Столтенбергу про «закрите небо». Це такий совок! Пам’ятаєте? «Ми, мотальниці, ми, прядильниці, ми, токаря-слюсаря, вимагаємо…» Краще зробіть у цей час щось корисне для вашого регіону, для армії, для сім’ї. Це я звертаюся до депутатів, які звикли виконувати будь-які завдання з Києва, навіть найдурніші. Не буде ніякого «закритого неба» – вам дохідливо пояснили. А буде війна, в якій Україна має вистояти. Інших варіантів немає.

…Писати більше не можу. Ні, не повітряна тривога. Просто дзвінок за дзвінком, питання одне й те саме:

– Що ти думаєш про призначення кропивницького мера Андрія Райковича губернатором Кіровоградщини?

– Мені стало спокійніше.