Хлібороб-герой Тарасов

09:51
1588
views

Домовимося зразу: усі, хто пішов воювати та віддав життя за Україну, – герої, але якось так склалося, що одні постійно на слуху, їх нагороджують посмертно, про них пишуть, а про інших ми нічого не знаємо, загинув – і все…

 

Насправді герої не вмирають – вони гинуть! Як комбайнер Володимир Тарасов з села Диминого Соколівської громади. Саме на плечі цих сільських трударів держава поклала майже непідйомний священний обов’язок по стримуванню ворога в перші дні повномасштабного рашистського вторгнення. Як і в 2014 році, найдисциплінованішими виявилися мобілізовані дядьки з сіл і райцентрів. Лише на території Соколівської громади в перші дні війни по мобілізації було призвано кілька десятків чоловік, і жоден не відмовився, хоча могли б – у багатьох діти, вік і так далі. Навіть наш герой мав трьох дітей!

Володимир Іванович Тарасов народився в Диминому 7 вересня 1966 року. Як кажуть, тут хрестився, учився, одружився й працював усе життя механізатором спочатку в колгоспі, а потім в агрофірмі. Був, що називається, хліборобом від бога, з селянською душею, у прямому розумінні.

Староста села Світлана Криш досі зітхає, коли згадує земляка: «Знаєте, він був унікальним, мав таку неймовірну пам’ять, що знав, в якому році на якому полі що було посіяно. Бувало, і через 10 років він казав, коли заходила мова: “А пам’ятаєте, що був дощ в такому-то році, коли на тому полі в нас росла пшениця?” І такий веселий він був! Дуже компанійський, завжди давав поради, з ходу вловлював суть проблеми, підтримував розмову, дуже активна, а також добродушна була людина, завжди усміхнений. Усі наші люди, які отримали повістки в перший день, прийшли як один – настільки вони відповідальні. Володимир Іванович теж пішов, людей було багато, були й сльози, а він підтримував усіх. Ми їх відвозили своїми бусами, зробили по 4 ходки, проводжали в центрі, як годиться».

Директор агрофірми «Союз» Володимир Заголюк теж згадує свого працівника найкращими словами. Володимир Тарасов працював на підприємстві з середини 2000-х років, досконало знав трактори й комбайни, причому потрібно зазначити, що це сучасна, «наворочена» техніка, імпортна, для якої потрібні й особливі знання, і характер: «Володимир Іванович був надійним, не пив і не курив, дуже відповідальний. Я за нього був спокійний, бо знав, що абияк він робити не буде. Їх забрали дуже швидко, комісія – і все, на другий день вже провели. З 18 механізаторів у нас взяли 13, броня з’явилася потім, але що ж… Зараз на наших механізаторів дуже велике навантаження, адже забрали кращих спеціалістів. Я запропонував його сину Володі після навчання приходити до нас і брати батьковий комбайн, зовсім новий, він на ньому лише двоє жнив відпрацював».

На війну Володимира Тарасова проводжали дружина Олена, дочки Ліля, Юля і син Володя, а також двоє онуків. Усе розповідати не дозволяє військова таємниця, але воював рядовий піхотинець Тарасов на Донбасі, тобто грудьми зустрів ворога, не відступив і не злякався. І загинув він 12 квітня 2022 року як герой, рятуючи своїх побратимів. Коли вночі почався обстріл, він вискочив з приміщення, але повернувся й витягнув з-під завалів двох чоловік, а коли пішов за третім – його й убило. Тобто людина свідомо йшла на смертельну небезпеку, але не відступила й виконала свій військовий і людський обов’язок до кінця. Між іншим, серед врятованих був і рідний його племінник Вадим, який і досі лікується.

17 квітня село Димине й уся Соколівська громада достойно попрощалися зі своїм Героєм, як і з 28-річним Сергієм Заболотним, учасником АТО, теж мобілізованим у перші дні війни.

Дуже прикро, що подвиг Володимира Тарасова воєнне керівництво й держава Україна досі не оцінили належно, не відзначили нагородою. Та й нагорода обласного рівня теж була б не зайвою…