Там, де затишно

09:55
754
views

Неначе вчора ми почали дружити з будинком для батьків «Затишна оселя», що в Аджамці. А вже минуло вісім років. Роки випробувань, перевірки на щирість, співчуття та людяність.

Не втомимося допомагати та закликати до допомоги. Це унікальний проєкт, який став сенсом життя Валерії Кривошапки, засновниці благодійного фонду «Затишна оселя» та господині однойменного притулку. Ми одразу їй повірили, і з кожним роком ця віра міцніє.

– Коли я починала цю справу, була одна, – згадує пані Валерія. – Я просто точно знала, чого прагну, – допомогти стареньким та їхнім родинам. Коли в 2005 році я побачила проблему старості – немічної та безпорадної, цей біль за чужих стареньких захопив мене та тримає до сьогоднішнього дня.

Для того, щоб піклуватися про інших, було потрібно, по-перше, приміщення. В обласному центрі такого не знайшлося, запропонували другий поверх лікарні в Аджамці.

– Я оббивала пороги бізнесменів, депутатів, керівників різних рівнів у пошуках фінансової підтримки й одного дня потрапила на прийом до Олександра Дмитровича Саінсуса, – згадує Валерія Миколаївна. – Це він порадив мені шукати все-таки власне житло, бо оренда – то тимчасово. На щастя, проблемою перейнявся фермер Микола Іванович Дапринда, який безкоштовно передав приміщення, що в Аджамці, благодійному фонду «Затишна оселя».

У жовтні 2015 року почався ремонт приміщення, який тривав три роки. Нарешті там так затишно, як про це мріялося. За чотири роки діяльності притулку доглянуто 63 стареньких. Їх годують, миють, перевдягають, обіймають. А взагалі допомогли 120 родинам, які піклування про батьків передали «Затишній оселі».

Рік тому закладено фундамент другого корпусу – фонд потребує розширення житлової площі. Валерія Кривошапка переконана, що треба будувати, аби допомагати ще більшій кількості українців. Є надія, що до початку морозів будуть зведені стіни. Без нашої допомоги цього не зробити. Долучайтеся! Карта ПриватБанку: 5168 7456 0973 8239.

Previous articleГинуть найкращі…
Next articleВона – Лєна. Їй 25
Заступниця головного редактора «УЦ». Родом з Донбасу, з шахтарської родини. Кіровоградщина - історична батьківщина. З вчителюванням не склалося, з журналістикою «потоваришували». Люблю і вмію слухати мудрих людей. І писати про них.
SHARE