Андрій Райкович: «Війна закінчиться – я все розповім»

07:16
979
views

Новорічне інтерв’ю цього року нетрадиційне. Не губернатор, а начальник обласної військової адміністрації, запитання й відповіді здебільшого стосуються війни, настрій не святковий. Але присутні оптимізм і віра в Перемогу. Отже, інтерв’ю з Андрієм Райковичем.

– Андрію Павловичу, як ви зустріли Новий рік?

– Слава Богу та ЗСУ, спокійно, тихо. Усіх рідних і друзів привітав. Слідкував за небом.

– На посаді міського голови ви активно спілкувалися з громадськістю, вели особисті прийоми. Як відбувається комунікація сьогодні?

– Уся комунікація пов’язана з людьми, які працюють на захист території. І це теж жителі нашої області. Усе різко змінилося: і рівень, і коло комунікацій, і предмет обговорення. Усе стало значно вагомішим. А спілкувань, як зазвичай, не менше, мій номер знають усі.

– Чи абсолютно ви задоволені діяльністю кропивницької міської влади? Команда працює ефективно, злагоджено?

– На жодній відповідальній посаді не можна бути абсолютно задоволеним. Досконалості немає меж. З нашою командою в міській раді спілкуємося щодня. Щодня я ставлю завдання як для обласного центру, так і для всіх територій. Працюємо на відстані руки, я завжди можу щось скоригувати. Є проблеми, що мене хвилюють у комунальному господарстві, і не лише обласного центру. Забезпечення населення водою. Тут є над чим працювати. Колосальна задача для менеджерів водоводу «Дніпро – Кіровоград».

Напередодні Нового року я прийшов до своєї команди в міській раді й щиро всім подякував. Адже працюємо в нових обставинах, у нових умовах. Виникають різні задачі, які не можна афішувати. Комунальні служби Кропивницької міської ради виконують надзвичайно важливу роботу в межах оборони території. І виконують достойно.

Як я можу знову не згадати наших хлопців з «Електротрансу»? Це супермужні люди. Ще вчора вони були просто водії, а сьогодні і в Україні, і за її межа­ми знають, що це люди, які проявили неабияку хоробрість. Так само, як наші хлопці, які доставляли воду в Миколаїв під обстрілами. Їхня робота високо оцінена на найвищому державному рівні – бойовими нагородами.

Як не подякувати «Міськсвітлу», нашим бригадам енергетиків Обленерго, які працюють і тут, і в Херсоні? Тільки закінчуються ворожі обстріли, а вони вже на об’єктах. Як не дякувати нашим медикам? Вони вдень і вночі рятують життя хлопців. А як не подякувати освітянам, на чиї плечі ліг надзвичайно тяжкий шматок роботи з переселенцями? У перші дні вторгнення вони приймали та прихищали тисячі внутрішньо переміщених осіб. Ми є потужним гуманітарним хабом, і міська влада Кропивницького в цьому відіграє колосальну роль. Але не маю права забути жодну громаду, жодного волонтера, жодного керівника, бо десятки тисяч людей прихистити, зареєструвати, організувати житло, опіку, медичну допомогу… Це тема окремої розмови. Міста, райони, громади виконують колосальну роботу. Чимало лягає на плечі жінок, бо чоловіки на фронті.

– Нещодавно ви їздили на Херсонщину з гуманітарною місією. Яка була необхідність їхати особисто?

– Там стоїть наша бригада. Всюди, де на лінії зіткнення стоять хлопці з Кіровоградщини, найтяжчі ділянки. Те, як вони витримують шквал вогню, заслуговує найвищої поваги й гордості за наших вояків.

Я зустрівся із своїми, яких бачив тут два-три місяці тому. Ми нашу бригаду укомплектовували, допомагали. По суті сформували. І передали на передову тепло душі і серця. Важливо було потиснути руку кожному, передати звідси новорічні подарунки. Щоб вони відчували, що це своє, рідне, з дому. Можна їсти делікатеси, але те, що приготувала мама чи дружина, – найсмачніше. І те, що приготували хлопцям, зокрема й місцеві підприємці, дорогого варте. Ви питали про комунікації? Ось це – найвищий сенс комунікацій.

– Наша область багато й щедро допомагає сусіднім. Зрозуміло, що ресурс вичерпується, його вже сьогодні треба поповнювати. Яка робота ведеться в цьому напрямку?

– З вами не можна не погодитися. З перших днів війни ми доволі інтенсивно допомагали Миколаївській, Київській, Харківській областям, наші машини з гуманітарною допомогою доходили до Чернігівської області. Усього не можу озвучити, але війна закінчиться – я все розповім.

Чого вартий лише проєкт допомоги Запоріжжю – 150 тисяч проднаборів!

Низький уклін нашим аграріям. Я багатьох знаю чимало років, але зараз вони відкрилися по-новому. Не можу не згадати Василя Кузьмовича Моцного. Він, відповідаючи суті свого прізвища, був міцним керівником області. А з початком війни з власного господарства щодня відправляв двадцятитонники якісної продукції. І він не один такий щирий та щедрий. Аграрна рада відгукується на будь-яке прохання. Від найдрібнішого до найпотужнішого фермера працюють на підтримку ЗСУ, годують переселенців.

Так, ресурс вичерпується. Але ми зібрали гарний врожай. Як важко не було, область у трійці лідерів, за що аграріям низький уклін. Працюємо над тим, щоб сформувати надійний продовольчий резерв, стабілізаційні запаси. Усі мої заступники працюють над питанням залучення міжнародних благодійних фондів. Яка б місія сюди не приїздила, ми запрошуємо їх в обласну військову адміністрацію. Не в моїх правилах просити когось, але є ситуації, коли ми конче потребуємо допомоги. Зима, ворог ракетами нищить енергетику, теплові підприємства, а додаткових 95-100 тисяч людей треба обігріти, а хто дозволить забути про своїх. Тому й ведемо перемовини про генератори, про теплий одяг, про мобільні котельні. Знаєте, війна прибирає відтінки, є тільки світло і темрява, добро і зло.

Принагідно в якості медіамайданчика використаю наше з вами інтерв’ю. Не втомлююсь закликати всіх спроможних підприємців допомагати. Ця допомога потрібна не адміністрації, а конкретно – нашим на фронті й нашим у тилу.

– Поговоримо про фейки. Одна справа, коли наклепи, неправду пишуть в соцмережах, інша – листи від вашого імені з закликом перераховувати гроші для ЗСУ. Це досить серйозно та небезпечно. Має бути розслідування, винні мають бути покараними.

– Коли з’явилися «листи», про які ви говорите, ми одразу розшифрували цю історію. І назва міста неправильно була написана, і підпис не мій. Правоохоронці тенденцію зрозуміли, працюють над цим. Реакція була миттєвою.

Це не поодинокий випадок. Згадайте, скільки на початку війни було псевдоволонтерів, які бігали владними кабінетами й вимагали гроші. Але війна вчить дуже швидко й дуже швидко змушує виправляти помилки.

– Ви вірите, що наша Перемога буде в 2023 році?

– А як без такої віри жити? Так! І ми робитимемо все, кожен на своєму місці, щоб це здійснилося. Я бачив очі наших захисників на передку, я бачив очі дітей з Донеччини, яких ми зустрічали на пероні нашого вокзалу. Я не забуду херсонців, яким ми після довгої окупації привезли теплий хліб. І ніяк не забути очі наших матерів, дружин, побратимів, які проводжають Героїв в останню путь. І після Перемоги нам усім доведеться довго й важко працювати, і оплакувати кожного Героя, і, зціпивши зуби, будувати Україну. Міцну, нову, сучасну, потужну. Для життя. Для дітей.

 – Запитання, що було адресоване президенту американським телеведучим, переадресуємо вам: що ви зробите після Перемоги? Чого найбільше хочеться?

– Чесно, я ще не думав. Хочеться втрапити додому. Хочеться з вудкою хоч би годинку посидіти на березі, подивитися на воду, подумати.

– Що було найяскравішим у минулому році? Які слова, ситуацію, зустріч будете згадувати?

– У житті я налаштований на позитив. Люблю будувати, створювати. Але війна затьмарила позитив. Тільки-но я прийшов на цю посаду, наші хлопці поїхали в Миколаївську область вивозити з будинку-інтернату дітей, на чиїх очах були розстріляні вихователі. Сто сиріт. Ми підготували місце, де їх поселити, і пішли зустрічати автобуси. Це було вночі. Відкрилися двері автобуса, ми побачили роздягнутих маленьких – від трьох років до дванадцяти – діточок, які обліпили водія, пригорнулися до нього. Я ніколи не забуду дівчинку, яку ніс на руках. У цьому, у цій дитині сконцентрований весь жах війни.

– Ну й ваше звернення до земляків.

– І до землячок. Я вчуся сучасним мовним правилам. Усій Кіровоградщині – від обласного центру до найменшого села – уклін за терпіння, витримку, велику допомогу, за віру в Перемогу.

Спілкувалися Юхим Мармер, Олена Нікітіна, «УЦ».