Окупація в документах і фотографіях

На початку нового року вийшло у світ унікальне краєзнавче видання – альбом «Кіровоград у роки окупації: життя населення та окупантів (документи і спогади)». Автор-укладач альбому Олександр Жосан – вчитель історії за фахом, який зараз працює в інституті післядипломної педагогічної освіти, – впевнений, що цей період історії навіть сьогодні в школах викладають однобоко. Проте книга розрахована не тільки на вчителів. Ми всі знаємо про звірства окупантів, про примусове відправлення на роботу в Германію, а от про інші аспекти життя говоримо мало. Але ж у ті часи працювали підприємства, школи та лікарні, селянам подекуди роздавали землю у власність, люди ходили до театру, в кінотеатри…

– Тут є чимало незрозумілих і складних для сприйняття питань, – каже Олександр Едуардович. – Чому, наприклад, значна частина населення України – як на заході, так і на сході – з радістю зустрічала окупантів? Недостатньо точно, на мою думку, сьогодні тлумачиться поняття колабораціонізму. Гадаю, воно потребує вивчення й корегування на міжнародному рівні, оскільки, згідно з сучасним його визначенням, колабораціоністами в 1941–1944 роках можна назвати дві третини тридцятимільйонного українського народу. А чи ставили ми колись собі питання: «Як би я повівся в тій ситуації?»

Звісно, не можна забувати про вбивства сотень тисяч співвітчизників у рамках реалізації ідеологічних установок німецької расової доктрини. Проте не можна зводити всю політику окупаційної влади лише до цього, як це, на жаль, продовжують робити деякі сучасні дослідники, застосовуючи радянські штампи.

Звичайно, у нас вже є об’єктивні видання про цей період. Насамперед, це книга Івана Петренка «Нацистський окупаційний режим на Кіровоградщині 1941-1944 рр.», книга «Велика війна. Кіровоградський вимір» за редакцією Василя Даценка та Олександра Чуднова тощо. Олександр Жосан цитує ці видання у своєму альбомі, проте сам пише мало.

– Головне в альбомі: фотографії та документи, – каже упорядник. – У книзі більше ніж 550 фотографій нашого міста часів окупації, кілька десятків плакатів і листівок, які розповсюджували в місті, статті з тогочасних газет, відскановані документи. А текст – це тільки пояснення до цих фотографій і документів.

І, треба сказати, розрахунок упорядника альбому виявився вірним. Коли гортаєш сторінки книги, роздивляєшся старі фото, читаєш «вирізки» з газет, то наче занурюєшся в ту епоху, у звичайне собі життя звичайних людей. «Лікарня Святої Анни приймає на ліжкове лікування цивільних хворих», «Розпочала роботу туберкульозна амбулаторія», «Забороняється включати електричні плитки, утюги, взагалі всі нагрівальні прибори», «29.09 та 3.10 42 року відправляються два транспорти з місцевими робочими силами від Кіровограда до Німеччини. Добровольці можуть записатися у Відділі праці».

А тільки-но звикаєш до цього, заколисуєшся спокійним тоном газет, посмішками німецьких солдат та українських дівчат на фотографіях, раптом листівка «Українці і українки! Таємний забій худоби буде каратися суворими карами – при особливих обставинах СМЕРТЕЛЬНОЮ СТРАТОЮ». А далі – шибениці на базарній площі, євреї в тимчасовому таборі та їхні тіла в протитанковому рові…

Нам здався надзвичайно цікавим документ про перейменування вулиць Кіровограда під час окупації – складається враження, що наша топонімічна комісія в 2015 році використовувала цей документ як шпаргалку! До речі, перейменували й театр – під час окупації він називався Український театр імені Івана Тобілевича. Дуже цікавий також розділ про окупаційну пресу. Олександр Жосан пише, що засновниками та видавцями газет були не окупанти, а представники української інтелігенції, які щиро вірили, що німці звільнять Україну від комуністичного ярма. У Кіровограді в цей час була лише одна газета – «Український голос», яку пізніше перейменували на «Українські вісті». «Вісті» багато писали про відродження українського мистецтва, про віру, про необхідність вивчення власної української історії, розміщували правдиві статті про Голодомор тощо…

Заслуговують на увагу і спогади, і особливо щоденник знам’янської дівчини Ольги, яка вірогідно загинула в 1944 році. Олександр Жосан пише, що щоденникові записи для нас цінніші, ніж спогади, адже це безпосередні враження, ще не осмислені, не «оброблені» свідомістю.

Шкода, але придбати альбом «Кіровоград у роки окупації» поки що неможливо. Автор надрукував тільки 30 екземплярів за власний кошт. При такому мізерному тиражі собівартість одного примірника дуже висока, адже це альбом з фотографіями, таку книгу на дешевому папері не надрукуєш. Проте у видавництві порахували, що якщо надрукувати хоча б тисячу екземплярів, то вартість альбому буде близько двохсот гривень, а це вже цілком нормальна ціна для такого видання. Тож будемо сподіватися, що в новому році автору вдасться знайти кошти на друк книги.