Наші пропозиції та владна позиція

Більшість наших читачів, мабуть, пам’ятає часи, коли журналістів було трохи більше, ніж космонавтів, і кожен друкований рядок мав вагу, на нього реагувала влада. Зараз журналістів стільки ж, скільки реалізаторів на ринках, і колишня скромна гілка «четвертої влади» більше нагадує кущ, на якому співають усі, хто захоче. Саме з цього посилу журналісти «УЦ» і почали тривалу бесіду з Андрієм Райковичем, міським головою Кропивницького.

– Андрію Павловичу, хотілося б поговорити, чи мають нинішні ЗМІ якийсь вплив на місцеву владу? Але для початку скажіть: у вас особисто вистачає часу на перегляд місцевої преси чи вам готують звіти?

– І пресу переглядаю, і навіть сайти дивлюся, може не так часто, але коли бачу на них недостовірну інформацію, яку видають за чисту монету, то, скажу вам, валідолом не обійдешся, бо звик аналізувати факти. Але є в суспільстві такі люди, їх немало, у яких свідомість і життєві принципи сформувалися раніше – у 70-ті чи 80-ті роки. Вони й зараз ставляться до будь-якої інформації, як до чистої правди. Батюшка в церкві щось скаже – ще можуть засумніватися, але якщо прочитали щось у ЗМІ, то сприймають за правду.

– У нашій газеті існують певні принципи, ми намагаємося давати аналітичні матеріали, зазвичай – з пропозиціями журналістів. Але дуже рідко ми отримуємо на свої публікації хоч якусь реакцію (подяку – майже ніколи), тому зараз хочемо отримати відповіді на наші публікації від вас як першої особи.

– Не заперечую.

– Ми кілька разів писали про ремонт арки, і висловлювали таку думку, що її реконструкцію потрібно синхронізувати з реанімацією старих залізничних переїздів в районі «складів Брайченка» та на переїзді на вулиці Маланюка, на Некрасівці, причому не просто їх реанімувати, а зробити рух транспорту на них одностороннім. Тоді не буде скупчень, бо транспорт із центру та в центр рухатиметься в різних напрямках. Але ми жодного разу не отримали відповідь щодо можливості використання цієї пропозиції. Яка ваша позиція?

 – Для мене питання арки знайоме ще з 1990 року, коли я приїхав на роботу в Кіровоград і був призначений директором кіровоградського птахокомбінату. Я ще тоді чув про якесь велике будівництво, про будівництво тунелю під залізницею поблизу залізничного вокзалу, який би вирішив цю проблему. Що таке арка? Вона була збудована під кінно-гужовий транспорт, з часом трішки модернізувалася під автомобільний, але на сьогодні її можливості вичерпані. Можливо, задачу було б і розв’язано, але при будівництві тунелю було допущено багато інженерних помилок, і цей об’єкт на сьогоднішній день законсервований, і законсервований неякісно, тому не може бути відтворений і реалізований. Це вже мертвий об’єкт, скажімо так. Залишається реконструювати арку, чим я й займаюсь разом із командою. Звичайно, багато фахівців старої школи пропонували вирішити проблему за рахунок відновлення грандіозних проектів часів СРСР, але від тих проектів майже нічого не залишилося, та й часи зовсім інші, з’явилися такі складнощі, про які раніше й не здогадувалися. Ось лише на пошук підрядника через систему «Прозоро» для ремонту вулиці Короленка ми витратили два роки…

– Андрію Павловичу, ми трішки не про це. Коли перекриється арка, весь транспортний потік піде через Полтавську, яка й зараз, як кажуть водії, «стоїть» в годину пік, а буде ще гірше. Ми писали про можливість використання для зняття напруги двох старих залізничних переїздів між Некрасівкою та вулицями Маланюка чи Полтавською, які колись діяли. Ми ось про що, подивіться, будь ласка.

– В обов’язковому порядку, коли буде йти мова про регулювання транспортних потоків, врахуємо й можливість використання одного з переїздів. Це стовідсотково буде враховано. Це переїзд, який ближче до Маланюка. Є ще один переїзд, про який ви говорите, але найкраще буде запустити маршрут важкого транспорту через Балашівку, де є з’єднання з об’їзною. Коли будемо ремонтувати арку, тим маршрутом піде вантажний, важкий транспорт, а легковий та пасажирський потік піде по Короленка.

– Головною думкою кількох наших публікацій було те, що можна збудувати будь-яку набережну Інгулу – як в Парижі чи Ялті, але без річки набережної бути не може. У нас страшенна проблема з Інгулом, і, враховуючи зміну клімату, абсолютно реально, що через одну мерську каденцію тут буде сухе бетонне дно, бо річка просто пересихає. І кому потрібна гарна набережна на фоні бетонних плит, де будуть валятися порожні пляшки? Який ваш погляд на це питання?

– Такий же, як і у всіх людей, які думають не лише про сьогоднішній день. Зараз ми маємо в центральній частині бетонне ложе, за допомогою якого хотіли сформувати гарне водне дзеркало. А далі по течії річки є певні проблеми від промислової діяльності, і ми про них говоримо. Можливо, не настільки публічно, але про ці проблеми ми говоримо з керівництвом СхідГЗК, з дирекцією шахти. Нещодавно відремонтували Михайлівську дамбу, це важлива гідроспоруда, яка дає можливість регулювати рівень і швидкість руху води. Я цілком погоджуюсь, що зараз не потрібно піаритися на тому, хто більше заведе грошей в бетон, тротуари, в італійський чи іспанський мармур для оздоблення набережної. Можна змагатись, можливо, це й потрібно робити там, де є культурна складова, але проблема безпосередньо самого русла існує. Існує проблема з водосховищами, і це дійсно виходить за рамки проекту модернізації набережної. Тим більше в рамках коштів громадського бюджету, бо зробити набережну аж за один мільйон неможливо. Я за один мільйон не зміг облагородити територію біля пам’ятника чорнобильцям, про що ми говоримо? Є й інша проблема. Зараз на високому рівні йде серйозна боротьба за берег річки, який у центральній частині міста давно вже розібраний на ділянки землі для забудови. Ми відібрали цю землю й не дозволили одному з представників бізнесу будувати там житловий квартал. Не можна цього робити. Не можна! Може бути храм, а навколо парк. Може бути пам’ятник чи локація відпочинку, але будинки, житловий квартал не можуть там бути апріорі, бо це пов’язано з каналізаційними мережами. Не можна перетворювати русло річки в клоаку, а потім говорити, що потрібно реанімувати русло та відкрити джерела. У річку потрапляє й так багато як з підприємств, так і з вуличних «ливнівок», де ми виявили триста несанкціонованих врізок для скиду каналізації.

– Наших журналістів хвилює також величезна кількість оголошень про продаж наркотичних засобів з телефонами, посиланнями, паролями, які розміщують де завгодно, навіть на тротуарах. Зрозуміло, що з цим повинна боротися поліція. Але в поліції, мабуть, немає балончиків, щоб зафарбовувати ці оголошення. Цим повинні займатися комунальники, але коли написи біля навчальних закладів наші фотографи фіксують місяцями, то виникає питання про «керівну й направляючу» роль місцевої влади в цьому питанні. Що робити?

– Треба, мабуть, нам купити ящик балончиків, я дам гроші, і роздати вашим фотографам. Щоб вони не лише фіксували, а сфотографували оголошення й одразу ж зафарбували. Я вибачаюсь, це жарт. Але скажу те, що є. На превеликий жаль, це ганьба, це страшна проблема, з якою доводиться працювати. Про це я постійно нагадую спецінспекції, щоб працівники обривали чи обшкрібали такі оголошення. Про це я говорю квартальним, бо ці оголошення є не лише на електроопорах, вони є на будинках, є на вхідних дверях під’їздів. Про це я часто кажу на апаратних нарадах, про це казав і новому керівництву поліції. Кажу, бо ми бачимо наслідки цих оголошень – наркоманів, шприци, розрушені долі. Наші комунальники не хочуть іти в паркову зону прибирати, бо остерігаються, щоб не наколотися на шприці. Ця проблема дуже гостра, і про неї говорять на всіх рівнях, на всіх майданчиках. Але недостатньо. Тут немає ідеальної моделі, і якщо не буде залізної волі на реальну боротьбу, легко її не вирішиш.

– Ще одна тема нашої публікації – це заборона продажу алкоголю в нічний час. Не буде алкоголю – пити будуть набагато менше. Ви погоджуєтесь?

– Згоден.

– Ми розуміємо, що для міста важливі надходження до бюджету, але ж проблема нічної злочинності під дією алкоголю важливіша, чи не так? Якби торгівлю вночі припинити, тоді б пили менше, бо не всі б серед ночі шукали самогон. Ви налаштовані продовжити тему боротьби з нічним алкоголем?

– Самогон і спиртне в торгівлі – це різні речі. Знову ж кроків лише міської влади в цій боротьбі буде замало. Необхідно діяти широким фронтом – правоохоронці, суди, контролюючі служби, громада, ви, журналісти. І не хвилями, а щодня. Продовжимо, обов’язково продов­жимо. І дослухаюсь до думки громади, і намагатимусь вирішити це питання. Це колегіальне рішення.

– Ще одна тема. Про правомірність зборів коштів у дитячо-юнацьких клубах. Батьки платять за все. На поїздки збирають, на костюми збирають, тренеру збирають. З цими поборами взагалі реально боротися? Гроші ж на ці заклади виділяються?

– Всі добре знають, особливо в освіті, мою позицію стосовно поборів. Я заборонив брати з батьків гроші. Але реалії – куди не ткни, збирають гроші. У школі збирають на якісь штори, на ремонт, на спеціальні зошити, на подарунок, на квіточку. Біля ДЮКів утворюється ціла мережа додаткових гуртків і секцій, які вже не в структурі цих закладів. І на цих додаткових майданчиках і починаються ці речі, коли батькам пропонують: «Хочеш, щоб твоя дочка стала дійсно гімнасткою та кандидатом у майстри спорту чи першорозрядницею? Тоді з нею потрібно займатися індивідуально». І таким чином організовується цей напрямок, ця мережа сервісних гуртків. Зрозуміло, що тренерський склад має з цього, заробляє додатково, збираючи гроші з батьків на поїздки чи ще щось. І разом з тим – і собі, на шматочок хліба з гарним шаром вершкового масла. Тому там, де ми впливаємо, де бачимо, що використовується інвентар комунальної власності, там намагаємось обмежувати ці речі. Є й позитивні моменти боротьби з поборами в спортивних секціях: наприклад, на стадіоні АРЗ гроші не беруть. Але в цілому існування теми нелегальних коштів – дуже негативне явище. Тренерський склад отримує заробітну плату? Так. Звісно, це не тисяча доларів, але разом з тим треба мати ще й моральну складову. Але змушений зауважити, що це питання, як правило, стосується двох осіб. Тренер просить, а батьки дають. Звичайно, те, що в наших межах, ми контролюємо, хоча отримуємо супротив від батьків. Ваша ж газета й писала, знайшли одного тренера, який збирав кошти, але проти виступили батьки, бо й самі вони якось зацікавлені в існуванні такої системи. Плюс включаються якісь соціальні важелі, неначе змагання – один батько може дати, а другий не може, але тягнеться, бо дитина… Потім планка піднімається вище й вище, і, щоб виховати гімнастку, переходять від внесків у тисячу гривень до тисячі доларів…

– Ось ще одна тема. Знаєте, що найбільше дістає наших журналістів? Кілька годин громадської активності на сесіях. Ну як можна так неефективно витрачати такий дорогоцінний час?

– Я стовідсотково згоден, я був депутатом облради, і в облраді побудована робота так, що ніякої розминки громадської чи активістської нема. Депутати зайшли в сесійну залу, затвердили порядок денний, пропрацювали, а потім, у разі необхідності, у розділі «Різне» надають слово представникам громади. У міському самоуправлінні робота побудована по-іншому. Мало того, що приходять дуже небайдужі громадяни, так ще й депутати хочуть висловити своє бачення, вже як громадяни міста, саме під час «години громадськості», хоча можуть це робити скільки завгодно під час пленарного засідання. От і доводиться половину кожного засідання витрачати на промови. Я кілька разів ставив пропозицію про зміну регламенту роботи, але…

– Преса вас просить таки щось з цим зробити. Ми приходимо працювати, а доводиться слухати «різне»…

– Ще раз буду ставити це питання.

– Андрію Павловичу, ми вирішили цього разу не запитувати про МАФи та бродячих собак, бо наші публікації цими темами не обмежуються. Вистачає й інших проблем, ось одна з них. Ми пропонували, щоб біля всіх розритих ям на вулицях були обов’язково встановлені таблички – хто розкопав і коли закопають, щоб була вся інформація про, так би мовити, «копачів».

– Обіцяю, це питання буде підняте на апаратній нараді, щоб такі таблички були біля кожного розкопу. Зрештою це маркер комунальної культури й поваги до людей.

– У публікаціях наших журналістів не раз йшлося про довгобуди чи недобуди, причому не багатоповерхівок, а приватних дво- чи триповерхових недобудованих будинків, які стоять роками та вже руйнуються. Там же можна зробити квартири й використати цей ресурс для потреб міста? Як ви дивитесь, щоб ці довгобуди через суд повертати у власність громади та виставляти на аукціон? Зрозуміло, що за рік не зробиш, але ж починати потрібно хоча б з ревізії?

– Однозначно скажу, що можна це робити й потрібно це робити. Ви ж розумієте прекрасно, що це приватна власність, що це приватник. На скільки вистачило грошей, на стільки й збудував. Тут і про безпеку на таких об’єктах слід думати. А взагалі слушна ідея. Треба зробити інвентаризацію й вступити в переговори з власниками. Іншої моделі немає, але спробувати використати цей ресурс для вирішення квартирного питання потрібно.

– Ось ще одне запитання. Воно просте – це стоянки автомобілів на вулицях. По Чміленка стоять автомобілі з обох сторін, Перспективна – те саме, автомобіль між ними ледь проїжджає. Випаде сніг, і проїхати взагалі буде не можна. Можливо, поки літо, пора поставити знаки з односторонньою стоянкою на таких вулицях?

– Врахуємо, дам завдання.

– І останнє запитання, по Центральному скверу, який, здається, навічно завоював погану славу серед громадян, а мешканці сусідніх будинків і взагалі кажуть, що жити стало нестерпно, особливо вночі, коли там збираються любителі нічних гулянок.

– По скверу йдуть перемовини. Нелегкі. Ми хочемо повернути йому статус затишного місця відпочинку, тобто відновити його цільове призначення. Є результати, але виконати умови всіх сторін дуже складно. У нас є амбіційний народ, який поступовість у вирішенні такої складної проблеми не задовольняє. Їм потрібно одразу все повернути назад, як у радянські часи, а це вже неможливо. Договори, за якими там працюють ці розважальні заклади, укладені не лише давно, але й юридично грамотно, так що навіть скасувати їх у судовому порядку дуже складно. Така ситуація не на користь міській громаді, але робота триває. Є домовленості з багатьма власниками торговельних об’єктів, є проект реконструкції цих закладів і скверу, який задовольняє всіх. Ось погляньте на схему. Маємо бачення, як впорядкувати діяльність цих нічних розважальних закладів, у тому числі й за рахунок відеоконтролю, облаштування рекреаційної зони та освітлення. Питання потрібно виносити на сесію, але, як тільки я починаю говорити про такі моменти, у тому числі й по незаконних МАФах, одразу з’являються ті теми, про які ви не хотіли запитувати. Але життя не стоїть на місці. До речі, і статті «України – Центр» на апаратках я згадую часто.

– Дякуємо за відвертість.

З мером розмовляли Юхим Мармер, Сергій Полулях, фото Павла Волошина, «УЦ».