До очередных выборов президента Украины осталось меньше двух недель. Практически каждый день в телеэфире звучат обращения кандидатов к народу. А поскольку претендентов очень много, то их «главные слова» отскакивают от народа, как горох от стенки.
Большинству из нас кажется, что говорят кандидаты не о том, не теми словами и не с тем выражением лица. А что мы хотели бы от них услышать? С этим, оказывается, сложнее. Поэтому «УЦ» обратилась к нашим экспертам с несколько необычным вопросом: если бы вы были кандидатом в президенты Украины на нынешних выборах, то с какими словами обратились бы к народу накануне голосования?
Дарья Романская, блогер, медиатехнолог:
– Кандидату в президенты говорить вообще нужно очень взвешенно и осторожно, особенно с избирателями, особенно за неделю до выборов. Но в моём случае ситуация усложняется ещё и тем, что мне 26 (представим, что в этом возрасте можно баллотироваться) и я девушка.
На какой аудитории сосредоточиться? Кого убеждать? Сделать ставку на конкретику – я же останусь незамеченной на фоне «Снижу цену на газ в 4 раза». Сделать ставку на популизм – меня заклюют думающие журналисты. Можно соригинальничать и снять сериальчик с собой в главной роли. О юной, милой журналистке, которая случайно стала президентом и непринужденно решила все проблемы в стране. Но потом придётся бегать от журналистов, потому что в жизни не всё зависит от моей сценарной группы.
Каждый из этих вариантов рассчитан на недалёкий электорат. Поэтому, если бы у меня оставалась неделя, я бы сказала, что не считаю избирателей идиотами. И думаю, у них достаточно мозгов, чтоб прочесть мою предвыборную программу, проверить мою декларацию и проанализировать то, чем я занималась до выборов.
Но кто станет заморачиваться этим в наше время? Зачем, если всё можно узнать с билбордов и телевизора? Будем откровенны, если вы принимаете решение, основываясь на билбордах и телевизоре, то вам по фиг, кто станет президентом. В таком случае тоже голосуйте за меня. Вам всё равно, а мне нет.
Сергей Мамаев, медиаэксперт:
– Украинцы! Граждане Украины! Пора говорить правду! Давайте перестанем обманываться и обманывать. Мы не можем позволить себе бесплатную медицину и образование для всех, газ – дешево и много, льготы, просто раздавая их бесплатно – проезд в транспорте пенсионеров, землю – АТОшникам, квартиры и многое другое. Но мы и не можем позволить себе не платить налоги: нанимать и быть нанятым «по-черному», тихо сдавать квартиры, «таксовать», торговать «мимо кассы», требовать и давать «благодарности» и взятки. Нас – 42 миллиона. Трудоспособный каждый второй – 20 миллионов. И лишь половина – 10,5 млн – работает официально и, значит, платит налоги! Подумайте – один у нас в стране содержит себя и еще троих! Хватит врать, воровать, «мутить», откатывать! Хватит позволять это соседу, чиновнику, человеку в погонах, судье! У нашей страны уже нет ресурса и времени на обман. Правда или будущее. Вот что мы сейчас выбираем!
Сергей Полулях, журналист:
– Завдяки виборчим технологіям у багатьох українців склалася думка, що ми будемо обирати царя, який одним розчерком пера вирішить усі проблеми як в економіці, так і в особистому житті громадян. Насправді ж практично 90 % того, що вам обіцяють деякі кандидати, перебуває за межею компетенції президента, бо залежить від органів виконавчої влади, діяльність яких визначається законами України, які затверджує Верховна Рада. Виходячи з цього, ми обираємо гаранта дотримання Конституції і демократичних свобод, забезпечення курсу на Євроатлантичну інтеграцію та Головнокомандуючого Збройними силами. Саме наші спільні зусилля на цих напрямках і дозволили Україні зупинити агресора та дають надію на остаточну перемогу.
Тому потрібно оцінювати не легковажні обіцянки дати завтра всього, багато й безплатно, а наявність у програмі кандидатів стратегічних завдань для країни, без вирішення яких у нас не буде ні цілісності, ні добробуту, ні перспективи. Якщо вам обіцяють щось інше, то це означає, що кандидат чи його команда хочуть, як у приказці: «Нацарювати 100 карбованців і втекти». Це ми вже проходили. Тому раджу українцям не надто перейматися, не брати дурного в голову, а важкого в руки, щоб зробити усвідомлений вибір. Ми повинні й після виборів прокинутися у своїй країні, а не на сусідському смітнику!
Андрей Богданович, тележурналист, блогер:
– Голосуйте за будущее. Потому что с настоящим все ясно. Нам нечего терять и не за что держаться. Не стоит латать старые дороги, нужно строить новые.
Задача президента – стратегические решения. И я не дам вам дешевых тарифов. Я не олигарх,чтобы покупать голоса из своего кармана, и не вор, чтобы бросать подачки из государственного бюджета. Голосуйте за возможность, зарабатывать так, чтобы прокормить семью, оплатить учебу детей, купить квартиру, путешествовать. Вести бизнес так, чтобы красть было невыгодно. За возможность перейти на новые технологии, чтобы не зависеть от дорогого газа и нефти, не покупать бензин по баснословным ценам, не убивать природу вокруг нас. Выборы – это шанс проголосовать за модернизацию армии, чтобы быть уверенным в будущем и спокойным за семью. За современную медицину, где врач зарабатывает, а пациент здоров. За образование, где есть знания, а не буллинг. Этой стране нужны понятные и прозрачные правила игры, стабильные законы, низкие налоги. И только от вашего выбора зависит будущее.
Руслан Стадниченко, политолог, преподаватель:
– Складно дати відповідь на питання, відлуння якого сягає 1989 року та вирішення якого дотепер має, здебільшого, демагогічні передвиборчі редакції… Зосереджусь тому стисло та предметно на векторних ідеологічних аспектах.
Українці, наша історія не лише стародавня але й застаріла. Ми мали великі звитяги, але лік нашим тяжким поразкам значно більший. Від сильних держав і епох ми прийшли до багатовікового національного мору та руїни. Цілі покоління наших гордих і сильних предків було винищено. Тому пам’ять останнього тисячоліття ми маємо сприймати лише як науку і ліки від наступних трагедій. Чому? Відповідь у кожному з нас. Ми живемо в інформаційну епоху капіталізму, а продовжуємо мислити старими віруваннями та смислами. Від того ще більше шукаємо якогось закордонного донора або адвоката зі сторони. А це – перший крок до розбрату й непорозумінь. Ми не вміємо сприймати протилежну позицію, заздримо, а тому породжуємо лють та ненависть замість пошуків компромісного єднання.
Чи є шляхи зближення? Так. Інформаційний капіталізм – це капітал, технології та цінності. Як найпростіше і найшвидше зосередити в руках суспільства три озвучених фактори добробуту та свободи? Через принизливе жебрацтво у світі чи може за допомогою туманних міжнародних гарантій? Ні. Є три першочергових кроки для реалізації: органічно виписана амністія капіталів і їхніх власників, перезавантаження еліти через IQ-,Psy- і Plg- фільтрацію, нова формула розподілу суспільних благ (прогресивний податок, природна рента, перехідна соціальна політика захисту). Обирайте зміни!
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...