Час збирати каміння…

Історія смт Пантаївка збагатилася ще однією сторінкою – на цей раз не дуже зрозумілою спробою від’єднатися від Олександрії та створити об’єднану територіальну громаду (ОТГ). Столицею мала стати саме Пантаївка, але на чому грунтувалося бажання досягти добробуту шляхом розриву усталених зв’язків з Олександрією, сказати важко. В усякому разі, навіть на етапі проголошення намірів з’ясувалося, що без фінансової підтримки зі сторони тієї ж Олександрійської міської ради бюджетна сфера селища приречена. Народ це зрозумів, вийшов на мітинг, вимагаючи від влади міста виконання фінансових зобов’язань, про що «УЦ» повідомляла в минулому номері.

Як не розвал, то розвод…

Зрозуміло, що населення селища кидається в крайнощі не від хорошого життя, яке закінчилося з банкрутством ДХК «Олександріявугілля» та зупинкою буровугільних підприємств, що працювали в самому селищі й довкола нього. Головна вулиця Пантаївки упирається в колишній адміністративно-побутовий корпус розрізу «Морозівський», де по факту нічого від розрізу вже не залишилося. Лише затоплений котлован площею кілька квадратних кілометрів і глибиною до 30 метрів. Колись на розрізі працювало тисячі півтори робітників і службовців, окрім того, пантаївці мали змогу працювати на «Бандурівському» розрізі та шахтах «Світлопільська» та «Верболозівська», які були розташовані неподалік. Про історію занепаду галузі можна говорити багато, але після закриття підприємств настали зовсім інші умови, з якими, як кажуть, нам тепер жити.

Чесно кажучи, підстав для оптимізму небагато, оскільки ніякого суттєвого розвитку промислового потенціалу тут не спостерігається. Власних земель сільськогосподарського призначення немає, населення живе за рахунок діяльності бюджетних установ, пенсій та трудової міграції подалі від рідних місць, тому селище й не багатолюдне. Навіть у часи найбільшого розквіту кількість мешканців недотягувала до 3,5 тисяч чоловік, а станом на сьогодні людей тут живе в межах 2,5 тисяч. Така демографічна ситуація настала внаслідок згортання великоформатного виробництва, на руїнах якого довгенько паразитували перекупники пального, які обабіч траси пропонували «продати-купити дизельне пальне», а ще ті, хто міг заробляти на реалізації обладнання вугільних підприємств в якості металобрухту.

Весь пострадянський період селище перебуває під тиском щоденного стресу та страху за завтрашній день. Люди постійно думають, що буде з селищем, з роботою, з дітьми. Жодного проекту, які раніше обіцяли великі політики напередодні виборів, так реалізовано й не було, тому народ готовий проголосувати за кого завгодно та піти за ким завгодно, якщо вже завтра буде обіцяно може й не рай, то хоча б якусь перспективу.

Очевидно, з тих же мотивів пантаївці так активно відгукнулися й на пропозицію налагодити життя за рахунок створення ОТГ. Мабуть, в ініціаторів був розрахунок на якусь вигідну адміністративно-територіальну конструкцію, яка б включила в орбіту новоствореної ОТГ навколишні села з їхнім величезним масивом земель сільськогосподарського призначення, але пазл склався інакше, і ці території ввійшли до складу інших ОТГ. І все б нічого, якби однією з головних умов для адміністративних змін не було проголошено від’єднання від Олександрії, причому це прагнення було сформульоване в досить категоричних і неприємних для олександрійців висловах та діях. Градус несприйняття ще вчора рідної влади був настільки сильним, що представників Олександрії навіть не пускали до приміщення селищного Будинку культури, який, до речі, фінансується з міського бюджету.

Після такого «теплого прийому» важко було розраховувати на якусь іншу реакцію олександрійської виконавчої та представницької гілок влади, які фактично оголосили Пантаївку поза законом і на сесії міської ради прийняли рішення про припинення фінансування бюджетної сфери селища, тобто дитячого садка, амбулаторії, музичної школи, бібліотеки, а ще ж існує й комунальна сфера та транспортна інфраструктура, які теж потребують підтримки. Причому це було зроблено, як переконані працівники цих установ, з порушенням чинного законодавства та без врахування інтересів пантаївської громади. Як кажуть, свобода виявилася не такою привабливою, проте звинувачувати людей у тому, що вони не прорахували наслідки, не варто, адже їм обіцяли зовсім інше.

За стіл переговорів!

Мер Олександрії Степан Цапюк не здивований таким розвитком подій і реакцією представників селища: «Вони хотіли мати статус окремої територіальної громади, а ми повинні вирішувати їхні фінансові проблеми? Думали, що створять ОТГ, а фінансувати їх буде Олександрія?» Степан Кирилович ніяк не погоджується, що припинення фінансування бюджетних установ без наявності офіційних документів про створення ОТГ йде врозріз з чинним законодавством, оскільки і Димитрове, і Звенигородка, які теж є складовими Олександрійської міської ради, начебто прийняли на баланс бюджетні установи, після чого звернулися за фінансовою підтримкою до міської ради. За словами мера, у цій же площині лежить і компроміс щодо врегулювання ситуації: «Варіант є. Їм потрібно взяти на баланс ці об’єкти, прийняти бюджет, визначити потребу у фінансуванні й звернутися до нас чи в обласну раду стосовно фінансової підтримки для утримання бюджетної сфери. Місто завжди працювало над розвитком Пантаївки, ми надали на Мінрегіонбуд програму для ремонту Будинку культури, працюємо над грантом на кілька сот тисяч євро для будівництва там котельної».

Щодо правомірності кроків по односторонній зміні порядку фінансування влада Олександрії переконана, що діє у відповідності до закону про місцеве самоврядування, але при цьому якби демонструє здатність до діалогу. Власне, діалог – саме те, що було потрібно з самого початку, без емоцій і звинувачень. Адже, як не крути, Пантаївка була, є й буде перебувати в сфері тяжіння Олександрії. Навіть попри емоційні рішення депутатів обох громад освітянські та медичні заклади продовжують дофінансовуватися з галузевих бюджетів, як і продовжують перебувати у підпорядкуванні міських управлінь освіти, культури чи охорони здоров’я. Іншого поки що не існує.
Згоду на пошук компромісу демонструє й селищний голова Пантаївки Ігор Бульба:

– Щодо рішення про припинення фінансування наших закладів з міського бюджету, то це не є законним, бо є Бюджетний кодекс, де чітко вказано, з яких джерел фінансуються заклади охорони здоров’я чи дошкільної освіти. Створення ОТГ по факту не відбулося, у нас немає відповіді ні з ЦВК, ні з Кабінету Міністрів, не призначені вибори й таке інше. Юридично нічого не змінилося. Інформація, що існує рішення про вихід з адміністративно-територіального й фінансового підпорядкування місту, є неправдивою.

Після розмови з Ігорем Володимировичем зрозуміло, що в селищі активно працювали над оцінкою ситуації і, як кажуть, «не заточені» на ескалацію конфлікту, більше того, працюють над шляхами пошуку порозуміння, у тому числі й усередині громади:

– Я не маю нічого особистого, якщо це стосується інтересів громади, і мітингова атмосфера не повинна бути перешкодою для нормалізації стосунків з міським головою і представниками депутатського корпусу та виконавчої влади Олександрії. З нашими депутатами ми це обговорили, ми збираємо людей, щоб перевести ситуацію в цивілізоване русло, затвердити звернення до міської ради з проханням продовжити фінансування. Проведемо зустріч з людьми, потім таке звернення приймемо на сесії селищної ради. Далі я їду до Степана Кириловича, як до керівника міста, будемо розмовляти. Це така дорожня карта. Ми зробимо все, щоб відновити нормальні стосунки з містом Олександрія, якому ми підпорядковані».

Після спілкування з представниками територій стало зрозуміло, що ситуація не настільки безнадійна, як могло здатися на мітингах, та й рішення повинні прийматися не під гуркіт барабанів і вигуки. Це саме той випадок і той час, коли люди повинні зрозуміти, що збитися з дороги набагато простіше, ніж інколи повернутися на неї. Політики та господарники повинні забути про амбіції й навіть образи, щоб перегорнути сторінку, бути мудрішими та вищими за тимчасові обставини.

Фото – Олександрійський тиждень.