Іванна Неділенко: «Моя позиція – українська пісня»

13:23
1703
views

10 червня для однієї талановитої людини був дуже особливий день… У вокалістки Кіровоградської обласної філармонії Іванни Неділенко відбувся перший сольний концерт. Про цю подію дівчина мріяла з самого свого дитинства, коли виступала ще на сцені Суботцівського будинку культури.

У програмі концерту лунали пісні переважно українською мовою. Разом з Іванною на сцені виступав ансамбль народної та сучасної музики «Єлисавет-ретро», солістки тріо «Дежавю» Людмила Мокряк та Світлана Пляка, артист Олексій Козачинський. Її донечка Анна-Марія та племінник Орест продекламували на сцені вірші. Окрім щирого кропивницького глядача, прийшли підтримати артистку батьки, друзі та родичі.

Побувала там і журналістка «УЦ», а через кілька днів опісля зустрілася з Іванною, щоб поспілкуватися.

– Іванно, ви народилися у творчій родині, ваша мама працювала художнім керівником Будинку культури. В який момент ви чітко усвідомили, що хочете стати артисткою та поєднати своє життя зі сценою?

– Так, оскільки мама працювала художнім керівником, з двох років я вже була на сцені, виступала на всіх святах. Я ходила в садочок і на свою «другу роботу» – у сільський Будинок культури. Певно, Богом так було написано, що по життю я мала б поєднати свою долю з творчістю, бо, крім того, щоб співати, я, мабуть, нічого більше й не вмію…

Тож розуміння, що хочу стати співачкою, прийшло до мене з самого малечку. Часто стояла перед дзеркалом, копіювала Софію Ротару, Оксану Білозір. Пісні в нашій сім’ї лунали тільки українські, завжди цінувалися українські традиції, тому що батьки родом із Західної України. На поличці завжди стоять «Кобзар», твори Лесі Українки та інших українських письменників. Пам’ятаю, у шкільні роки, коли вимикали заради економії світло, батько запалював свічки, вмикав генератор і починав читати вірші, а в нього це виходило завжди дуже гарно. Він умів донести думку кожного вірша, добре знав історію й своїм прочитанням міг занурити в атмосферу минулих часів. Хоча батько з творчістю мало пов’язаний, він також дуже творча, розумна й талановита людина. Як пішов на пенсію, мама взяла його під своє крило в Будинку культури. Вистави з його участю посідали перші місця по районах, в області та навіть у Києві. У Суботцях батьків моїх поважають, цінують як творчих особистостей і як людей взагалі.

– У філармонії ви працюєте вже майже 15 років. Що стало рушійним поштовхом до вашого сольного концерту саме зараз?

– Це все завдяки директору нашої філармонії Наталії Юріївні Агапєєвій! Це було її поштовхом. Коли вона почала працювати, то в першу чергу приділила час, щоб переглянути репертуар кожного соліста, подивитися, хто що має й хто ще не виступав зі своєю сольною програмою. З її ініціативи, з її легкої руки й благословення відбувся цей концерт. І я дуже їй вдячна. Багато хто відкрив мене для себе. Навіть друзі. Та й я сама не очікувала, що мені вистачить сили та енергії заспівати 15 творів, можна сказати, на одному диханні! Раніше, як брала участь в загальних концертах, найбільше могла заспівати тільки 5-6 пісень. Окрім того, я взяла на себе відповідальність вести цей концерт, не тільки співати, а ще й спілкуватися з глядачем, і мене це настільки захопило та надихнуло, дало енергії, сили, віри в себе! Це була мрія з дитинства… І мрії дійсно збуваються! Треба тільки вірити і йти до них з Богом і молитвою. Тоді все вдасться.

– Концерт був дійсно гарний. Від вас відчувалася дуже тепла енергетика, любов до музики, до пісні, до людей…

– Це все завдячуючи нашим людям, які підтримували оплесками. Обмін позитивною енергетикою дав мені поштовх гарно й гідно представити філармонію, свій колектив і проявити себе як особистість.

– Як йшла підготовка? Програму добирали ви?

– Це відбулося дуже швидко. 11 січня на мій день народження ми з донечкою були в Буковелі на гірськолижному відпочинку. Мені зателефонували з філармонії, привітали з 35-річним ювілеєм і перше, що побажали, це зробити мій сольний концерт. Я дала згоду. І так з мого дня народження воно й почало складатися. А підготувалися дуже швидко, тому що репертуар у мене був. З керівником ансамблю «Єлисавет-ретро» Оленою Фурмановою ми сформували програму, я написала сценарій, його узгодили, благословили, і весною вже розпочалася активна робота. Я дякую всім кропивничанам, які прийшли на це моє свято! Неочікувано для мене, було багато відгуків.

– На концерті, окрім українських, лунали молдавська й словацька пісні. Чому обрали саме їх?

– По історії, у далекі часи в Суботцях проживали молдавани. І, мабуть, так мало бути, що мені прийшла ця пісня. Вона подобалася мені ще з дитинства, коли я надихалася творчістю Софії Ротару. Так усе збіглося, й ця запальна та весела пісня увійшла в наш репертуар. У словацькій пісні «Штефан» переплітаються українські та словацькі слова. Слов’янські народи всі єдині, і їх об’єднання дає свою родзинку в піснях, тому ці два твори гармонійно доповнили наш репертуар.

– Чи співаєте ще якимись іноземними мовами, наприклад, тією ж англійською?

– Моя позиція – це саме українська пісня, близька моєму народу та традиціям. Її я можу співати серцем. Англійською мовою на сьогоднішній день, я вважаю, заспіває кожен, точніше кожен зможе перекопіювати когось. А от свою родзинку й колорит зможе дати тільки та людина, яка знає свою мову та традиції. Співаючи українською мовою, я проявляю себе як особистість і нікого не копіюю.

– Ця любов до української пісні та культури у вас від батьків?

– Певно, що так. Моя мама із села Миколаївка Тернопільської області, яке межує з Івано-Франківськом, а тато з Золотого Потоку, також села на Тернопільщині, що знаходиться в семи кілометрах від маминого села. Усе своє дитинство я провела на Західній Україні. Звичайно, ця природа, традиції та колорит наклали відбиток на моє прагнення нести саме українську культуру та пісню. Я це прививаю й своїй дитині, тому що на сьогоднішній день, на жаль, молодь про це забуває. А я хочу, щоб у моїй сім’ї це було присутнє на тому рівні, на якому мене виховали батьки, тому нестиму цю культуру своїм дітям і, мабуть, навіть онукам.

– Ви казали, що у вас є сестри. Вони теж творчі особистості?

– Дві мої старші сестри, Оксана та Ірина, народилися на Західній Україні. Оксана проживає зараз у Кропивницькому. Це її син Орест брав участь у концерті. Ірина проживає в Миколаївській області, в місті Первомайськ. Звісно, вони теж дуже творчі особистості, обидві добре співають. Ірина гарно малює. Це перейшло їй від маминого тата, який був художником і майстром по дереву, у селі розписував церкву, малював ікони…

– А ви народилися теж на Західній Україні?

– Ні, вже тут, у Суботцях. Батьки переїхали сюди у 82-му році, коли татові запропонували роботу. В Західній Україні я проводила майже кожне літо свого дитинства. Усі мої родичі, брати й сестри знаходяться там, тому тут я відчуваю себе дещо не в своїй тарілці. Хоча, нібито вже й укорінюємося тут, і донечка є… Але й у неї, я бачу, душа лежить туди. Кожне літо вона питає, коли ми поїдемо до санаторію або ж у гості до її троюрідних братів і сестер. Її дуже зачарували Карпати. У 4 роки вона пройшла 10 кілометрів у гори та з захопленням згадує цей похід по сьогодні. А я мрію піднятися з нею на Говерлу, показати дитині найвищу точку нашої України й всю ту красу, поставити свій прапор, розписатися й зробити фото напам’ять.

– Чи бачите ви в своїй донечці теж якесь прагнення та здібності до творчості?

– Авжеж. Це така обдарована дитина! Я дуже вдячна Богові, що він послав мені саме її! Я її вимолила… І це дійсно та дитина, про яку мріє кожна матір. У ній я бачу своє дитинство. Вона активно бере участь у шкільних святах, вона лідер і, думаю, досягне великих успіхів. На кожне родинне свято вона сама розробляє програму й проводить свій концерт, який жодного разу не повторюється. Там є і танці, і вірші, і уривки з якихось творів, і вистави. Я купую їй великі зошити або аркуші А4, на яких вона детально прописує сценарій кожного свята. З неї, як кажуть, будуть люди. Я молитимуся за її щастя, успіх та долю. Думаю, вона проявить себе навіть більше, ніж я. А я буду лише щаслива від того…

До речі, той вірш Ліни Костенко «Крила», який Анна-Марія читала на концерті, вона вивчила сама. Я їй зовсім не допомагала, тому що була зайнята іншими організаційними моментами. А мій племінник та хрещений син шістнадцятирічний Орест читав дорослі поезії – вірш Андрія Малярика «Мама» й Ліни Костенко «Життя іде, і все без коректур». Я хвилювалася, чи вдасться йому подати ту глибоку думку, закладену поетами, які вже прожили певний відрізок часу, і донести її дорослим людям, які сидять у залі. У нього це вийшло. І я щаслива від того, що маю таку талановиту родину та підтримку. Це дуже важливо, коли за кулісами, на сцені й у залі є близькі, які переживають за тебе й разом з тобою промовляють текст пісні, яку ти співаєш. Це окриляє та надихає… А діти – це наше продовження, які врешті мають стати на ступінь вищими за нас, не тільки не розчарувати, а й перевершити.

– Певна, що обдарованість Анни-Марії – це ще й не меншою мірою ваша заслуга як гарної мами, адже від виховання залежить теж чимало. До яких книжок, фільмів, музики ви прищеплюєте їй смак?

– Фільми вона дивиться сучасних режисерів. Різноманітні казки, які я читала в дитинстві, зараз якісно екранізовані. Подобається також чеській фільм «Три горішки для Попелюшки» і тому подібні. Книжки обираємо теж сучасних українських авторів. І, звичайно, класика. Дідовий «Кобзар» з уже потертими від часу сторінками, Леся Українка, Ліна Костенко… Ці твори, думаю, будуть передаватися в нашій родині від дітей до онуків. Музику слухає переважно українську, а також сучасну: «Один в каное», IvanNAVI, MamaRika. В її смак я втручатися не хочу, тому даю їй можливість самій обирати, що дивитися та слухати, але, звісно, м’яко коригую, коли бачу таку потребу.

– Вона відвідує ваші репетиції?

– Постійно. Особливо коли було дистанційне навчання, вона весь час ходила з задоволенням зі мною на репетиції і вже вивчила весь репертуар! У нас дуже гарна філармонія. Ці дзеркала, сцена… Впевнена, що, навіть просто відвідуючи її, в дитині вже плекається певна культура поведінки. З часом планую віддати її на клас фортепіано до музичної школи. Завдяки заняттям із бабусею, вона вже трохи вміє грати. До того ж у неї гарний вокал, який потрібно розвивати.

– У чиїй команді «Голосу» ви б хотіли виступити?

– Якщо обирати тренера команди минулих сезонів, то, звичайно, Джамала.

– Уявляєте себе на сцені в дуеті, наприклад, з такою співачкою, як Альона Альона?

– Якби мені випала честь заспівати в дуеті з Альона Альона… Супер! Я з задоволенням за експерименти спробувати себе в новому форматі!

– Чи маєте якісь хобі? Як взагалі полюбляєте проводити вільний час?

– Я в усьому знаходжу своє хобі. Люблю прибирати, готувати їсти, копатися на городі. До чого не торкнуся, усе стає моїм хобі.

Люблю подорожувати, відкривати нові країни, експериментувати в чомусь. Одягти зручне взуття, взяти рюкзак, воду й відправитися в похід. У складних життєвих ситуаціях, замість того, щоб сидіти й плакати, роблю саме так. Активному відпочинку мене навчила старша сестра, і я їй дуже за це вдячна, тому що рух – це життя. Подорожування дуже подобається. Хочу об’їздити всю Україну та, звичайно, інші країни, відкриваючи нові культури.

– А в яких країнах уже побували?

– Однією з найколоритніших для мене виявилася Грузія, яку я відвідала два роки тому. Ми пішли в похід на 15 днів. Ночували в простих людей, які живуть у горах. Нас годували різними видами сиру, традиційними хачапурі. Багато спілкувалися, співали. Люди старшого віку там знають російську мову. Побувала, ніби в казці, у Стамбулі. Пройшлася місцями Роксолани. У Польщі була проїздом в Кракові, каталася на лижах в Закопане. Мрію також побувати у паломницьких турах, відвідати з молитвою святі місця.

– Коли чекати на наступний сольний концерт Іванни Неділенко?

– Ой, я не знаю (сміється). Як Бог дасть! Звичайно, будемо повторювати, але хочеться змінити репертуар, оновити аранжування, придбати нові концертні сукні, щоб не виступати щоразу з тією ж програмою в тому самому платті… На все це потрібні кошти. Перший концерт було зробити легше, тому що люди мене ще такою не бачили й не чули той напрацьований за 15 років репертуар, що я мала. А за другим і третім разом – уже буде важче. Потрібні спонсори та підтримка. А зараз, на жаль, з цим складно…