Втрачені ілюзії. Не Бальзак

Пограбування завжди призводить до вбивств.

Оноре де Бальзак

Найпоширенішим штампом для журналістів та політиків на всі ювілеї незалежної України було порівняння її з дитиною, потім – із дівчинкою та, нарешті, з юною й прекрасною дівчиною. Порівняно з бабусями західної демократії ми до війни дійсно інколи виглядали дитиною, не досвідченою в економіці та політиці, інколи – тінейджером з поведінкою на «трійку» або молодими-зеленими, які свято вірять у вигадані самими чи нав’язані ззовні міфи.

Війна, підступно розв’язана Росією, з усього маху лупонула нас по голові й за кілька тижнів позбавила багатьох інфантильних ілюзій. І цей процес триває, не зупиняючись ні на годину.

Мільйони українців сподівалися та вірили, що все ще можна залагодити та зупинити, що дипломатія, а не масові вбивства – головний принцип міждержавних відносин двадцять першого століття. Але ні…

Є така редакторська гра – визначити автора тексту без підпису або «вирахувати», кому насправді належать цитовані слова. Це нескладно, потрібно просто «накласти» слова на людину, і все стане зрозумілим.

«…я их ненавижу. Они ублюдки и выродки. Они хотят смерти нам, России. И пока я жив, я буду делать все, чтобы они исчезли», – ці слова з телеграм-каналу Дмитра Медвєдєва цитують тисячі ЗМІ, але, зуб даю, вони належать не йому, а Путіну. Вони ідеально лягають на путінські манеру та характер. Напевно, саме ці слова прозвучали у вузькому колі, після того, як пішов на дно крейсер «Москва», і були підхоплені й повторені Дімоном, вірним пекінесом диктатора.

«Денацифікація», «демілітаризація», «захист російськомовних» – усе відійшло на другий і третій плани. «Повернення територій» або банальне пограбування світового масштабу – ось справжня причина кривавої та безжальної війни. Причина війни та діагноз параноїка Путіна.

Параноїк – не для гострого слівця, це констатація медичного факту, фініш тривалого психічного розладу. Нагадаю, як він почався:

– Что случилось с подлодкой «Курск»?

– Она утонула.

Відповів і посміхнувся.

Хвороба прогресувала, зараз усе зайшло так далеко, що всі спроби західних лідерів «злякати» Путіна його власними злочинами виглядають ілюзорними. Що йому страшні фото та відео Бучі й Маріуполя? Люди для нього – давно вже «пил табірний», як казали його вчителі.

Про яку дипломатію, про які мирні перемовини може йтися? Не обманюйте себе.

Ще одна втрачена ілюзія – швидке завершення війни.

Так, була в історії Шестиденна війна, але була й Столітня. І, дякувати Богу, бліц-криг не вдався ні Гітлеру, ні Путіну. Знаю, що це прозвучить цинічно, але чим довше триватиме російсько-українська війна, тим більше шансів в України не завершити її поразкою.

Різниця між військовими ресурсами РФ та нашої країни – величезна. «У Росії в зоні бойових дій озброєння й систем залпового вогню більше в 20 разів, а боєприпасів – у 40 разів, ніж у ЗСУ», – стверджує американська газета The Independent. Наші експерти називають цифру 10 –15, але від цього не легше. У небі ситуація не краща, ніж на землі. Незважаючи на всі балачки Лукашенка, російські літаки вже підіймаються з білоруських летовищ і завдають ракетних ударів по території України. Що це, як не пряма участь у війні на боці агресора? І що це, як не Третя світова?

Наші європейські партнери постачають нам озброєння, зокрема й новітнє. Запитання – скільки його? Багато, але замало. Зброї ледве вистачає, щоб тримати фронт, але недостатньо, щоб вибити окупантів із захоплених територій.

Війна на виснаження Росії, схоже, стала пріоритетом політики Заходу, яка роль України в цьому розкладі – зрозуміло всім. Вона обходиться нам щодня у 100 – 200 життів українських бійців. Війна перетворюється на якийсь жахливий підвид пандемії, до якої ми починаємо звикати. Вона стає невід’ємною частиною наших життів і смертей.

Та все ж інших варіантів для нашої країни просто немає. Ні воєнних, ні політичних. Інші варіанти – це знищення незалежної держави України. Без ілюзій.