У дивовижному заході взяв участь нещодавно автор цих рядків. Ішлося про те, як з допомогою різнокольорових олівців змусити Всесвіт виконувати твої бажання. Звучали вислови «алгоритм зняття обмежень», «промалювати нейронні зв’язки», «оновити нейрони головного мозку». Проводила заняття Наталія Надолінна-Бенуа – переселенка з Харкова.
Розташувалися ми – Наталія, ще декілька жінок та я – у залі бібліотеки імені Чижевського. На столі – купа олівців та фломастерів, а також розмальовані незвичайними узорами паперові аркуші. Прошу Наталію пояснити, куди потрапив.
– На заняття з нейрографіки, – каже та. І пояснює, що нейрографіка – творчий метод трансформації світу, розроблений Павлом Пискарєвим, російським вченим, доктором психологічних наук. Згідно з його вченням, будь-яка задача має графічне рішення, отже, треба намалювати свою ситуацію, свої бажання, причому водити олівцем слід несвідомо. Мовляв, таким чином збуджуються нейрони мозку, створюються нові нейронні зв’язки, і нам на допомогу приходить Всесвіт – він сприймає малюнок як інструкцію до виконання.
– Цей метод уже поширений і в Україні, – запевняє Наталія. – Даю початковий рівень.
Тим часом Наталія пропонує учасницям зібрання:
– Давайте розкажемо Віктору, які маємо результати.
– Я – Людмила, стала веселішою, – каже одна. Її підтримує інша:
– Людмила й красивіша стала, і зачіску змінила на кращу.
– Я – Ліля, – бере слово наступна. – На мене дуже добре діє метод. Якщо не можу з чимось впоратися – малюю, і все вдається. Дочці розповіла. Вона теж почала. І з нею дива трапляються: мріяла про кросівки – і отримала в подарунок. Світ реагує на те, що стаємо кращими.
Олена, переселенка з Харкова, стверджує, що на першому занятті минув головний біль. Також нейрографіка допомагає їй позбутися тягаря на душі після неприємних спілкувань. А ще в Олени нещодавно появилася надія, що нарешті здійсниться важлива для неї поїздка, – Космос почув її бажання й звів з потрібними людьми.
– Не можна обмежувати Всесвіт, – наголошує Наталія. І розтлумачує: не слід просити у Всесвіту вплинути на конкретних людей для розв’язання своїх проблем – Всесвіт може послати нам інших людей, інші можливості. Мені згадалося, як у скрутну хвилину отримував допомогу звідки не чекав.
– Телекінезом не займаєтеся? – жартую.
– Займаємося чарівництвом, – каже Наталія.
Яна, теж переселенка з Харкова, розповідає, що її попередня діяльність зійшла на пси, а знайти нову допомогла нейрографіка. Тепер займається фінансовим просвітництвом.
Поділилися своїми досягненнями й інші учасниці, після чого Наталія запропоновувала мені зайнятися нейрографікою на практиці. Як неофіта проінструктувала:
– Треба намалювати нейролінію. Вона має не повторювати себе й вести туди, куди не очікуєш. Ведете маркер трохи з опором руці та мозку. Щоб оновити нейронні зв’язки.
Я всіма силами намагаюся опиратися і руці, і мозку. Результат – химерне мереживо, яке нагадує порепану землю на дні висохлої калюжі.
Здається, і Наталія не в захваті від мого малюнку.
Далі під її керівництвом кожен з нас зображає квітку свого життя – здорового, активного, наповненого позитивними емоціями. Малюємо лінії, поверх них – іще, деякі потім потовщуємо, а кути на перетинах ліній заокруглюємо – так вимагає вчення Пискарєва. Наостанок сегменти, утворені перетинами, розфарбовуємо в різні кольори. Мабуть, якби я сильніше опирався своєму мозку, результат був би кращим. Бо на столі лежать такі гарні малюнки, принесені Наталією!
– Добре вдається тим, хто не вміє малювати, – пояснює вона. – Сюди приходить Володимир, який завдяки нейрографіці поборов страх перед малюванням.
Після заняття дізнаюся від Наталії, що вона захопилася нейрографікою у Харкові. Раніше займалася перукарським мистецтвом, деякий час викладала цю науку, а в останні роки була модельєркою одягу.
– Було авторське ательє. Створювали колекції, брали участь у виставках. Умію й шити, але займалася моделюванням. І авангардний одяг створювали, і для повсякдення. У мене мозок працює на креатив. Люблю поєднувати непоєднуване…
У те, що буде велика війна, Наталії не вірилося до останнього. Та коли Росія обстріляла її Салтовку, швидко зібралася – і на Кропивницький.
– Знайомі знайомих розповіли, що тут є вільна квартира. Син сюди привіз. Мама, їй за сімдесят, не захотіла залишати домівку, там у неї – палісадник. Потім її привезли сюди знайомі, коли їздили в Харків за речами.
Кропивничани Андрій і Вікторія, у квартирі яких четвертий місяць мешкають Наталія із сином, сестрою та матір’ю і ще однією парою з Харкова, не беруть з них плати за проживання.
– Господарі хотіли й платити за комунальні послуги, але ми наполягли, що самі будемо. Нам же – не найгірше. Син має роботу, він айтішник. І чоловік працює, він – за межами України. Канадець. До війни я планувала до нього поїхати. Зараз не хочу, бо потрібна тут, – каже Наталія.
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...