Біля дверей школи

Цілком можливо, що новий навчальний рік буде проходити в уже звичній «дистанційці». Днями освітній омбудсмен Сергій Горбачов оприлюднив результати опитування батьків з приводу форми навчання в умовах воєнного стану. Виходить, що переважна більшість батьків – за дистанційну.

Керівництво української освіти наголошує, що навчання в школах можливе лише за наявності укриттів, а формат навчання може бути різним – від очного до дистанційного та змішаного. З бомбосховищами начебто все більш-менш нормально, оскільки більшість шкіл мають хоча б підвальні приміщення, які за певної підготовки можна використовувати як сховища. Щоправда, освітній омбудсмен і тут «проявив ініціативу» і запропонував такі характеристики шкільних укриттів, які майже неможливо забезпечити, враховуючи особливості формування бюджетів громад. Якщо коротко, то мова йшла про можливість проживання учнів в них протягом 2-3 діб, тобто наявність ліжок, їжі, води, туалетів і душових.

В свою чергу, МОН поширив роз’яснення, що «опитування» Горбачова є нерепрезентативним, тобто не об’єктивним і не всебічним. Більше того, є підозра у використанні «мертвих душ» через «ймовірність його проходження одним учасником нескінченну кількість разів»!

Цифри в даному випадку не мають принципового значення, але можна припустити, що дивне опитування справило негативне враження на батьків і вплинуло на результати місцевих обговорень даного питання. Зрозуміло, що з війною не посперечаєшся, але чи варто одразу погоджуватися з позицією батьків? Тим більше, що мова йде про якість освіти, від чого залежить майбутнє дітей. Тому варто ще й ще думати над пошуком альтернативних форм навчання – поза класами, на свіжому повітрі, окремими групами чи потоками, факультативно, сесійно чи якось іще. Є ж досвід країн, в яких десятиріччями навчальний процес проходить в умовах повітряної небезпеки, – того ж Ізраїлю, де і безпека понад усе, але й про якість освіти дбають. Ми й у цьому компоненті відстали від вимог часу…

Цікаво, що в сільських громадах такої проблематики не існує: «Як це школа не працюватиме?! Хочеш – не хочеш, а діти мають вчитися». Керівники освіти в містах поставлені в складніші умови. Тут існує й справжня небезпека, і активність батьків, які завжди проти, теж має місце. Але схоже, що директори більше налаштовані виконувати вказівки, ніж проявити ініціативу.

В Олександрії начальник управління освіти Олександр Авраменко підтвердив, що у виборі формату навчання будуть орієнтуватися на думку батьків, а деякі варіанти просто складно впровадити. Наприклад, індивідуальне навчання передбачає наявність відповідних довідок. Сімейна форма реальна, коли батьки беруть на себе відповідальність за засвоєння освітнього матеріалу, з регулярним виконанням контрольних робіт. У маленьких громадах позашкільне навчання можливе, але в великих школах маневрувати учнівськими групами важко. Разом з тим якість дистанційної освіти покращилася, але не дотягує до очного навчання. Поза школою діти втрачають «розкіш людського спілкування», у сенсі контактування з друзями, дорослішання в колективі, засвоєння якихось норм і форм моралі.

Якщо ставити питання спрощено – навчання чи життя дітей, то Олександр Авраменко відповідає максимально просто: «Хто нестиме відповідальність за життя й здоров’я дітей? Ну, от хто підпише наказ про навчання дітей під час повітряної тривоги?» При цьому МОН чи обласні керівники на себе відповідальність теж не беруть, оскільки формат освітнього процесу визначатимуть педагогічні ради.

Приблизно така ж ситуація й у Кропивницькому, але начальник управління освіти Лариса Костенко каже, що все майже зрозуміло: «Буде дистанційне, очне та змішане навчання. Змішана форма – це коли частина уроків в школі, а частина дистанційно. Усі форми навчання мають право на існування, але враховується безпекова ситуація. Спочатку безпека, а потім – якість».

Усе може змінитися, якщо раптом настане мир, але на зараз батьки виступають за «дистанційку», діти – за школу, а вихід потрібно шукати в якихось нових формах. Можливо, як у Кропивницькому – у змішаній формі…