Як відгримить війна

Здається, назва пісні Kozak system ідеально підходить до цього матеріалу. Вже сьогодні, коли кривава війна гримить на території України, коли терміну її закінчення не назве жоден аналітик чи мольфар, потрібно думати й говорити про завтрашній день нашої країни.

Мій сьогоднішній співрозмовник – політолог, викладач ЦДУ ім. Винниченка, кандидат політичних наук Руслан Стадніченко.

– Руслане Вікторовичу, давайте ​одразу приймемо, що говоримо про повоєнне майбутнє України, яка перемогла. Інших варіантів не розглядатимемо?

– ​Неможливо уявити Україну без перемоги, тому що вона або перестане існувати, або застрягне в безкінечному минулому. Очевидно, є складність у тлумаченні, якою має виглядати перемога для кожного українця. Сама відсутність єдиного образу перемоги для суспільства викликатиме часті суперечки всередині країни. Але точно можна сказати, що відрізнити перемогу від поразки, незалежно від будь-яких національних або міжнародних дискусій, зможе кожен громадянин України.

– ​Отже, уявімо: війна закінчилася, це зафіксовано в документах, треба відновлювати країну. І, очевидно, необхідно переходити від воєнного авторитаризму до звичайної демократичної схеми управління державою. З чого мають розпочати «мирне життя» президент та парламент?

​– Я б не назвав сьогоднішню систему управління країною воєнним авторитаризмом. Це, скоріше, мобілізаційна демократія із залишками олігархічних перекосів і менеджерських помилок. Війна – це простір надвисоких температур, де стара реальність переплавляється в нову, але навіть війну можна вести зі збереженням багатьох прав і свобод громадян. Це сьогодні доводить Україна. Ще складніше буде провести розмежувальну лінію між «мирним» та «немирним» життям для влади. Особливо якщо ми говоримо про найвищі органи влади. Масштаб проблем, які виникнуть після перемоги, ще довго буде відчуватись як проблема воєнного характеру. Тому державотворчим посадовим особам доведеться віднаходити нові антикризові інструменти та соціальні анальгетики для всієї держави. Як на мене, президенту й парламенту необхідно буде зберегти інформаційно-комунікативну поміркованість всередині та політичну адекватність ззовні, коли ми ставитимемо вимоги до союзників по відбудові України.

– ​Якою ви бачите політичну мапу повоєнної України? Чи збережеться та безглузда різноманітність у сотню партій? Куди «зайдуть» ті, хто повернувся з фронту, як буде використано їхнє загострене почуття справедливості? Чи підуть на покій «герої минулих днів» на чолі з бабусею української демократії?

– ​Далекі одне від одного запитання насправді. Почну з кінця. Юлія Тимошенко не зникне з політики, оскільки їй вдалося вибудувати одну з найглибших і найчисельніших партійних структур на теренах України. Також «Батьківщина» володіє достатнім пропагандистським досвідом і ресурсом, аби на всіх електоральних рівнях відформатовувати громадську думку під свої інтереси. Рівень підтримки у партії, звичайно, знизиться, але не так різко, як це хотілося б опонентам леді Ю.

​Наступне. Частина публічних і медійно активних військових спробують себе в політиці. Тих, кому вдасться розробити конкретні проєкти системної реформації України, може чекати тривала політична кар’єра й довіра суспільства. Ті ж, хто дозволить себе використати старим політикам і партійним функціонерам, – втратять свій авторитет і більше ніколи не зможуть претендувати на владу. Я б дуже не рекомендував заслуженим військовим «лягати» під будь-які існуючі політичні бренди з наступною персональною дискредитацією. Сподіваюсь, виникне рух або партія мілітарного типу, де наші герої війни по-справжньому претендуватимуть на перезавантаження повоєнної України.

​Про партійну мапу. Нас чекає категорична зміна пріоритетів і способів ведення політики. Ті, хто сподівається, що після війни можна буде по-старому, корупційними методами вигравати вибори, сильно помиляються. Відповідно, необхідність у багатьох маніпулятивних партійних структурах, у технічних учасниках виборів, як це було колись, відпаде. Суттєво на соціально-політичну ситуацію впливатимуть США, Британія та Європа. Для країн Заходу важливо, щоб Україна змогла відбудуватись і стала повноцінним союзником, а не міжнародним жебраком. Зробити це можна лише змінивши підходи й практики управління в країні, у цілому.

– ​Соціологи (хоча яка під час війни соціологія?) виділяють сьогодні трьох лідерів громадської думки – Зеленського, Порошенка та генерала Залужного. У цьому зв’язку, чи може Україна вибудувати дво- трипартійну модель суспільства, чи це утопія?

– ​Україна поки не готова до звуження партійної конкуренції до рівня двох чи двох з половиною партій, як це є в деяких розвинених країнах світу. У наших реаліях подібна ситуація закінчиться монополізацією влади з наступною її узурпацією невеликим колом осіб. Про це в свій час намагались домовитись Янукович і Тимошенко, коли мріяли про двопартійну систему й пасьянс на дві руки. Тому тут навпаки, потрібно знижувати прохідний бар’єр до 3%, аби нові сили, які не володіють крупним олігархічним чи будь-яким іншим корупційним капіталом, мали шанс поступово змінювати Україну. Обмежена кількість партій (2-3), які змінюють одна одну, можуть ефективно керувати в тих країнах, де є ефективна, патріотична та націоцентрична еліта. У нас же процес елітогенезу лише проходить мезозойську стадію.

​Про персональні рейтинги наразі важко щось передбачити. По-перше, цифри ще будуть сильно корегуватись обстановкою на фронтах і тяжкістю зубожіння населення. По-друге, ми не знаємо кінцевий перелік тих, хто претендуватиме на владну булаву після перемоги. До прикладу, не факт, що генерал Залужний буде учасником виборів після війни ні в самостійній ролі, ні в ролі учасника інших проєктів. Скажімо, сьогодні не менш активним медійним обличчям ЗСУ є Кирило Буданов. Відповідно, гадати про конкретну розстановку сил на найближчих виборах дуже зарано.

– ​І останнє запитання. Чи можуть успішно керувати країною президент і парламент, які пройшли війну? Чи не підірвуть суспільство перші повоєнні вибори? Чи нема небезпеки, що знову повернуться політичні сварки, прийняття корупційних законів, продаж посад? Чи можливо цього уникнути?

– ​В українських реаліях політичні сварки – це колективна суспільна терапія. Але є тонка грань, за якою такі чвари можуть перетворитись на розбрат і руїну. Сподіваюсь, інстинкт самозбереження не дозволить нам переходити за означену грань після перемоги. Повоєнні вибори, звичайно, будуть випуском народного пару після трагічного перенапруження та колосальних страждань українців. Тому я прогнозую, що вибори пройдуть без особливих ексцесів, але в галасливій обстановці.

​Менше з тим, суспільство та еліта мають уяснити для себе два життєносних положення:

– керівний клас України несе всю відповідальність за правовий, управлінський і економічний стан держави й народу. Тому, якщо й у повоєнній Україні не буде зроблено ставку на розвиток людського капіталу, а грабунок у різних формах не припиниться, то це вкрай тяжко закінчиться для самої правлячої верхівки;

– кожен громадянин, а відповідно й суспільство, має реагувати під час виборів не на гасла, картинки чи брошурки та навіть на попередні заслуги. Єдиним мірилом вибору для нас має бути конкретно прописана дорожна карта/план з реформування кожної галузі держави й реалістичність втілення такого плану. В іншому випадку політиків потрібно посилати прямим текстом і у відомому напрямку.