На Кіровоградщині проживає 25 тисяч дітей з числа внутрішньо переміщених осіб. Вони з родин, яких війна вигнала з рідних домівок, будинки більшості зруйновані, а значить, повертатися буде нікуди. Ми тимчасово прихистили. А що далі?
Поклик, обов’язок батьків – збереження життя та здоров’я дітей, захист, створення безпечних, затишних умов життя. Коли ж у батьків відібрали все, вони разом з дітьми страждають. Так, ВПО отримують фінансову допомогу. Але навряд її вистачає на все, чого дитина потребує. Комусь пощастило влаштуватися на роботу, це додаткові кошти, але часто ці люди вимушені сплачувати за оренду житла, яка вражає розміром і нагадує здирництво та спекуляцію на нещасті.
Дякуючи українським та міжнародним фондам, такі сім’ї отримують гуманітарну допомогу. На фото, яке зробив наш колега, кілька родин переселенців в очікуванні продовольчих наборів. Цей процес зазвичай супроводжується чергами. Аби не мерзнути надворі, зайшли до пункту обігріву. На столі було печиво, пиріжки, гарячий чай. Зазирніть у ці великі очі маленьких дітей. Вони сповнені страждань і злигоднів. У них жага миру і прохання про співчуття. Чи забудуть ці діти, гнані війною, те, що пережили? Напевне, ні. Але хоч трошки стерти з їхньої пам’яті війну в наших силах. Ми можемо й повинні наповнити ці маленькі життя позитивними емоціями, поділитися своїм нерозтраченим теплом.
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...