«Ми наближаємося до міста Б»

Наш колега Геннадій Рибченков, багаторічний провідний оглядач «УЦ», який має чималу армію прихильників – читачів, зараз у діючій армії. Він – виконуючий обов’язки командира взводу, воює на Бахмутському напрямку. Знайшовши вільний час, Геннадій вийшов на зв’язок з редакцією і відповів на запитання, які, переконані, цікавлять не тільки нас.

– Гено, після навчання на базі НАТО в Німеччині ти опинився в, мабуть, найгарячішій зоні війни. Що саме робить твій взвод?

– У нас є виходи на «нуль». Як правило, три доби. Потім стільки ж часу на відпочинок та стрільби. Хоча у нас завжди напоготові наплічники з водою, їжею, цигарками, газовим пальником, ми готові в будь-який час вирушити на передову.

Специфіка нашої роботи доволі своєрідна. Ми працюємо у спарці з дуже правильними, професійними хлопцями, які зачищають позиції ворога, просуваються вперед. Одразу після них заходимо ми. Бачимо розкидані ворожі трупи, неймовірну кількість кинутої зброї: патрони, гранати, кулемети, гранатомети, міни всіх видів, амуніцію. Якщо ворог намагатиметься контратакувати, відбити ці позиції, ми повинні їх утримати.

Копати багато не приходиться, ми займаємо орківські окопи. Єдине, що їхні стрілецькі позиції були обладнанні в наш бік, а ми вже розвертаємо їх на 180 градусів. А ще переробляємо місця для сну. Рашисти всі якісь дрібнорослі, і наші козаки там не поміщаються. Часто доводиться подовжувати ці «ліжка» за допомогою лопатки, щоб була у наш ріст. А ще обов’язково заглиблюємся – чим ти глибше, тим живіший.

– Ви кинуту зброю, БК забираєте з собою?

– Ну, БК нікому не потрібні. Навіщо тобі зайві, припустимо, 10 тисяч патронів або ящик гранат на ППД (пункт постійної дислокації – Ред.)? Зброю – так, беремо, перевіривши на справність. І ми зобов’язані здати, якщо знаходимо, будь-які документи, карти, мобільні телефони.

Я нещодавно знайшов записник якогось якута. Він там робив різні нотатки, серед іншого малював план будинку, який збудує вдома на гроші, які отримає за те, що вбивав українців. Все, будинку в нього вже не буде. Лежить, смердить, удобрює землю.

– Ти казав про орківські трупи. Вони їх не забирають?

– Та хто їх буде забирати! Орки тікають, кидаючи все, і навіть особисті документи. У нас вважається вдачею, якщо труп валяється далеко. А було, що труп лежав у п’яти метрах. Можете собі уявити, що це в спеку.

– Можливо, запитання некоректне, але що найскладніше? Які проблеми найскладніші?

– Питна вода на позиції. Це найголовніша цінність. Навіть їжа – не проблема, тому що завжди щось можна знайти. Я не соромлюсь зізнатися, що їв орківські консерви. Це така військова реальність. Ми з собою беремо воду на позиції. Я зазвичай сім літрів беру. Взяти більше проблематично, тому що нас транспортом довозять до певної точки, а далі ми йдемо пішки. Доводилося і вісім кілометрів йти.

Вода на позиції, без перебільшення, на вагу золота. Бачу – йде побратим з ворожого окопу, в одній руці несе два автомати, в другій – шестилітрову баклажку води. І, повір, вода цінніша за автомати.

Звісно, на «нулі» ніхто не вмивається, не миє руки-ноги. Для цього є вологі серветки. А коли пішла третя доба на позиції, то навіть грами води рахуємо.

– А не можна там зробити запас води?

– Це складно. Кожен наш вихід – це нова позиція. Про що це говорить? Про те, що ми рухаємося, що ми наближаємося до міста Б.

– Ви всім забезпечені? Є в чомусь потреба?

– Всього вистачає. В нас є вся можлива екіпіровка до тактичних окулярів двох видів та гумових чобіт, ще багато такого, що в інших підрозділах хлопці самі дістають. А новеньку, просунуту плитоноску, павербанк та запасний акумулятор для рації мені подарувала «Україна-Центр» та її друзі. Дякую. Продуктів привозять достатньо. Я отримую на взвод консерви, овочі, сир, свіже м’ясо, рибу, ковбаси, йогурти, соки, печиво. От сьогодні на сніданок у мене були салат з редиски та помідорів, яєчня на салі та мариновані шампіньйони.

– Що ви робите під час триденного відпочинку?

– Треба помитися, випрати одяг, відіспатися, зв’язатися з родиною, почитати новини. Ми живемо в прифронтовому населеному пункті. Я – в покинутій хатинці, яку виділила місцева влада. Туалет надворі, вода в колодязі. Та я пристосувався. Деякі хлопці винаймають житло з комфортними умовами у господарів. Ходжу до них у душ та скористатися пральною машинкою. Так і живемо.

– Чи буде в тебе відпустка?

– Згідно законодавства має бути. Наш новий комбат хоче, щоб ми відпочили вдома. Так що, можливо, незабаром побачимося, і я розповім про все більш детально.

Поки – всім привіт! Я повернуся.