«Він ніколи не казав «ні»»

Кропивницька громада зазнала великої втрати. На війні із російськими окупантами загинув звукорежисер обласної філармонії Андрій Волков. Йому було 47 років. З перших днів повномасштабної війни був у добровольчому батальйоні. Разом із побратимами перші два місяці патрулював Кропивницький. Потім опинився на фронті.

За словами його друга Павла Колчіна, він був безвідмовний. Ніколи не казав слово «ні».

«Якщо мова йшла про допомогу, завжди знаходив годинку-дві аби допомогти своїм близьким чи друзям. Познайомились ми з Андрієм у 1994 році. За місяць я вже взяв його на роботу у свою фірму. Коли у нас народилися сини, то ми назвали їх Павло та Андрій. Тож тепер наші сини – Павло Андрійович та Андрій Павлович. Ми дуже довіряли один одному, навіть обмінялися ключами від квартир. Він пізніше став працювати звукорежисером в обласній філармонії, а ще був гарним механіком. Ми разом майстрували різні пристрої для звуку. Мені хотілося перетягти його у Київ, я навіть підшукав йому роботу. Та він говорив, що завершить усі свої справи у Кропивницькому і тільки потім переїде. Я пропонував йому перший час пожити у мене. Та почалася війна…»

Без чоловіка й батька залишилися дружина Наталя, син Павло та донька Олександра. Син працює у філармонії і танцює в «Зорянах». Дружина – музикальний керівник у дитячому садку, а донька навчається у 26-й школі.

«Він умів тримати удар. Ми з ним працювали з 2011 року. Об’їздили з концертами, мабуть, чи не кожне село нашої області. Іноді давали по три концерти за день. Робота звукорежисера – це не тільки правильно натискати кнопки на пульті, а ще виносити і заносити великі колонки. Грузити апаратуру. І ніколи він не просив про допомогу. Майже все робив сам. Це була творча людина, яка знала свою відповідальність перед колективами. Працював на багатьох заходах у нашому місті. Його знали всі творчі міські колективи. Якщо було потрібно, він міг приїхати вночі і ніколи не відмовляв у допомозі. У цій війні наш Андрій виявив високу мужність та самовідданість. Його самопожертва та відвага не будуть забуті, завжди залишатимуться в серцях і в пам’яті кожного з нас», – розповіла заступниця директора філармонії Оксана Буртова.

У філармонію Андрій прийшов завдяки своєму хобі – адже любив працювати із звуковими приладами. До цього він був менеджером в одному із торговельних закладів, причому – теж на доброму рахунку у своїх колег.

«Андрій з фронту приїхав наприкінці грудня 2022 року. Він замовив генератор. Ми його придбали. 31 грудня він поїхав, але сказав, що повернеться і з цим генератором, і з перемогою. Ми завжди з ним перемовлялися телефоном. Раптом 3 січня зв’язок з ним зник. Ні його рідні, ні ми не розуміли, що відбувається. Декілька місяців його телефон не відповідав. Не знали, що і думати. Потім виявилося, що він загинув. Тіло до літа не було індентифікованим. І тільки у липні за даними експертизи ДНК виявили дев’яносто дев’ять відсотків співпадінь із сином. Це втрата для нашого колективу. Це втрата для міста. Загинув наш друг. Загинув наш професійний звукорежисер. Якщо кажуть, незамінних людей не буває, – не вірте. Андрій був професіоналом у кращому значенні цього слова. Зараз працюють нові люди, і нам доводиться підлаштовуватися під них. А з ним було легко, він все робив із душею», – розповіла директор філармонії Наталя Агапєєва.

І за словами друга та колеги Олега Косєнкова, Андрій був справжнім другом. «Він все робив гарно і швидко. Добре розбирався у техніці, міг щось новеньке придумати, допомагав із комп’ютерною технікою. Гарний друг та надійний партнер. Вже тоді, коли ми з ним починали працювати разом, було зрозуміло, що з нього вийде гарний звукорежисер. У нього був прекрасний музикальний слух. Потім він перейшов працювати у філармонію, там набрався досвіду, і, дійсно, став класним професіоналом», – розповів Олег Косєнков.