«Ми маємо готувати дитину до великого жорстокого життя»

Що поєднало нашу Новоукраїнку та Міністерство освіти та науки України? Вчитель зарубіжної літератури Новоукраїнського ліцею «Лідер» Олександр Каєнко, який у співавторстві з трьома колежанками з інших міст (Валентина Снєгірьова, Оксана Бушакова, Ірина Горобченко) розробив нову програму з зарубіжної літератури для 7-9 класів НУШ (Нова українська школа). МОН цю програму затвердило й рекомендувало для використання, починаючи з 2024 року.

Нам стало цікаво, як народжувалася програма, чим вона відрізняється від попередньої, як має вплинути на бажання учнів читати. Зв’язатися з Каєнком не склало труднощів – знайомі давно, ще зі студентства у педінституті. Закінчив філфак, став викладати у школі і викладає вже 35 років. Чудовий вчитель, отримав звання заслуженого, батько відомого місцевого клубу інтелектуальних ігор, ініціатор і реалізатор багатьох цікавих і корисних проєктів. А тут ще й програма.

– Олександре, коли виникла думка долучитися до зміни програми, зробити її такою, як бачать вчителі?

– Програми у нас змінюються періодично. Кожного разу, коли читаєш змінену, думаєш, що зробив би трошки не так, що тут цього не вистачає, тут іншого. Чергова зміна програми зумовлена тим, що в країні впроваджується НУШ. Два роки тому були прийняти програми для 5-6 класів, і проєкт однієї з програм представив авторський колектив, який очолювала знайоме мені людина. Ми зв’язалися, я попросив подивитися, сказав, що є вчителі, які порадили б деякі зміни. Багато міняти було пізно. Єдине, що мені вдалося, повернути у програму 5-го класу оповідання Сетона-Томпсона «Лобо», яке чомусь викинули.

Пройшов час. І коли постало питання писати нові програми, Валентина Снєгірьова з Інституту педагогіки НАПН запропонувала мені попрацювати над новим варіантом програми для 7-9 класів. Я поцікавився, хто в авторському колективі, мене цілком задовольнили імена, які почув. Знаю їх як вчителів, теоретиків, практиків, людей, які багато пишуть. До того ж ми учасники творчої групи «Ключ до слова». Ми співпали у тому, що хочемо розробити програму, аналогів якій ще не було, наблизити її до сучасних дітей, наповнити сучасними текстами, відійти від стандартів і стереотипів.

– Вдалося?

– Ми зробили все, чого прагнули, крім одного: не відійшли від хронологічного принципу. Не знали, як на це відреагують. Хоча я вважаю, що давно треба було відійти від хронології. Ми в школі готуємо не літературознавців, а читачів. «Гамлет» не має потрапляти у восьмий клас, а має читатися, коли треба, в одинадцятому. Але для України це поки що занадто прогресивно. Можливо, в новому варіанті програми ми підемо і на це. Тому що я вже думаю про новий варіант.

– Що нового, цікаво ви внесли в нову програму? Які твори?

– Мені здавалося, що я маю створити таку програму, за якою сам хотів би вчитися. Я дуже багато читав, але, звісно, не все. Тому прислухався до друзів, знайомих, колег. Ми вирішили, що мають бути твори, які, що називається, в тренді. Це або лідери читацьких топів, або відзначені престижними нагородами, або знакових авторів, або авторів, про яких говорять чи говорили багато років тому. Благо, зарубіжна література дає нам величезний вибір.

Я дуже радий, що в програмі є англієць Джефрі Тріз, який написав кілька десятків підліткових історичних романів, якого дуже любили англійські діти. Колись на українську переклали три романи, на тому все закінчилося. Я вирішив, що його повернути треба, і ми пропонуємо шикарний роман «Слідами змови». Це хороший підлітковий пригодницький роман. До речі, коли нашу програму прочитав мій знайомий директор тернопільської школи, він сказав: «Боже мій! Тріз! Я його так любив, що колись вкрав його книжку зі шкільної бібліотеки».

В програмі багато сучасних авторів. Навіть є автори, які ще не перекладені українською мовою. Наприклад, Марісса Мейєр, чудова письменниця. Ми пропонуємо її «Маленький андроїд». Але переклад на українську зараз триває.

У нас є новий, як для України, ізраїльський автор Етгар Керет, оповідання «Розбити містера свина». Я не знайшов українського перекладу, тому довелося перекладати самому. Я не великий знавець іврита, але наданий мені підстрочний переклад обробив літературною українською. Знайомий, який знає іврит, сказав, що все нормально.

Плюс до всього ми пропонуємо хороший список для позакласного читання. Там навіть комікси трапляються. Ми не боїмося показати літературу, яка може бути і такою.

– Що з російськими авторами?

– В цій програмі немає росіян. Не тому, що я такий оголтєлий. Скажу чесно: мені не вистачає деяких російських авторів. Розумію, що багато з них були імперцями. Хоча який в біса імперець Олександр Грін чи Антон Чехов? Але оскільки йде війна, ми вирішили принципово: жодних росіян. Можливо, колись ми до цього повернемося. І немає білорусів. Хоча мені шкода Василя Бикова, який воював з фашистами, з режимом, і потрапив під одну гребінку тільки через те, що нашу територію обстрілював катер «Василь Биков», названий на честь якогось російського адмірала.

Коли ми переможемо, подивимося на світ інакше, повернемося до теми літератури і оберемо для себе те, що класне. Але не зараз.

– В програмі є рекомендації аудіо- та відеоматеріалів майже до всіх літературних творів.

– Так. Ми знайшли все, що змогли знайти. Це не значить, що вчитель має все це використати. І в нашому підручнику, над яким зараз працюємо, намагаємося вводити роботу з аудіотекстами та відеоматеріалами.

Ми не обмежуємося класичним живописом чи класичною музикою. Наприклад, «Вільшаного короля» Гете ми знайшли шикарнючу польську метал-групу, яка виконує гетівський текст сілезькою мовою. Це круто. Ми хочемо показати дітям, як тексти живуть не тільки на сторінках книжок. Що література – це прорив на інші види мистецтва.

– Тепер про технічну складову програми. Коли? Кому?

– З нею можна ознайомитися на сайті міністерства. Вона рекомендована до впровадження, але не зараз, через рік. До 1 вересня цього року ми готуємо матеріали, які будуть розіслані у школи, що працюють в пілотному проєкті. Таких шкіл в Україні 134. Вони матимуть кілька програм і зрештою оберуть найкращу. В нас є час зробити підручник, посібник, можливо, навіть платформу з допоміжними матеріалами. Вже зараз є вчителі, які кажуть, що залюбки перейдуть на нашу програму.

Дехто каже, що треба більше українського, що зарубіжна література – щось не головне, допоміжне. Я вважаю, і це показали події останнього часу, якби ми не вчили своїх дітей європейським і світовим цінностям, події на сході зараз були би гіршими для нас. Ми через літературу зуміли показати нашим дітям, які зараз воюють, захищають країну, картину великого світу, яку не бачать наші сусіди.

– Учень, що навчатиметься за вашою програмою, якою буде людиною?

– Мені здається, що наша програма допоможе дитині побачити картину світу у більш повному вигляді, ніж те, що було раніше. Ми маємо готувати дитину до великого, різнобарвного, інколи жорстокого життя. Літературний твір – це своєрідний тренажер, певна модель. Я дітям завжди говорю: «Якщо ви зрозумієте цю модель, можливо, вам в житті не доведеться наступати на ті самі граблі.

Ми намагалися зробити так, щоб дитина зрозуміла, що життя різноманітне, суперечливе, але його треба любити. І рано чи пізно, все буде добре. Завжди все повертається до доброго. Немає більш надійного вмістилища для енергії добра, як література.