Музею від захисників

Якби не війна, кропивничанин Іван Нестройний обіймав би солідну посаду в Фонді державного майна України – у січні 2022-го його визнали переможцем у конкурсі на заміщення вакансії. Юрист за фахом, 47-річний чоловік нині служить у стрілецькому батальйоні заступником командира роти, недавно його зарахували в офіцери – став молодшим лейтенантом.

А дізналися ми про нього завдяки працівникам Музею мистецтв, які оприлюднили у Facebook таку інформацію: у Кропивницький приїздив військовослужбовець Іван Нестройний, відвідав музей і подарував закладу декоративну таріль, розписану по-петриківськи, ще й з емблемою батальйону. Виявляється, Леся Нестройна-Шевченко, багатьом кропивничанам відома як наукова співробітниця Музею мистецтв, – його дружина.

У неї ми й з’ясували, що Іван на військовій службі познайомився з уродженцями Дніпропетровщини, теж нині військовими, які підтримують зв’язки із художницею-землячкою Юлією Пікуш і замовляють у неї вироби, розписані по-петриківськи.

– Мені дуже подобається петриківський розпис. Чоловік, знаючи про це, подарував на шосту річницю весілля таку шкатулку, розписану Юлією Пікуш. Хлопці з їхнього батальйону часто замовляють у неї і декоративні тарелі, і шкатулки, і розписані гільзи. Недавно Іван передав таку таріль нашому музею. Ви йому зателефонуйте, він детальніше розкаже, – порадила пані Леся.

– Наш батальйон утворено в перші дні війни, формувався з добровольців, більшість яких – з Дніпропетровщини, – розповів телефоном молодший лейтенант Нестройний. – Є декілька хлопців з Петриківки, зокрема Олег Підпалок та Юрій Шанявський. Через них і замовляємо вироби, розписані Юлією Пікуш. Музею мистецтв, що в Кропивницькому, ми подарували таку таріль з емблемою свого батальйону, щоб віддячити його працівникам за волонтерську допомогу. Вони нам і сітки маскувальні передавали, і обереги, і гостинці.

Також кореспондент «УЦ» дізнався від Івана Нестройного, що той раніше працював в прокуратурі, інших державних установах, що перед самісінькою війною переміг у конкурсі на заміщення вакантної посади у Фонді держмайна, але призначити його не встигли. З 2 березня минулого року Іван – військовослужбовець. Спочатку служив рядовим. Потім довірили кулеметне відділення, присвоїли сержантське звання. Згодом став заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення. З цими обов’язками впорався, тож підвищили у званні, тепер він – офіцер.

– Гордий тим, що служу в батальйоні з хорошими хлопцями, які стали у стрій добровільно і пройшли великий бойовий шлях. Хоча лише половина з них до війни мала якесь уявлення про військову службу. Різні люди служать, є й старші від мене. Одному виповнилося 60 років, а він не скористався правом на демобілізацію, служить. А до війни працював на заводі.

 Віктор Іваненко, «УЦ».