Іноді краще промовчати

Україна – не росія.

Л. Д. Кучма

Вже не важливо, хто й коли першим зафіксував цей факт. Різницю між двома сусідніми країнами видно кожній адекватній людині. І ставлення до влади – лише одна із багатьох граней цієї несхожості.

У них традиційно – цар хороший, бояри погані. У нас всі погані – і цар, і бояри.

В Україні, на відміну від росії, геть-чисто відсутнє сакральне ставлення до вищої державної влади. Більше того, часто-густо воно переходить межі звичайної людської пристойності. Навіть останнього алкаша так не паскудять, як президента, міністра чи нардепа. Виправдання такому хамству немає – це поза людською моралллю, але є пом’якшувальні обставини (про них наприкінці колонки).

Відсутність ореолу святості та недоторканності навколо президента Зеленського дозволяє нам, далеким від верховної влади людям, бачити не лише його власні помилки та дурниці, а й проколи його найближчих соратників. Найсвіжіший, але, на жаль, не останній, скандал – із Польщею. Навіть якщо дуже захотіти, то важко вигадати більш невчасний і недоречний конфлікт. Не вдаючись у подробиці, скажу: не стільки там того зерна, щоб посваритися з поляками на радість росії та Угорщині. За допомогою «старших» скандал залагодили, але гіркий осад залишився…

Тепер кілька слів про зворотний бік Місяця, у сенсі про об’єктивне ставлення до влади. Нещодавно низка провідних соціологічних компаній України провела опитування, яке включало запитання «Чи згодні ви із твердженням, що президент несе пряму відповідальність за корупцію в уряді, військових адміністраціях?». Відповідь була недвозначною, абсолютно у стилі українського суспільства – 78% респондентів відповіли позитивно.

Я – не соціолог і точно не адвокат влади. Просто дайте відповідь собі на кілька запитань, які теоретично могли бути в цьому соцдослідженні:

– За чиєю ініціативою корупцію у країні у воєнний час прирівняли до держзради? Хто вимагав і домігся негайного відкриття електронних декларацій про статки чиновників?

– Як ви вважаєте, чи обізнаний президент про найбільш резонансні антикорупційні розслідування, зокрема щодо Коломойського та Шуфрича?

Додам, не тільки соціологи, а й журналісти добре знають, що «правильно» поставлене запитання практично гарантує «потрібну» відповідь.

До речі, про Шуфрича. Верховна Рада позбавила його посади голови парламентського комітету зі свободи слова, але залишила у складі комітету. Але це не все! Наступником Нестора на посаді головного захисника конституційного права народу став Євген Брагар. Так, той самий, який «продайте собаку і заплатіть за комуналку».

Коли радник голови ОП Михайло Подоляк ляпнув про «слабкий інтелектуальний потенціал Індії та Китаю», він, мабуть, ще не ознайомився із законопроєктом «слуги народу» Сергія Гривка, який запропонував встановлювати у в’язницях і зонах велоергометри та забезпечувати місця ув’язнення дармовою електроенергією, а накручені кіловати враховувати при умовно-достроковому звільненні. Пригожин, який під амністію відправляв зеків на забій, від заздрощів перевернувся у труні. Хоча запропонований законопроєкт по справедливості треба було б назвати ім’ям Аркадія Райкіна, який ще задовго до народження Гривка запатентував цю ідею: «Ось балерина – крутиться. Крутиться, крутиться, аж в очах рябить. Причепити її до динамо – нехай струм дає у недорозвинені райони».

У нас у Кропивницькому просто є всі умови для реалізації проєкту Райкіна-Гривка – і масова хореографія, і в’язниця, і креативні керівники, для яких будь-яка тема – своя. Ось питається, на фіга свіжоспеченому голові облради Дрозду на зборах, присвячених Дню міста, треба було повній залі недурних і освічених людей історію Єлисаветграда переказувати? Він же не історик, не краєзнавець, навіть не лектор товариства «Знання», та й не Цицерон – привітай людей, і вистачить. Але ж ні, ганьбитися – так до кінця!

Тепер ви зрозуміли, що я мав на увазі, коли писав про пом’якшувальні обставини для пересічних українців?