Сорок крапель оптимізму

Не можу зрозуміти, чому ми чогось хочемо від усіх і нічого не хочемо від себе?

М. М. Жванецький.

У мене на робочому столі лежить збитий рашистський дрон. Це подарунок «Директора» – комбата Олега Дем’яненка. Дрон майже цілий, напевно, можна відновити. При нагоді віддам його в руки умільцю – хоч користь буде.

Дрон зовсім не справляє враження смертельної зброї, але викликає в мене, колишнього інженера, гіркоту та образу. Ви розумієте – там нема чого робити! Нема чого проєктувати! Нема чого налагоджувати! Такі «вертушки» кіровоградські підприємства 70 – 80-х років могли клепати десятками тисяч на місяць. Радіозавод, «Акустика» та «Ельворті» за три – чотири місяці запросто налагодили б серійне виробництво.

Звичайно, є безпілотники набагато складніші, виготовлення яких потребує високих технологій, але ж потрібні й такі! ЗСУ їх катастрофічно не вистачає. У росіян подібних «іграшок» значно більше. А в нас сьогодні майже немає потрібного виробничого обладнання, немає класних фахівців і немає грошей.

Те, що рано чи пізно виникне проблема з грошима, було очевидно кожній розсудливій людині. Ну не можна нескінченно воювати за спонсорські гроші! Приводів для пауз у фінансуванні України вже було і ще буде багато: стихійні лиха, пандемії, спалахи нових військових конфліктів, ухвалення бюджету на новий рік, передвиборчі та внутрішньополітичні ігри. У грудні в США збіглися одночасно три останніх фактори.

Це, звичайно, жах, але не жах-жах-жах. Є якась внутрішня впевненість, що наш і досі фартовий президент викрутиться і цього разу. На чому грунтується ця впевненість – на традиційному «якось воно буде», на моєму оптимізмі, на логіці чи інтуїції – сам не знаю. Але дуже сподіваюся, що демократи з республіканцями домовляться та виділять мільярди на зброю для України. Втім, як писали брати Стругацькі: «Ти не цього бійся, ти он того бійся» – це я про Трампа. Від цього рудого можна чекати будь-яких неприємних сюрпризів. Навіть що воювати 2024 року Україні доведеться за свої, кревні.

Не претендую на глибоке розуміння настроїв широких народних мас США, просто висловлю думку, що склалася під час спілкування зі звичайними «середніми» американцями. Проблеми сім’ї, району, міста, штату хвилюють їх набагато більше, ніж війна на іншому боці планети. Вони абсолютно далекі від думки, що Україна захищає демократію в їхньому розумінні. Їм, звісно, шкода наших дітей і людей похилого віку, які страждають від війни десь на краю Європи, але для багатьох – це не привід витрачати мільярди баксів американських платників податків. Уявіть себе на їхньому місці: коли ви востаннє підтримували своєю трудовою гривнею чи податковою копійкою пригноблених жертв імперіалізму? Збирали брухт та макулатуру на підтримку Анжели Девіс пів століття тому?

І на путіна вони плювати хотіли, він до них не полізе, хіба що на Аляску. Та й Трамп із ним швидко домовиться, обіцяв.

Зрозуміло, що не всі американці так міркують, та й дідусь Байден ще на посаді, але для нас це ніяк не скасовує потреби вже сьогодні готуватися до автономного плавання серед сусідських акул та інших гадів.

За всієї серйозності поточного моменту в історії України я категорично не радив би записуватися в партію «Все пропало!» жінки з косою. Можливо, річ у тому самому моєму оптимізмі, але я реально бачу в нашій країні величезний нерозтрачений ресурс, який може компенсувати суттєвий брак необхідного фінансування.

За того бардаку в нашій центральній владі, за тієї корупції, що, як іржа, покриває кожен фінансовий потік, за розбрату серед політиків, за постійних хейтів та взаємних звинувачень, коли кафе і фітнес-центри переповнені, коли Буковель забитий крутими тачками, коли розкрадається гуманітарка, коли торгують «білими квитками», Україна примудряється стримувати орду зі сходу. Прибрати б ці «за…» та «коли…».

Але повернуся до теми, з якої почав. До дронів. Це ж не танки, не літаки, не ракети. Україні ще під силу самій, без сторонньої допомоги, виготовляти дрони. А всю веселу команду з Банкової, яка у кросівках та берцях вилетіла до Вашингтона просити гроші, пропоную там і залишити – з метою зменшення ентропії в Україні.