Де Бог, там Перемога!

5 травня християни святкують Великдень – одне з головних церковних свят. Традиційно до цього дня люди намагаються навести лад на цвинтарях, де поховані їхні рідні й близькі. Вже декілька років їх закликають не приносити на могили штучні квіти, але знову все місто в кольорових букетах, а на кладовищах – тонни сміття. Ми вирішили запитати архієпископа Кропивницького і Голованівського Марка, як до цього ставиться церква, і ось що він нам сказав.

– Щодо штучних квітів, які ми взяли собі за звичку нести чи на похорон, чи на сам цвинтар, відвідуючи могили своїх рідних, то вже неодноразово це питання піднімалося. Ця традиція не є давньою, адже сам пластик стали використовувати відносно недавно, і це дуже шкідливо для довкілля, і це ні в який спосіб не виражає особливої любові та поваги до померлого. Я не розумію, на чому грунтується ця звичка, – чи на дешевизні, чи на тому, що такий букет буде довго та красиво стояти, але я вважаю, що це спотворене поняття краси.

Якщо ми хочемо виразити свою любов до людини, яка відійшла у засвіти, то, насамперед, – це молитва. Вона може бути як приватною, так і загальною в храмі, або під час відвідування місця поховання. Друге – є різні символічні наші дії. Коли ми говоримо про квіти, ми маємо на увазі саме живі квіти. Адже жива квітка має в собі певний символізм – вона спочатку красива й свіжа, а з часом в’яне, сохне, перетворюється на порох, і його розвіває… Так і людське життя швидкоплинне: ми красиві, молоді, але проходить час, і ми покидаємо цей світ. А з іншого боку, жива, натуральна квітка не несе для довкілля прямої шкоди, вона не засмічує цвинтар. Люди принесли, поклали, і вони природним способом зникнуть і назад повернуться до землі. Таким чином ми будемо довкілля наше мати кращим, ніж воно зараз є.

Я прихильник цього, і ми закликаємо наших вірян: якщо хочете виразити свою любов до померлого, моліться за нього, це свідчить про те, що ти ту людину любиш і вона тобі не байдужа, і що смерть не зруйнувала любові між тобою й цією людиною. Бо ми ж віримо у воскресіння: буде час, і ми зустрінемось. А якщо хочеш принести матеріальний символ своєї любові, візьми живу квітку.

А щодо окраси місця поховання, то, на жаль, зараз більшість використовують гранітні плити, і окрасою стає камінь. А якщо такого немає, можна посадити якісь невисокі насадження, які довго ростуть, – якісь хвойні, а також різні квіти. Але це вже питання смаку й розуміння людиною краси.

І ще одне: якщо немає на цвинтарі місця, куди можна скласти сміття після прибирання могил, щоб його потім комунальні служби вивезли, людині не важко буде взяти пакет з ним і викинути у сміттєвий контейнер в іншому місці, звідкіля відповідні служби його вивезуть. Кожен має сам дбати про порядок у нашому місті. Це буде шаною і до самих людей, яких вже немає з нами, і до місця їхнього поховання.

– Владико, за декілька днів ми святкуватимемо Великдень. Що ви хотіли би сказати вірянам напередодні цього свята?

– Вітаючи людей з Великоднем, ми маємо усвідомити, що Пасха, свято Воскресіння Господа Нашого Ісуса Христа, – це свято перемоги добра над злом, світла над темрявою, справедливості над неправдою. І ми, українці, перебуваючи зараз у часі страшної, підлої війни, повинні надихнутися цим святом: що за правду, за свободу варто боротися, за те, щоб мати свій рідний дім, а також усвідомити, що свобода й рідний дім дорого коштують. І якщо ми не цінували своєї країни до війни, не цінували своєї мови, своєї культури, то тепер просто зобов‘язані переосмислити усі ці речі, зрозуміти, що іншого куточку у нас, українців, на цій землі немає, де би ми могли себе реалізувати як громадяни цієї країни, як народ. І тому я бажаю воїнам Божого захисту, стійкості, бажаю, щоби народ, який у тилу, молився за наших воїнів. Якщо ти любиш когось, якщо ти небайдужий до нього, ти обов‘язково будеш молитися за цю людину.

Прийде час, коли наші воїни зі знаменами Перемоги повернуться з війни. І якщо вони повернуться в суспільство, яке за них молилося, то це суспільство любові й поваги до воїна, і ця любов буде мати зцілюючий ефект, адже багато воїнів прийдуть з ранами – і тілесними, і душевними. І якщо люди люблять їх, вони своєю любов‘ю допоможуть їм зцілитися. Якщо народ любить воїнів, він у пам‘яті своїй закарбує й тих, хто відійшов у засвіти, хто загинув, не забуде їх, не зневажить їхньої пам‘яті.

Тобто на цей час такий заклик: просимо у Бога захисту, віримо і знаємо, що правда переможе, і свідченням цього є Воскресіння Христове, посилюємо свої молитви, а окрім молитов ще діємо. Активно діємо кожен на своєму місці, виконуємо свою роботу й чим можемо допомагаємо нашим воїнам-захисникам: чи коштами, чи власною допомогою, чи добрим словом або навіть посмішкою, обіймами – будь чим, щоби вони відчували, що тут усі разом з ними, що за ними стоїть стіна людей, котрі своїми молитвами, своїми намірами, своєю посильною допомогою разом з ними на передовій.

Усім зичу Перемоги – як власної над своїми слабкостями, залежностями, недосконалістю, так і Перемоги нашій країні, нашому українському народові! А будь-яка перемога непросто дається. Щоб її здобути, потрібно докласти зусиль, і чим більша загроза, чим більший виклик, тим більше потрібно зусиль, тим більше страждань проходить як людина, так і народ.

Треба любити свою справу, яку Бог нам дав, любити людей, які йдуть разом з нами, і нема чого боятися – треба розуміти, що є загрози, є дуже страшний виклик, є дуже багато неправди й підлості з боку нашого сусіда, але правда переможе. Бо там, де правда, там Бог. А де Бог, там Перемога!