Чому на фронті нема нарядів

Продовжуємо нашу серію коротких нарисів з повсякденного життя українського війська. Бо воно складається не лише з суцільного бою 24/7.

Що собою являла військова служба у мирні часи? Зазвичай нескінченну череду нарядів, караулів, чергувань та іноді трохи навчання ну і, звісно, стройова підготовка. Підйом-відбій, півгодини ввечері перегляду колись програми «Врем’я», ПГД (парково-господарський день) та баня по суботах, обов’язкова зарядка та рахування днів, що лишилися до дембеля. Зараз для більшості в армії цього немає, як нема строкової служби, є мобілізація. Але служба зараз виглядає чимось настільки штучним, надуманим, якимось картонним, нереальним, геть далеким від реалій війни.

На дворі війна-2024, в ній також нема багато з того, за що, вибачте, діди воювали. Нема заградотрядів та наркомовських ста грамів, «якщо не повернусь з бою, вважайте мене комуністом», розвідники не беруть «язиків», бо дрони ефективніші, Олександри Матросови не закривають грудьми амбразуру, в тил ворога не закидають парашутистів. Це все історія.

В Радянський армії я ходив в наряди: днювальним у казармі, на кухню, посильним при штабі, на охорону прапора полку. Так, тоді цілодобово біля прапора частини мав стояти боєць, зараз багато воїнів жодного разу не бачили прапора своєї бригади. Нема посильних, рації та смартфони їх успішно замінили, а так, бувало, годинами бігав територією полку в пошуках офіцера, якого викликало начальство.

Нарядів по кухні на фронті та поблизу немає. Бо немає військових їдалень як таких. Не можна допускати скупчення бійців в одному місці. Якщо хтось з цивільних не знає, то на фронті нема і казарм. Я не раз бачив, що буває на Донбасі, наприклад, зі школами, в яких колись хтось додумався розмістити роту, а то і більше. Кращої мішені не найдеш, ну і серед місцевих завжди знайдеться той, хто підкаже ворогу координати цієї школи….

У прифронтовій зоні військові мешкають по посадках в наметах та бліндажах, але більшість – в населених пунктах, причому максимально розпорошено по можливості. Будинки надає місцева влада, якщо вона ще є, або здають в оренду жителі (в наданих владою порожніх будинках зазвичай є електрика, безкоштовно, якщо повезе). Хочеш усіх вигод – винаймай сам комфортне житло. Раз на тиждень по хатах розвозять харчі на кількість воїнів – де три, де вісім разом живуть. І готуй, хто як хоче, що хоче, кожен собі, чи на колектив, хочеш, харчуйся в кафе, де вони є, чи ще як. Тому зараз бійці позбавлені «задоволення» після миття посуду та прибирання їдальні до світанку чистити картоплю на наступний обід на кілька сотень людей (я через це проходив). Харчей видають більше ніж вдосталь, але це окрема тема.

Ненависним був наряд по казармі, днювальним. Впродовж доби треба було тричі по чотири години стояти «на тумбочці» біля входу в казарму. Навіть вночі наважся тільки присісти, якщо ти салага! Будеш покараний. У «вільний» від тумбочки час постійно прибираєш ту казарму, в Радянській армії всі були страшними фанатами чистоти. Щоб здати наряд, доводилося до блиску вичищати параші, вибачте, а то не приймуть наряд. «Два наряди поза чергою!» – найпоширеніше покарання в тій армії. Усього цього нема на фронті. Прибирають як прибирають. Є чимало таких, що після вибуття з хати лишають по собі тонни сміття, так, це теж наші воїни. Міркують: воно не моє, і я тут тимчасово.

Незмінними залишилися караули. Як і 33 роки тому, армії є що охороняти. Техніку, місця зберігання БК, штаби (начальство – це ж найбільша цінність!). Є одна велика відмінність. У Радянській армії це був єдиний вид чергування зі зброєю та бойовими набоями (днювальним видавали лише багнет-ніж, на охорону прапора – автомат, але без патронів). І в караул заступали рівно на добу. На цій війні на охороні дечого іноді доводилося бути й по п’ять днів поспіль. Нема людей, щоб замінити, таке часто буває. Іноді ще доводиться чатувати в очепленні полігонів, коли відбуваються стрільби.

Ось і всі наряди сучасного піхотинця. А так його життя звичайне – три дні на «нулі», потім відпочиваєш кілька днів чи більше. Іноді на полігон, ще по лікарнях, в лісок напиляти дров на холодну пору, інші справи. Таке собі скучне, «ненарядне» життя до наступної зустрічі зі смертю. Звісно, це не для всіх. У багатьох є постійна робота не на «нулі» – біля техніки, з паперами, водіям постійно когось возити по місту, сусіднім містам та ближче до позицій, десь копати чи облаштовувати бліндажі, ще безліч повсякденних занять. Не до нарядів.