– Максимові побратими розказували, що він найрозумніший з них був. Показували відео, де він перед виїздом на позиції навчав їх накладати турнікети. Казали, це могло статися з будь-ким, але не з ним. І Макс вважав себе фартовим, – розповідає жителька Олександрії Тетяна Кумпан, чоловік якої, Максим Кумпан, загинув 31-річним 11 вересня 2022-го, воюючи на Донеччині.
За словами Тетяни, познайомилися вони 2017 року у Березівці, це село – неподалік Олександрії.
– Я мешкала в Березівці, а Макс там часто бував – приїздив до бабусі й дідуся, які його виростили й дуже любили. Ми познайомилися випадково, в компанії спільних друзів. І так я Максу запала в душу, що він невдовзі мене розшукав, запропонував зустрічатися. Такий мужній, з бородою. Саме проходив реабілітацію після поранення в зоні АТО. Воював три роки, з 2014-го. Учасник оборони в Донецькому аеропорту, інших бойових дій. Того ж року ми зійшлися. З Максом було цікаво. Він – як запальничка. Завжди в русі. Ми й у Польщі побували. Де тільки не побували! Це його ідея була – поїхати в Польщу, заробити на квартиру. Поїхали, влаштувалися на заводі Valeo, де виготовляються автомобільні компоненти. Збирали фари. Максим – пробивний, між поляками – як свій. Півтора року працювали в Польщі. Повернулися, купили квартиру в Олександрії. Автомобілем обзавелися. Я завагітніла, і більше нікуди не поїхали.
Роки у шлюбі з Максимом Тетяна називає найкращими в житті. 2021-го у них народилася дівчинка, назвали Міраною. Ім’я вибрав Максим.
– Чоловік піднімався уночі, коли вона плакала. Я раніше й не уявляла такого. Добрі стосунки у Максима склалися з Андрієм, моїм сином від першого шлюбу. Максим усиновив Андрюшу, той називав його татом. Максим з усіма спільну мову знаходив, з моїми батьками теж знайшов. Особливо подружився з тестем, допоміг йому перебудувати житло. Ми з Максом завжди були разом, не розлучалися. Він захоплювався машинами. П’ять машин змінив. Сам їх і лагодив. Бувало, СТО не береться, а Максим відремонтує. Перед війною працював на матрацному заводі в Олександрії.
Коли почалася велика війна, Кумпан сказав рідним, що його місце – на фронті.
– Ми його не відпускали, бо діти малі. Але довго не втримали. У травні 2022 року Макс звернувся у ТЦК, і його мобілізували. Речі він підготував заздалегідь. Проводжали Макса удвох, я і його тітка. Плакали. Макс заспокоював: «Мала, не плач, повернуся». Як учасника АТО його відразу відправили на війну. Як випадала можливість, Макс телефонував. Користувалися месенджером Signal. Я йому скидала фото – свої, дітей. Він – свої. Провоював чотири місяці…
Від товаришів загиблого чоловіка Тетяна почула: Максим Кумпан був дуже умілим воїном, і вони навіть не припускали, що загине. Чоловікові побратими привезли Тетяні його речі – рюкзак, форму, кухоль, телефон. Вона їх береже. На видному місці в квартирі – його портрет. Мірана знає, що це – тато, хоча живим його не пам’ятає, бо немовлям була, коли він вирушив воювати. Андрійко – йому десять років – допомагає армії.
– Я Андрюші даю монети на його дитячі потреби, він їх майже не витрачає, кидає в копилку. Раз у три місяці відкриває її і відносить свій скарб у наш місцевий координаційний центр волонтерів. Щоразу – кілька сотень гривень. Третій рік уже. У волонтерському центрі Андрюша – свій. Мене підтримує адміністрація матрацного заводу. Грошову допомогу виписує, подарунки дітям. І хлопці, з якими чоловік там працював, складаються грішми для нашої сім’ї. Багато людей пам’ятає Макса як позитивну людину. З дітьми їжджу в Березівку до його бабусі й дідуся, вони нам раді, дають гостинці. З Максовими товаришами спілкуюся телефоном. Щотижня провідую Максову могилу на військовому кладовищі. Недалеко поховано двох його друзів, з якими воював в АТО. Мій дядько, Толя Назаренко, теж там лежить. Толя загинув у квітні 2022 року, внаслідок ракетного удару по олександрійському аеродрому. Крім нього, тоді загинуло ще п’ять військових. Ховали їх з почестями, ми усі стали на коліна. Це був перший такий похорон під час війни. Макс тоді й сказав мені: «Якщо загину, нехай і мене так похоронять». Він знав, що воюватиме. Хоча оптимістом був, казав: «Я – фартовий, мені пощастить. З такого вибирався, що вже нічого не страшно…»
Промені «Світанку»