На Олімпійських іграх у Парижі мені, на жаль, не пощастило поспілкуватися з українським бі-боєм, чемпіоном світу з брейкінгу 2016 року Олегом Кузнецовим (бі–бой Кузя), який розпочинав свій спортивний шлях у Кропивницькому, але представляв Україну на Олімпіаді вже як киянин. Але самі змагання на площі Згоди викликали шалену зацікавленість у глядачів, які неймовірно емоційно вітали кожного учасника змагань.
Ось про секрети такої популярності, про шлях Олега Кузнецова до успіху, враження нашого олімпійця від дебютних олімпійських баталій, розвиток брейкінгу в Україні та світі й подальші олімпійські перспективи цього цікавого виду спорту ми поговорили з першим тренером Олега Кузнецова, головою обласної федерації брейк-дансу, засновником та керівником Творчої майстерні Let’s Move City Євгеном Мочерняком.
Із спортивного дос’є «УЦ»
Брейкінг не варто називати брейк-дансом. Самі брейкери, або, як їх ще називають, бі-бої та бі-гьорлз, вважають цей термін зневажливим і виключно рекламним.
Щодо походження терміну «брейкінг» немає єдиної думки. За однією версією, його почали вживати в 1970-х як сленгове слово для позначення збудження, енергійної дії або навіть занепокоєння. Іншою — спочатку брейкери просто танцювали під ударну частину треку — «брейк». Вірна прикмета брейкінгу — нонконформізм та гостре неприйняття соціальних табу, характерне для культури нью-йоркського Бронкса, де він, власне, і зародився. Першими брейкерами були переважно афроамериканці та латиноамериканці із бідних та кримінальних районів великих міст. Нині ж брейкінгом займаються люди з різною мовою та бекграундом. Головне тут – вміння швидко і розкуто рухатися, поєднуючи вуличний танець з акробатикою та атлетичними трюками.
Дебют на Олімпіаді Президент МОК Томас Бах переконаний, що брейкінг, а також скейтбордінг, скелелазіння, серфінг, BMX- фрістайл, які дебютували в олімпійській програмі ще в Токіо чотири роки назад, привернули до Олімпіади більше молодих глядачів. Не випадково у Парижі дебютував саме брейкінг. У Франції з її різноманітною вуличною культурою та давніми танцювально- музичними традиціями брейкінг процвітає: практично у всіх містах є команди брейкерів, у країні працює багато шкіл вуличного танцю.
У 2016 році МОК включив брейкінг до програми юнацьких Олімпійських ігор 2018-го року в Буенос- Айресі. На юнацькій Олімпіаді змагання з брейкінгу подивилося понад мільйон глядачів — це число виявилося набагато більшим, ніж в інших видів спорту. Враховуючи цей успіх, у грудні 2020-го МОК включив дисципліну і до «дорослої» Олімпіади.
Змагання у Парижі На Олімпіаді дозволили виступити лише тим, хто народився до 1 січня 2009 року. Найстаршому з бі-боїв – Hong 10 з Кореї – виповнилося 39 років, а наймолодшому – J Attack з Австралії — 16. У бі-гьорл найдосвідченіший Ayumi з Японії у червні виповнився 41 рік, а наймолодшою була шістнадцятирічна Syssy з Франції.
Учасникам та учасницям змагань потрібно було включити у свій виступ не лише оригінальну композицію — тобто імпровізацію під живу музику, а й комбінацію з кількох обов’язкових елементів. Це powermove – «силові оберти», тобто обертання в різних проекціях, freezes – пози, в яких виконавець завмирає під час танцю, і footwork – базова комбінація кроків, дуже важлива для брейкінгу. Судили змагання за спеціальною олімпійською системою. Суддя повинен відзначити роботу спортсмена, який, на його думку, був найкращим за певним критерієм у конкретному баттлі. Усього критеріїв п’ять: техніка, словник (тобто лексика танцювальних рухів та їхня різноманітність), оригінальність, виконання та музичність (відповідність ритмам, які задають діджеї). На кожну категорію припадає 20% підсумкової оцінки. У підсумковій оцінці враховують штрафні бали за падіння та інші помилки. Змагання з брейкінгу судили дев’ять суддів. Усі вони – колишні бі-бої та бі-гьорл із ліцензіями на суддівство від Всесвітньої федерації спортивного танцю (WDSF).
Виступи супроводжували діджей-сети американця DJ
Fleg та поляка DJ Plash. Брейкери не могли обирати музику, під яку виступатимуть, і вони не знали заздалегідь, який трек їм поставлять.
Перші олімпійські призери Серед 16 найкращих бі-боїв планети олімпійським чемпіоном став канадець Філ Візард, який виграв фінальний двобій у француза Данні Дана. А бронзу в суперечці з японцем Накараєм Шигеюкі виборов американець Віктор Монтальво. У дівчат перемогла японка Амі Юаса, а срібло та бронза дісталися Доминиці Баневич з Литви та китаянці Лю Цін’ї. зУкраїнець Олег Кузнецов посів третє місце на груповому етапі та до чвертьфіналу не потрапив. У дівчат Анна Пономаренко (Стефані) не вийшла з групи, а Катерина Павленко (Кейт) припинила боротьбу за нагороди в чвертьфіналі. До програми наступної Олімпіади 2028 року в Лос- Анджелесі брейкінг не потрапив.
– Євгене, для початку розкажить про розвиток брейкінгу в Кіровоградській області.
– Буду відвертим: до початку ковіду розвиток був просто шалений. Саме в нашій студії в Кропивницькому займалися до 250 дітей. Окрім цього, у Кропивницькому є ще дві школи. І на той момент дві школи працювали в Олександрії. Здається, школа й у Знам’яці була. Коли прийшов ковід, зрозуміло, що це дистанційка і так далі…
Потім почалася війна. Дуже багато дітей талановитих виїхали з батьками за кордон. І тому зараз, на жаль, кількість дітей, які займаються, залишає бажати кращого. І якщо вже так заглибитися саме в це питання, то всі ми чудово розуміємо, що зараз трішки інше покоління дітей. У них зовсім інші захоплення. Але все одно зацікавленість у дітей є. Наразі в Кропивницькому три школи і одна школа в Олександрії. Ми всі комунікуємо й разом організовуємо кваліфікаційні заходи по формуванню складу збірної області. У Кропивницькому зараз займаються 100-150 дітей. І в Олександрії, здається, до 100 дітей займаються брейкінгом.
У кожної школи є свій керівник, є своя місія й своя філософія. Саме зараз ми на стадії підготовки до чемпіонату України, який відбудеться наприкінці листопада – початку грудня в Києві. Тому зараз готуємося. У нас є всеукраїнська федерація брейкінгу. Я представник саме UA Breaking у Кіровоградській області.
– Ви якось співпрацюєте з міськими та обласними спортивними структурами? Чи є бажання відкрити відділення в місцевих спортивних школах?
– Ми працюємо плідно з міською та обласною владою й спортивними керівниками в плані організації різних заходів. До ковіду ми працювали на базах загальноосвітніх школ, де були наші секції. Наразі ми співпрацюємо зі спортшколою. До речі, оскільки я амбасадор Street Culture, пріоритетним питанням для мене є відкриття Urban Park в Кропивницькому, але про це – згодом.
– Як ви прийшли до брейкінгу?– Як ви прийшли до брейкінгу?
– Я почав займатися танцями (брейкінгом) взагалі пізно, вже після школи. До цього займався дзюдо, боксом та кікбоксингом. А ще грав за збірну школи з баскетболу. Якось під час літніх канікул побачив по телебаченню змагання «Битва року», де був потужно представлений брейкінг. Мене так, знаєте, пробрало. І ми з моїм товаришем почали пробувати щось на вулиці. В 2003 році у молоді не було доступу до інформації про цю культуру. Не було соцмереж, ютубу, ми тренувались на бетонній підлозі залу очікування на автовокзалі. У старому кінотеатрі була школа брейкінгу, але потрапити туди було неможливо через ажіотаж. Моя тренерка, Анна Соколенко, запропонувала тренувати новачків через півроку моїх тренувань. Так я починав. Мені це було прям супер-супер. Я був дуже замотивований, по 3-4 тренування на день. На той момент, якщо не помиляюся, у Кропивницькому було 10 команд по 10-15 учасників в кожній. Тобто це був такий супербум і пік розвитку.
– Як прийшли до того, щоб очолити цей спортивний напрямок?
– Коли почав дорослішати і з’явилася робота, то брейкінг якось відійшов на другий план. Але в 30 років вирішив, що хочу займатися улюбленою справою. Я звільнився з роботи, зняв зал в ДК Компанійця, де ми зробили ремонт і облаштували зал усім необхідним. І почався мейнстрім, який набрав просто неймовірних обертів. Тож зареєстрував Громадське об’єднання. Ми проводили тоді з відділом освіти міськради, за що дуже вдячний його очільниці Ларисі Костенко, проєкт по загальноосвітніх школах нашого міста. Ми з моїм товаришем із Олександрії Дмитром Ляшком за три тижні проїхали близько 30 шкіл, де проводили майстер-класи, флеш-моби, семінари, лекції на тему, що таке брейкінг. Хотілося б подякувати всім директорам за підтримку, нам виділяли класні часи для того, щоб дітей ознайомити саме з цим напрямком. У маленьких школах збиралися усі учні та вчителі. Ми їм показували виступи, якісь номери та сольні раунди. Ознайомлювали їх з брейкінгом – що це класно, що це цікаво, що це сучасно. І я пам’ятаю, що віддача була просто неймовірною. У нас, здається, через місяць в школі вже було понад 100 дітей.
– У змаганнях брали участь?
– Безумовно. Брейкінг завжди був змагальним. А змагання – це завжди енергія та неповторна атмосфера. Хто крутіший, хто цікавіший, хто креативніший, хто оригінальніший. Тому я дуже багато брав участь як в регіональних, всеукраїнських, так і в міжнародних змаганнях.
Першим фестивалем світового масштабу, саме з 1990 року, був Battle of the year. Ми дивилися його на відеокасетах і були просто в захваті від того, що бачили. Пам’ятаю, що багато разів перемотували, щоб запамʼятати, як саме виконувати рухи. Це були командні змагання. І саме там панувала атмосфера командного духу, синхрони, рутіни та цікаві ідеї. Це було просто суперкласно. Згодом заходи почали переформатовуватися до сольних змагань. І наразі, якщо не помиляюся, Всесвітня танцювальна федерація розглядає можливість саме ввести змагання 3х3. Наша збірна вже їздила до Тайваню і змагалася в номінації 3х3. І, до речі, вибороли друге місце.
– Розкажіть про вашу співпрацю з нашим єдиним олімпійським бі-боєм Кузею та чому він на Олімпіаді виступав за Київ?
– Олег почав займатися в 2006-му році. Він тоді був школяром, навчався в колегіумі. Що було головним, коли почав займатися Кузя, — ми почали виїздити за межі міста, змагатися та переймати досвід. Регіональні змагання, всеукраїнські та міжнародні, наприклад, Yalta Summer Jam. Це дало новий поштовх для розвитку. Потім Олег вже поставив свою кар’єру на перше місце. І досягнути прогресу можна було вже за межами Кропивницького. А для мене на той час, я ж казав, брейкінг був як хобі.
Якщо не помиляюся, то Олег виїхав до Львова, а згодом до Польщі, де став учасником польсько- української команди BreakNutS, яка була заснована 2012 року. У 2015-му вони виграли командні батли на Unbreakable, і це була одна з перемог, яка дуже згуртувала команду. Далі ще було багато перемог в командному, а згодом – і в особистому заліку. Титул чемпіона світу Кузя здобув у 2016 році. Там він почав змагання з кваліфікації, але переміг усіх суперників у батлах, здолавши в фіналі досвідченого японця, і створив головну сенсацію того сезону. А ліцензію на Олімпіаду у відборі, який був дуже жорстким, Олег отримав на останньому кваліфаері. Його зареєстрували як киянина, думаю, це повʼязано з набагато більшими можливостями столиці. Організація підготовки, тренувальний процес, збори і, авжеж, бюрократична складова.
А ось як сам Олег Кузнецов прокоментував моїм колегам свою участь та виступ на Олімпіаді, де йому не вдалося вийти до плей-офф:
– Брейкінг на Іграх — це насамперед спорт, тоді як я завжди був за андеграундні батли. Івенти, в яких я брав участь і організовував, мають зовсім інший вайб. Там дуже важлива імпровізація під музику, атмосфера, зазвичай притемнене освітлення. Те, чи стоять довкола люди, чи ти виступаєш на сцені, — це вже два різних типи змагань. Я, звісно, намагаюсь абстрагуватись, але трохи скучив за таким правдивим вайбом кола, батлом, де ти насправді не паришся, переможеш ти чи програєш, ти просто танцюєш та кайфуєш. У спорті ти все ж робиш це на результат. Для багатьох бі-боїв та бі-гьорлз великі спортивні змагання не є ціллю життя, я намагаюсь сприймати це як шлях. Так, зараз я атлет, і моє головне завдання — представляти Україну. Я багато чим нині жертвую заради Ігор, але коли змагання скінчаться, я просто скажу: «Вау, круто! Це був класний досвід!» Для бі-боїв і бі-гьорлз олімпійська історія почалася не так давно, брейкінг потрапив до програми Ігор буквально 2-3 роки тому. Якщо порівнювати з іншими видами спорту, для нас, можливо, Олімпіада – ще не така дивовижна подія. Хоча особисто для мене — це космос. Я і мріяти не міг, що колись туди потраплю. Коли я був маленьким, займався спортивною гімнастикою з 4 до 8 років, мій тато дуже хотів, щоб я потрапив на Ігри. Тож це частково і його втілена мрія. Моя сильна сторона — потрапляння в момент, коли я ловлю хвилю і думаю, що непереможний. От тоді я повністю вірю в те, що роблю, і настільки енергійно й потужно даю свій раунд, що це відчувають всі: і судді, і глядачі, і суперники. Це дає мені змогу бути більш спонтанним, бути на фристайлі, захоплювати. Ще я дуже швидкий, музичний — вмію ловити музику. Враження? Взагалі круто бути тут. Це дуже класна культура – що це взагалі відбувається, що на такому високому рівні всі танцівники світу, і я серед них. Задоволений. Так само дві українки, Kate та Stefani — ми втрьох представляємо Україну, і це гарний результат. Я просто під великим враженням”.
– Євгене, на Олімпіаді перемогли насправді найсильніші. Чого не вистачило Олегу?
– У Парижі ті, хто з самого початку вважалися фаворитами, підтвердили свій клас. Ну хіба що несподіваним було срібло дівчини з Литви. А в Кузі була дуже складна група. Він поступився канадійцю Філу Візарду та французу Дані Дану, які потім розіграли між собою золото та срібло. Так що бі-бой, який розпочинав у Кропивницькому, був третім серед найсильніших. Ех, якби ще трішки пощастило з жеребом! Але Олег все сприйняв філософськи. Для Кузі це була цікава історія, і він, як і наші спортсменки, гідно представив Україну. Зараз трохи відпочине, відновиться і буде продовжувати творити брейкінг-історію.
– Для вас було несподівано, що брейкінг американці виключили з програми Олімпійських ігор 2028 року в Лос-Анджелесі?
– Це здивувало, і хочеться сподіватися, що це рішення не остаточне. Адже американці – засновники цього руху. Можливо, через те, що вони не є законодавцями моди в нашому виді. Зараз це більше азійські спортсмени та французи. Хоча першим олімпійським чемпіоном став представник Канади.
– Як виключення брейкінгу з олімпійської програми може вплинути на його розвиток в Україні та в світі?
– Ви розумієте, для мене це взагалі ніяких складнощів не робить. Поясню чому. Якщо інші види серйозно залежать від державного фінансування, то ми не особливо. Якщо подивитися, що відбувається в світі, то деякі країни – такі, як Франція, – більше розвивають саме молодіжні, сучасні, вуличні спортивні напрямки. Люди, які займаються брейкінгом, – це творчі особистості, для яких немає взагалі ніяких обмежень. Тож ми продовжимо рухатися далі, і повірте, я впевнений, що зовсім скоро повернемося до олімпійської програми. Адже саме за такими видами – майбутнє. Тому для мене особливо нічого не зміниться. Єдине, що мені як тренеру, як викладачу, хочеться ще олімпійських спортсменів, які будуть представляти нашу країну на міжнародних змаганнях.
– Але ж ваш вид дуже суб’єктивний та залежний від того, яке враження ти справиш на суддів…
– Справа ж тут не в тому, сподобаєшся ти суддям чи ні. Тут справа в тому, як ти реалізуєшся, як будуєш діалог з опонентом, скільки ти всього вкладаєш. Мені здається, для людей, які не розуміються на брейкінгу взагалі, очевидно відразу, хто переможе. Тому що, коли атлет виходить на баттл, то по ньому вже відразу видно, наскільки він впевнений, чи навпаки, що саме він хоче сказати своїм танцем тощо… І, знову ж таки, який арсенал вкладає, саме як це він подає в музику, розумієте?
– І все ж для вас це спорт чи це мистецтво?
– Для мене це в першу чергу творчість, мистецтво. Тому що ти робиш це під музику, все потрібно поєднати саме з музикою. Як ти пропускаєш музику через себе, поєднуєш свій арсенал з музикою, як імпровізуєш, коли виконуєш усі ці вправи – це мистецтво. Хоча все ж таки, розуміючи, яку кількість фізичних навантажень отримує атлет в процесі тренувань, то це спорт. Якщо я не помиляюся, саме брейкінг визнали найскладнішим видом танцю на планеті. І я думаю, що навряд чи можна буде вигадати щось складніше. До того, як з’явився брейкінг, ніхто навіть не уявляв, що на голові можна крутитися, а на руках стрибати. Нічого неможливого немає… І знову ж таки, у чому плюс, величезний плюс брейкінгу? У тому, що немає обмежень. Ти можеш використовувати все, що хочеш, і транслювати це через музику, через свій танець.
– А що Україна внесла в брейкінг?
– Україна привнесла український бойовий гопак. Там неймовірна кількість рухів. До речі, Олег, здається, на своїй сторінці в інстаграмі транслював, що багато рухів з українського бойового гопака використовується в брейкінгу.
– Вікові рамки грають роль у вашому виді?
– Точно ні. Тому ж Кузі вже четвертий десяток, але він пробився на Олімпіаду. У світовій практиці є приклади, як 5-6-річні діти виробляють такі речі! Юні супергерої! Дивіться, тут вже є фаворити й ті, хто за ними гоняться. Зрозуміло, що для мене, наприклад, було приємно дивитися, що хлопці, яким вже десь під 40 років, виходять та виступають на дуже високому рівні. Я був неодноразово на різних заходах і бачив, коли люди за 60 років виходили й танцювали.
– Обмеження все ж існують?
– У професіоналів обмеження починаються, коли ти отримуєш кваліфікацію судді. Як атлет ти вже не можеш виступати. Я в 2024 році отримав кваліфікацію судді національного рівня, отже як атлет участь в спортивних заходах брати вже не можу.
– Чи є в брейкінгу такі турніри, як в тенісі, – професіональні контракти, турніри, які фінансуються і за які ти за перемогу отримуєш гроші?
– До того, як брейкінг став олімпійським видом спорту, танцівники могли вести школу, тренувати учнів, організовувати заходи та брати участь в різного роду чемпіонатах, де спонсори або меценати оплачують проїзд, перельоти, проживання, гонорари і т.і. Після того, як брейкінг оголосили олімпійським спортом, у багатьох бі-боїв і бі-гьорлз почалося нове життя, насамперед вони стали більше заробляти. Атлети укладають рекламні контракти, стають особами торгових марок та брендів. Але про такі турніри виключно в Україні я поки не чув.
– А де ви гроші на розвиток берете?
– Ми працюємо за клубною системою, за рахунок внесків, також з меценатами та грантовими програмами. Приклад – наша «Творча майстерня» на вулиці Шевченка, 3 (на 2 поверсі). Головна мета проєкту – поєднати спорт і мистецтво на одній локації. Для реалізації майстерні я вимушений був продати автомобіль, вважаю, це вклад в улюблену справу. У нас є спортивні напрямки: брейкінг, джазфанк, кей- поп, йога та фітнес. На базі спортшколи «Надія» раз на тиждень займаємося акробатикою в гімнастичній залі. Стосовно «Творчої майстерні», у нас є три зали, душові, ресепшн, окремі роздягальні, студія звукозапису, на базі якої – школа вокалу, школа музики та школа бітмейкінгу. «Творча майстерня» – це простір всебічного розвитку як для дітей, так і для дорослих. Розумієте, дуже прикольно, коли дорослі втілюють свої дитячі мрії. Особисто для мене – це суперкруто!
Ми також працюємо з артистами. Ми робимо музику, сучасну українську музику. Потрібно просто вірити в те, що робиш. Відносно музики, можу з впевненістю сказати, що Україна – на початку розвитку та визнання української музики.
Для мене Кропивницький – це взагалі така мекка талановитих людей. Тут просто неймовірна кількість талантів, яких потрібно відкривати й давати їм можливості, щоб вони реалізувалися.
– Як повномасштабна війна, що триває вже тисячу днів, змінила вас і ваших дітей?
– Ми стали всі сміливішими, впертішими та наполегливішими. І стосовно дітей хочу сказати, що, розуміючи, яка ситуація відбувається в нашій країні, діти почали цінувати можливості. Вони стали дисциплінованішими. І знову ж таки, я дітям пояснюю, що, наприклад, якщо взяти Київ чи Харків і те, що відбувається там, і те, що там діти займаються і готуються до заходів у тих жахливих умовах, то це подвиг. Тому нам нема на що в цьому плані нарікати, і потрібно користуватися можливостями й ставати кращими. Також не забуваємо про добрі справи, організовуємо благодійні заходи на підтримку Збройних сил України й долучаємося до них. Зараз вони – наша надія, опора та віра в гарне майбутнє.
«Золоті хіти»